Таддеус Стівенс (; 4 квітня 1792 — 11 серпня 1868) — американський політик і юрист, який служив членом Палати представників США від Пенсільванії, будучи одним із лідерів фракції радикальних республіканців у Республіканській партії протягом 1860-х років. Запеклий противник рабства та дискримінації проти афроамериканців, Стівенс прагнув забезпечити їхні права під час Реконструкції, очолюючи опозицію до президента США Ендрю Джонсона. Під час Громадянської війни у США, очолюючи Комітет Палати представників з питань шляхів і засобів, він відігравав провідну роль, зосереджуючи увагу на розгромі Конфедерації, фінансуванні війни шляхом запровадження нових податків і здійснення запозичень, придушенні влади рабовласників, скасуванні рабства та забезпеченні рівних прав для вільновідпущеників.

Стівенс народився у сільській місцевості штату Вермонт у бідності та з клишоногістю, що залишила йому постійну кульгавість. У молодому віці він переїхав до Пенсільванії та швидко став успішним юристом у Геттісберзі. Він зацікавився муніципальними справами, а згодом — політикою. Він був активним лідером Антимасонської партії як палкий прихильник переконання, що масонство у Сполучених Штатах є злою змовою з метою таємного контролю над республіканською системою правління. Його було обрано до Палати представників Пенсільванії, де він став рішучим прихильником безкоштовної державної освіти. У 1842 році фінансові труднощі змусили його перенести своє житло та юридичну практику до більшого міста Ланкастер (Пенсільванія). Там він приєднався до Партії вігів і в 1848 році був обраний до Конгресу. Його діяльність як юриста і політика в опозиції до рабства коштувала йому голосів, і в 1852 році він не балотувався на переобрання. Після короткочасного захоплення Партією «Нічого не знаю» () Стівенс приєднався до новоствореної Республіканської партії і в 1858 році знову був обраний до Конгресу. Там разом з іншими радикалами, такими як сенатор від Массачусетсу Чарльз Самнер, він виступав проти поширення рабства та поступок Півдню в міру наближення війни.

Стівенс стверджував, що рабство не повинно пережити війну, і був розчарований повільністю президента Сполучених Штатів Авраама Лінкольна у підтримці його позиції. Як голова Комітету з питань шляхів і засобів він проводив фінансове законодавство уряду через Палату представників. У міру того як війна наближалася до перемоги Півночі, Стівенс дійшов переконання, що рабство має бути не лише скасоване, але й що чорношкірим американцям слід надати частку в майбутньому Півдня шляхом конфіскації земель у плантаторів для розподілу між вільновідпущениками. Його плани зайшли надто далеко для поміркованих республіканців і не були реалізовані. У квітні 1865 року, після вбивства Авраама Лінкольна, Стівенс вступив у конфлікт із новим президентом Джонсоном, який прагнув швидкого відновлення штатів, що відокремилися, без гарантій для вільновідпущеників. Розбіжність у поглядах спричинила тривалу боротьбу між Джонсоном і Конгресом, у якій Стівенс очолював радикальних республіканців. Після здобутків на виборах у 1866 році радикали перебрали контроль над Реконструкцією у Джонсона. Останньою великою боротьбою Стівенса стало забезпечення в Палаті представників ухвалення статей імпічменту проти Джонсона; він виступав одним із керівників обвинувачення під час судового процесу з імпічменту, хоча Сенат не визнав президента винним.

Погляди істориків на Стівенса зазнали значних змін. На початку ХХ століття його вважали безрозсудним і таким, що керувався ненавистю до білого Півдня. Починаючи з 1950-х років, неоаболіціоністи високо оцінювали його відданість принципу рівності.

Ранні роки та освіта

Стівенс народився 4 квітня 1792 року в Данвіллі (Вермонт). Він був другим із чотирьох дітей, усі — хлопчики, і був названий на честь польського генерала, який служив під час Війни за незалежність США, Тадеуша «Таддеуса» Костюшка. Його батьки були баптистами, які приблизно у 1786 році переїхали з Массачусетсу. Таддеус народився з клишоногістю, яку дехто тоді вважав Божим покаранням за прихований батьківський гріх. Його старший брат народився з такою ж вадою обох стоп. Батько хлопців, Джошуа Стівенс, був фермером і шевцем, який насилу заробляв на життя у Вермонті. Після народження ще двох синів (народжених без інвалідностей) Джошуа покинув дітей і свою дружину Сару (до шлюбу Моррілл). Обставини його від'їзду та подальша доля залишаються невідомими; можливо, він загинув у битві при Освего під час війни 1812 року.

Сара Стівенс, навіть попри зростаючу допомогу своїх синів, насилу заробляла на життя з ферми. У 1807 році, сповнена рішучості забезпечити самовдосконалення своїх синів, вона перевезла родину до сусіднього містечка Пічем (Вермонт), де записала юного Таддеуса до Каледонської граматичної школи (часто званої Академією Пічем). Він зазнавав значних глузувань однокласників через свою інвалідність. Пізніші описи характеризують його як «свавільного, упертого» з «всепоглинаючим палаючим бажанням здобути освіту».Brodie, pp. 26–27

Після закінчення навчання він вступив до Університету Вермонта, але призупинив навчання через те, що під час війни 1812 року федеральний уряд реквізував будівлі кампусу. Після цього він вступив на другий курс Дартмутського коледжу. У Дартмутському коледжі, попри блискучу академічну кар'єру, його не було обрано до товариства Фі Бета Каппа; як повідомляється, це стало для нього травматичним досвідом.Brodie, pp. 27–29

У 1814 році Стівенс закінчив Дартмутський коледж і виступив із промовою на церемонії випуску. Після цього він повернувся до Пічема, де короткий час викладав. Стівенс також почав вивчати право в конторі Джона Меттокса. На початку 1815 року листування з другом Семюелом Мерріллом, уродженцем Вермонту, який переїхав до Йорка, штат Пенсільванія, щоб стати наставником у Йоркській академії, призвело до пропозиції Стівенсу приєднатися до викладацького складу академії. У 1815 році він переїхав до Йорка, щоб викладати, і продовжив вивчати право в конторі Девіда Косетта.

Пенсільванський адвокат і політик Адвокат у Геттісберзі

У Пенсільванії Стівенс викладав у Йоркській академії і продовжував готуватися до складання іспиту на право займатися адвокатською практикою. Місцеві юристи ухвалили резолюцію, що забороняла членство будь-кому, хто «займався будь-якою іншою професією під час підготовки до допуску» — обмеження, імовірно спрямоване проти Стівенса.Franklin Ellis; Samuel Evans; Everts & Peck. (1993). History of Lancaster County, Pennsylvania, with Biographical Sketches of Many of its Pioneers and Prominent Men: ChapterXXI. Salem, Massachusetts: The Bench and Bar of Lancaster County, Не зневірившись, він, за його власними словами (згідно з історією, яку він часто переповідав), з'явився перед екзаменаційною комісією в сусідньому окрузі Гарфорд, штат Меріленд, із чотирма пляшками вина Мадейра. Було поставлено небагато запитань, але випито багато вина. Наступного ранку він залишив Бель-Ер із сертифікатом, що дозволяв йому на підставі взаємності займатися адвокатською практикою будь-де. Після цього Стівенс вирушив до Геттісберга, адміністративного центру округу Адамс, де у вересні 1816 року відкрив контору.Brodie, p. 32

У Геттісберзі Стівенс нікого не знав і спочатку мав незначний успіх як адвокат. Його прорив стався в середині 1817 року у справі, в якій фермер, ув'язнений за борги, згодом убив одного з констеблів, що його заарештували. Його захист, хоча й безуспішний, справив враження на місцевих жителів, і відтоді він не відчував нестачі клієнтів. У своїй юридичній кар'єрі він продемонстрував схильність до сарказму, що згодом стане його характерною рисою як політика; одного разу він сказав судді, який звинуватив його у виявленні неповаги до суду: «Пане, я роблю все можливе, щоб приховати це».

Багато хто з тих, хто вшановував пам'ять Стівенса після його смерті у 1868 році, погоджувалися щодо його таланту як адвоката. Після початку його практики він був залучений до перших десяти справ з округу Адамс, що дійшли до Верховного суду Пенсільванії, і виграв дев'ять із них. Одна справа, яку він, очевидно, хотів би не вигравати, була Butler v. Delaplaine, у якій він представляв рабовласника в позові, поданому поневоленою жінкою, яка стверджувала, що вона та її дві доньки юридично мають право на свободу, оскільки їхній власник передав її в оренду чоловікові, який перевіз її та її доньок до вільного штату.Butler v. Delaplaine, 7 Serg. & Rawle 378 (Pa. 1821). Free State Slavery & Bound Labor Ганс Л. Трефусс пише:

У Геттісберзі Стівенс також розпочав свою участь у політиці: у 1822–1831 роках він шість разів обирався на однорічні строки до ради боро і став її президентом.Glatfelter, p. 163 Прибутки від своєї практики він інвестував у нерухомість у Геттісберзі й до 1825 року став найбільшим землевласником у громаді, а також мав частки в кількох доменних печах за межами міста. Окрім активів, він здобув і ворогів; після смерті вагітної чорношкірої жінки в Геттісберзі анонімні листи до газет натякали, що Стівенс причетний до цього. Чутки переслідували його роками; коли одна газета, що виступала проти Стівенса, у 1831 році надрукувала листа, у якому його називали вбивцею, він успішно подав позов про наклеп.Brodie, pp. 42–45

Антимасонство

Першою політичною справою Стівенса стало антимасонство, яке набуло широкого поширення у 1826 році після зникнення і смерті Вільяма Моргана, масона з північної частини штату Нью-Йорк; вважалося, що його вбили інші масони, оскільки вони не схвалювали його книжку, яка викривала таємні обряди ордену. Оскільки провідним кандидатом в опозиції до президента Джона Квінсі Адамса був генерал Ендрю Джексон, масон, який висміював противників ордену, антимасонство тісно пов'язалося з опозицією до Джексона та його політики джексонівської демократії після його обрання президентом у 1828 році.Brodie, pp. 38–39

Прихильники Джексона походили зі старої Демократично-республіканської партії й згодом стали відомі як демократи. Співпрацівник Стівенса по адвокатській діяльності (і майбутній президент) Джеймс Б'юкенен говорив йому, що він може досягти політичного просування, якщо приєднається до них. Однак Стівенс із принципових міркувань не міг підтримати Джексона. Для Стівенса антимасонство стало одним із засобів протидії Джексону; можливо, він також мав особисті причини, оскільки масони забороняли «калікам» вступати до ордену. Стівенс із запалом долучився до антимасонства і залишався відданим цьому руху після того, як більшість пенсільванців відмовилися від цієї справи. Його біограф Ганс Трефусс припускав, що ще однією причиною його запеклості стала хвороба наприкінці 1820-х років, через яку він втратив волосся (відтоді він носив перуки, часто погано підібрані), і «небажана недуга могла сприяти його нерозсудливому фанатизму щодо масонів».

До 1829 року антимасонство перетворилося на політичну партію — Антимасонську партію, яка здобула популярність у сільських районах центральної Пенсільванії. Стівенс швидко став помітною фігурою в цьому русі, взявши участь у двох перших національних з'їздах партії у 1830 і 1831 роках. На з'їзді 1831 року він підтримував кандидатуру судді Верховного суду Джона Макліна як кандидата партії в президенти, але безуспішно, оскільки номінацію отримав колишній генеральний прокурор Вільям Вірт. Джексон був легко переобраний; нищівна поразка (Вірт переміг лише у Вермонті) призвела до зникнення партії в більшості місць, хоча в Пенсільванії вона залишалася впливовою ще кілька років.