Радивоє Мікич (, нар. 6 березня 1950) — сербський письменник, есеїст, літературний критик й укладач антологій.
Біографія Народився 1950 року в Ґорньому Драговлю, поблизу . Освіту здобув у рідному місті, закінчив середню школу в Ніші, Вищу педагогічну школу (сербохорватська мова та література) в Ніші та у Белграді. Там же Радивоє Мікич, під керівництвом професора Тода Чолака, отримав ступінь магістра та доктора, вивчаючи творчість Ранка Мариновича.
Деякий час був директором будинку культури «Студентське містечко» у Белграді, потім секретарем Фонду Андрича та редактором і головним редактором журналу «» (1988—1996), після чого перейшов на Філологічний факультет як професор курсу «Вступ до літератури» та «Дитячої літератури». Водночас він є редактором у видавництві «Народна књига».
Літературну кар'єру Радивоє Мікич почав ще під час навчання в середній школі в Ніші, де публікував вірші та літературну критику до 1974 року. У 1973 році (випуск 9/10) журнал «» опублікував добірку його віршів з післямовою .
Літературні нагороди
Милан Богдановић. Микина чаша. Ђорђе Јовановић. Премія «ИП Григорије Божовић», Приштина, за книгу року 1998.
Твори
Вибір віршів
Чудесна лета, Градина, 9/10, 1973.
Вибір віршів
Чудесна лета, Градина, 9/10, 1973.
Огляди книг
Прољећа Ивана Галеба Владана Деснице (1985). Поступак карневализације — увод у поетику Ранка Маринковића (1988). Песма и мит о свету (1989). Језик поезије (1990). Опис приче (1998). Песнички поступак (1999). Орфејев двојник (2002). Прича и значење (2005). Песма: текст и контекст (2006). Песничка посла (2008). Песник тамних ствари (2010).
Антології
Српска приповетка 1950—1982, (1983). Антологија савремене српске поезије Републике Српске, (2001).
Підготовлено
Бранко Миљковић и савремена српска поезија, (1996). Поезија Бранка Миљковића, (2003).
Примітки
Посилання
Критика втратила свій вплив («Політика», 8 серпня 2016 р.) Радован Белі Маркович і глибинні шари нашої культури — інтерв'ю («Політика», 18 травня 2021 р.)