Джем Султан

Султан Джем; ; . Також відомий як Джем або Джем-султан. (; 22 грудня 1459 – 25 лютого 1495) — претендент на османський престол у XV столітті.

Джем був третім сином султана Мехмеда II і молодшим єдинокровним братом султана Баязида II, а отже, дядьком султана Селіма I. Після поразки від Баязида Джем вирушив у вигнання до Єгипту та Європи, перебуваючи під захистом Мамлюцького султанату, госпітальєрів на острові Родос, і, зрештою, Папи.

Раннє життя Джем народився 22 грудня 1459 року в Едірне. Його матір'ю була Чічек-хатун. Відповідно до звичаю для шахзаде (принца), Джем у 1469 році був призначений намісником провінції Кастамону. У грудні 1474 року Джем замінив свого померлого брата Мустафу на посаді намісника Караману в Коньї.

Боротьба за престол Після смерті Мехмеда Завойовника 3 травня 1481 року, Баязид був намісником Сіваса, Токата та Амасьї, а Джем правив провінціями Караман та Конья. Оскільки Мехмед не залишив призначеного спадкоємця, між Джемом та Баязидом спалахнув конфлікт за престол.

Всупереч ісламському закону, що забороняє будь-яке непотрібне зволікання з похованням, тіло Мехмеда II було перевезено до Константинополя, де воно пролежало три дні. Його великий візир Караманли Мехмед-паша — вважаючи, що виконує волю померлого султана — намагався влаштувати так, щоб молодший син Джем, чия резиденція в Коньї була ближчою за резиденцію його брата Баязида в Амасьї, прибув до Константинополя раніше за свого старшого брата і зміг претендувати на трон.

Однак Баязид уже створив політичну мережу з впливових пашів (двоє з яких були його зятями), яничарів та тих, хто виступав проти політики Мехмеда II і великого візира. Попри спроби Караманли Мехмед-паші зберегти таємницю, про смерть султана та план великого візира дізнався корпус яничарів, який підтримував Баязида, а не Джема, і якого не пускали до столиці після смерті султана. В результаті яничарський корпус збунтувався, увійшов до столиці та лінчував великого візира.

Після смерті Караманли Мехмед-паші в Константинополі почалися масові заворушення серед яничарів, оскільки не було ні султана, ні великого візира, щоб контролювати ситуацію. Розуміючи небезпеку, колишній великий візир Ісхак-паша взяв на себе ініціативу, благаючи Баязида прибути якнайшвидше. Тим часом Ісхак-паша вжив запобіжний захід, проголосивши 11-річного сина Баязида, шахзаде Коркута, регентом до прибуття його батька.Finkel, 2006, pp. 81–82.

Принц Баязид прибув до Константинополя 21 травня 1481 року і був проголошений султаном Баязидом II. Лише через шість днів Джем захопив місто Інеґьоль з армією в 4000 чоловік. Султан Баязид відправив свою армію під командуванням візиря Аяс-паші, щоб убити свого брата. 28 травня Джем розбив армію Баязида і проголосив себе султаном Анатолії, зробивши своєю столицею Бурсу. Він запропонував розділити імперію між собою та братом, залишивши Баязиду європейську частину. Баязид люто відкинув пропозицію, заявивши, що «між правителями немає спорідненості», і рушив на Бурсу. Вирішальна битва між двома претендентами на османський престол відбулася 19 червня 1481 року поблизу міста Єнішехір. Джем зазнав поразки і втік зі своєю родиною до Мамлюцького султанату в Каїр.

У Каїрі Мамлюцький султан Кайтбей (прав. 1468–1496) прийняв Джема з почестями в Каїрі, і Джем скористався можливістю здійснити паломництво до Мекки, ставши єдиним османським принцом, який здійснив хадж.

У Каїрі Джем отримав листа від свого брата, в якому той пропонував Джему мільйон акче (османська валюта) в обмін на припинення боротьби за трон. Джем відхилив пропозицію і наступного року розпочав кампанію в Анатолії за підтримки Касима-бея, спадкоємця правлячого роду Караманідів, та санджак-бея Анкари. 27 травня 1482 року Джем обложив Конью, але незабаром зазнав поразки і був змушений відступити до Анкари. Він мав намір здатися і повернутися до Каїра, але всі дороги до Єгипту були під контролем Баязида. Тоді Джем спробував знову домовитися з братом. Баязид запропонував йому стипендію для тихого життя в Єрусалимі, але відмовився ділити імперію, що змусило Джема втекти до Родоса 29 липня 1482 року.

Ув'язнення

Госпітальєри Прибувши до Родосу, Джем попросив захисту у французького капітана Бодрумського замку, П'єра д'Обюссона, великого магістра ордену госпітальєрів, латинського католицького ордену на острові. 29 липня Джем прибув до Родосу і був прийнятий з почестями. В обмін на повалення нового султана Баязида, принц Джем запропонував вічний мир між Османською імперією та християнським світом, якщо він поверне собі османський престол. Однак П'єр д'Обюссон розумів, що конфлікт з Баязидом був би необачним, тому він таємно зв'язався з Баязидом, уклав мирний договір, а потім у березні 1483 року уклав окрему угоду про ув'язнення Джема. Д'Обюссон пообіцяв Баязиду утримувати Джема в обмін на щорічну виплату в 40 000 дукатів на його утримання.

Таким чином, лицарі взяли гроші й зрадили Джема, який після цього став добре утримуваним в'язнем на Родосі. Згодом Джема відправили до замку П'єра д'Обюссона у Франції.

Франція

Джем прибув до Ніцци, що на той час належала Савойському герцогству, 17 жовтня 1482 року, прямуючи до Угорщини, але лицарі тягнули час. Після укладення угоди про його ув'язнення він став заручником, а також потенційним інструментом у політичних іграх. Серед тих, хто сподівався використати його ім'я та особу для розпалювання заворушень в Османській імперії, були мамлюцький султан Кайтбей, Матвій Корвін, король Угорщини, та Папа Іннокентій VIII. Інші, такі як госпітальєри, венеційці, король Неаполя та Папи Іннокентій VIII і Олександр VI, розглядали його присутність у Європі як засіб стримування османської агресії проти християнського світу та можливість для отримання прибутку. Зі свого боку, Баязид II відправляв послів і шпигунів на Захід, щоб забезпечити безстрокове ув'язнення свого суперника, і навіть намагався усунути його шляхом замаху.

Джем провів рік у Савойському герцогстві. Після смерті короля Людовіка XI (30 серпня 1483 року), який відмовлявся приймати мусульманина на своїх землях, госпітальєри перевезли його до Лімузена (батьківщини д'Обюссона). Наступні п'ять років Джем провів там, переважно в Бурґанефі. Його добре утримували, але по суті він був в'язнем (для його утримання було збудовано укріплену вежу). Баязид II вів переговори як з д'Обюссоном, щоб повернути Джема на Родос, так і з представниками нового французького монарха, Карла VIII, щоб його утримували у Франції. Коли король Угорщини та Папа Іннокентій VIII почали вимагати опіки над принцом, Папа здобув перевагу, і Джем прибув до Рима 13 березня 1489 року.

Рим

Іннокентій VIII відхилив пропозиції мамлюків і готувався розпочати хрестовий похід проти османів, але його було відкладено після смерті Матвія Корвіна 6 квітня 1490 року. Ці події стурбували Баязида, який зв'язався з д'Обюссоном, а також відправив Мустафу-бея (пізніше великого візира) до Рима, щоб у грудні 1490 року укласти таємну угоду. Султан пообіцяв не нападати на Родос, Рим чи Венецію, а також сплачувати Папі утримання Джема в розмірі 40 000 дукатів (10 000 з яких призначалися для госпітальєрів) в обмін на ув'язнення принца. Очевидно, Джем вважав життя в Римі приємнішим, ніж у Франції, і втратив надію захопити османський престол, але хотів померти в мусульманській країні. Його бажанню не судилося збутися.

Папа Іннокентій VIII безуспішно намагався використати Джема, щоб розпочати новий хрестовий похід проти османів.Finkel, 2006, p. 87. Папа також намагався навернути Джема в християнство, але безуспішно. Присутність Джема в Римі була корисною, оскільки, коли Баязид мав намір розпочати військову кампанію проти християнських земель на Балканах, Папа погрожував звільнити Джема. В обмін на утримання Джема під вартою, Баязид заплатив Іннокентію VIII 120 000 крон (сума, що на той час дорівнювала всім іншим щорічним джерелам папських доходів разом узятим), реліквію Списа Лонгина (який нібито пронизав бік Христа), сто мавританських рабів та щорічну плату в 45 000 дукатів. Значна частина витрат, пов'язаних із Сикстинською капелою, була покрита за рахунок османських викупів.Duffy, 2006, p. 196.

Смерть

У 1494 році Карл VIII вторгся в Італію, щоб захопити Неаполітанське королівство, а також оголосив хрестовий похід проти турків. Він змусив Папу Олександра VI видати йому Джема, який покинув Рим з французькою армією 28 січня 1495 року. Принц помер у Неаполі 24 лютого.

Подейкують, що його отруїв Папа, який був змушений віддати свого цінного заручника.

Султан Баязид оголосив триденну національну жалобу. Він також попросив видати тіло Джема для ісламського похорону, але лише через чотири роки після смерті Джема його тіло нарешті доставили на османські землі через спроби отримати більше золота за труп Джема. Його поховали в Бурсі.

Спадок Особистість Джем написав два дивани турецькою та перською мовами, а також розмовляв арабською.

Зображення Джема

Сім'я

Дружини Відома лише одна дружина Джема: Ґюльширін-хатун.

Сини У Джема було щонайменше троє синів: Шахзаде Абдулла (страчений Баязидом II у 1481 році, похований у тюрбе Орхана в Бурсі). Шахзаде Оґузхан (страчений Баязидом II у Константинополі в 1482 році), також відомий як Шахзаде Оґуз. Шахзаде Мурад (страчений Сулейманом Пишним на Родосі в грудні 1522 року), пізніше П'єр Мехмед Саїд; був одружений і мав чотирьох синів та трьох доньок.

Доньки У Джема було щонайменше дві доньки: Ґевхермелік-хатун, також відома як Ґевхермулюк-хатун, вперше вийшла заміж у 1496 році за султана Мухаммад ан-Насіра, сина Кайтбея (пом. 1498), вдруге — у 1503 році за Сінан-пашу, бейлербея Анатолії; Айше-хатун, вийшла заміж у 1503 році за Мехмед-бея, сина Сінан-паші, санджак-бея Яніни.

Відображення та згадки

У літературі У 1490-х роках була написана книга латиною про життя Джема. Її ілюстрував Ґійом Каурсен, віцеканцлер госпітальєрів. Вона була опублікована в кількох європейських містах, що мали друкарські верстати: Венеції, Парижі, Брюґе, Саламанці, Ульмі та Лондоні. Численні ілюстрації в книзі є першими точно описаними зображеннями в Західній Європі костюмів та зброї турецького народу.

Розповідь про ув'язнення Джема — і про політичні махінації, що тримали його в полоні — лягла в основу історичного роману «Франческа: Ігри долі» (1872), написаного гаїтянським письменником і політичним вигнанцем Демеваром Делормом.Delorme, Demesvar. Francesca: Les Jeux du Sort. Paris: E. Dentu, Libraire-Editeur, 1872.

Життя Джема також послужило натхненням для персонажа в книзі Проклятий двір (1954) югославського письменника, нобелівського лауреата Іво Андрича. Цей твір широко вважається одним із його шедеврівФонд Іво Андрича (сербською): https://www.ivoandric.org.rs/дела_/романи/16-проклета-авлија і перекладений понад 30 мовами.*Bibliography of Ivo Andrić*, p. 124 ff: https://www.ivoandric.org.rs/images/bibliografija/bai_sep2011.pdf Султан Джем постає як один із головних персонажів у багатошаровій розповіді та слугує метафорою людської долі.

Болгарська османська історикиня Вера Мутафчиєва, натхненна важливістю султана Джема в європейській політиці XV століття, написала про нього роман («Справа Джема») в 1967 році. Книга прагне історичної точності й перекладена турецькою, німецькою, румунською, польською, чеською, словацькою, угорською, французькою, естонською, грецькою та хорватською мовами.

У кіно У 1951 році вийшов історичний фільм «Султан Джем», де головного героя зіграв Бюлент Уфук.

У 1969 році вийшов історичний пригодницький фільм Малкочоглу Джем Султан, режисера Ремзі Айдин Йонтюрк, де роль султана Джема виконав Джиханґір Ґаффарі.

На телебаченні У серіалі Showtime Борджіа Джема грає британський актор Елієс Ґабель, і його зображено в Римі під час понтифікату наступника Іннокентія VIII, Папи Олександра VI. Його також показано як людину, що прагнула навернутися в християнство і була вбита сином Олександра VI, Джованні Борджіа.