Е́нтоні Еллме́йкер Ро́бертс (; 29 жовтня 1803 — 23 січня 1885) — американський політик, член Палати представників США у 1855–1859 роках, аболіціоніст і близький соратник Таддеуса Стівенса.
Ранні роки
Ентоні Е. Робертс народився поблизу станції Барнестон у окрузі Честер, штат Пенсільванія. Він був сином Джона Робертса та Мері Елмейкер. У 1804 році його родина переїхала до округу Ланкастер. У дитинстві Робертс здобув обмежену освіту, доступну в місцевій початковій школі. У 1816 році, у віці тринадцяти років, Робертс почав працювати у свого дядька Айзека Елмейкера клерком у сільській крамниці в Нью-Голланді; у віці двадцяти років отримав частку з власності крамниці й продовжував займатися цим бізнесом до 1839 року.
Рання політична кар'єра
8 жовтня 1839 року Робертс був обраний за списком Демократичної антимасонської партії шерифом округу Ланкастер. Потім він переїхав до міста Ланкастер, де обіймав посаду шерифа протягом трьох років у 1839–1842 роках. Восени 1843 року балотувався до Двадцять восьмого Конгресу за списком Антимасонської партії, але зазнав поразки від кандидата партії вігів Джеремії Брауна. 16 травня 1850 року президент США Закарі Тейлор призначив Робертса маршалом Сполучених Штатів для Східного округу Пенсільванії; він обіймав цю посаду до 29 травня 1853 року.
Опір у Крістіані Інцидент
У 1850 році, лише через кілька місяців після призначення Робертса маршалом, Конгрес США ухвалив Закон про рабів-утікачів як частину Компромісу 1850 року. Закон поставив Робертса у складне становище як маршала, який водночас був аболіціоністом, оскільки він мав виконувати закони, що сприяли поверненню рабів-утікачів на Південь США, або ризикувати штрафом у тисячу доларів США за кожен випадок.
Після численних напружених інцидентів на Півночі між місцевими громадами, які переховували рабів-утікачів, і південними рабовласниками, що прагнули повернути свою «власність», стався випадок, у якому було пролито кров: 11 вересня 1851 року Едвард Горсуч, рабовласник зі штату Меріленд, прибув до Крістіани в окрузі Ланкастер, щоб повернути раба-утікача на ім'я Нельсон Форд. Група рабів-утікачів у Крістіані на чолі з Вільямом Паркером створила загін самозахисту, щоб захищати одне одного від будь-яких спроб південних рабовласників знову поневолити їх.
Невдовзі Едвард Горсуч дізнався, що його колишній раб перебуває у Вільяма Паркера. Він прийшов до будинку Вільяма Паркера разом із невеликим загоном, щоб повернути раба, якого вважав своєю власністю. Раби-утікачі на чолі з Вільямом Паркером підняли тривогу, яка скликала інших темношкірих, а також деяких місцевих білих аболіціоністів. Коли Едвард Горсуч просувався, щоб повернути свою «власність», Вільям Паркер організував активний опір, і відбулася невелика сутичка. Через годину інцидент завершився, і Горсуч лежав мертвий.
Через два дні, у 1851 році, Ентоні Робертс прибув на місце події з загоном поліції Філадельфії. Учасників опору, включно з білими спостерігачами, заарештували та притягнули до суду за звинуваченням у державній зраді; першим був Кастнер Генвей, білий чоловік, який не був квакером, але симпатизував квакерським ідеалам. Таддеус Стівенс виступив у справі як адвокат захисту, тоді як Робертс відповідав за утримання підсудних під вартою.
Участь у суді над рабами
Обвинувачення утримувало двох темношкірих у «добровільному» ув'язненні для цієї справи. Ці чоловіки дізналися про план Едварда Горсуча повернути своїх рабів за день до подій опору й попередили Вільяма Паркера. Обвинувачення планувало використати їхні свідчення, щоб довести, що інцидент у Крістіані був організованою спробою протистояти законам Сполучених Штатів. Однак за два тижні до початку судового процесу ці двоє темношкірих загадково зникли з-під варти. Обвинувачення натякало, що маршал Робертс відпустив їх, оскільки не було доказів зламу замка чи застосування сили під час їхньої втечі. Захист заперечив це звинувачення.
Через двадцять один рік Вільям Стілл, темношкірий керівник Підземної залізниці у Філадельфії, розкрив правду. Під час перебування під вартою цих двох чоловіків їхній власник ідентифікував як утікачів-рабів. Стілл повідомляє, що ці двоє справді знайшли у Робертсі «справжнього друга і союзника». Стілл додатково прояснив ситуацію, коли написав у відповідь на підозри прокурора щодо Ентоні Робертса: «Додати тепер, що ці підозри ґрунтувалися на фактах, безсумнівно, не зашкодить йому».
Робертс здійснив й інші дії в межах своїх повноважень, щоб вплинути на результат справи. Як маршал, Робертс відповідав за виклик потенційних присяжних. Роберт Дж. Брент, генеральний прокурор штату Меріленд, який входив до складу обвинувачення, пізніше стверджував, що «переважна більшість» потенційних присяжних, викликаних маршалом Робертсом, були «несприятливими для винесення вироку». 27 листопада 1851 року Робертс дозволив приготувати святкову вечерю до Дня подяки для всіх ув'язнених і навіть приєднався до них у в'язниці. Цей інцидент змусив генерального прокурора Меріленду засудити відсутність у Робертса «неупередженості» та «належної поведінки».
Свідчення Скотта
Пізніше під час судового процесу Робертс взяв участь у ще одній події, яка відіграла значну роль у визначенні результату справи. Деякий темношкірий на ім'я Джордж Вашингтон Скотт мав дати свідчення про те, що він перебував на місці сутички 11 вересня 1851 року, бачив людей, які застрелили Горсуча, і що група була організована для «протидії всім рабовласникам». Однак, коли його викликали до суду для дачі показань, він змінив свою історію і заявив, що того дня його там не було (що стало великою несподіванкою для обвинувачення). З'ясувалося, що напередодні ввечері Робертс дозволив кільком темношкірим чоловікам увійти до в'язниці, щоб «поспілкуватися» зі Скоттом.
Генеральний прокурор Меріленду висловив обурення і опосередковано звинуватив маршала Робертса у впливі на свідків, зазначивши цікавий факт, що всі темношкірі, які перебували під вартою, мали охайний вигляд, за винятком Скотта, який був «обідраний, брудний і занедбаний». Попри протести обвинувачення, Скотт наполягав, що не був на місці сутички і спочатку збрехав про свою присутність через страх. У підсумку Кастнер Генвей був виправданий. Оскільки це була показова справа, обвинувачення вирішило не продовжувати переслідування в інших випадках.
Пізня політична кар'єра
На виборах до Конгресу 1854 року Таддеус Стівенс підтримав кандидатуру Робертса від партії «Know-Nothing» на місце представника дев'ятого округу Пенсільванії. Віги були обурені кандидатурою Робертса; стаття в «Lancaster Examiner» відображає це ставлення:
Попри такий опір Ентоні Робертсу, 13 жовтня 1854 року він переміг свого суперника і родича Айзека Еллмейкера Гістера з результатом 6561 проти 5371 голосу (ще 4266 голосів отримав кандидат від Демократичної партії). Таким чином Робертс здобув місце дев'ятого округу Пенсільванії у Тридцять четвертому Конгресі.
Того ж року Республіканська партія США почала формуватися навколо головного принципу — зупинення поширення рабства. У 1855–1856 роках Робертс був серед лідерів, які заснували партію в Пенсільванії, і рішуче відстоював її принципи. Після завершення свого першого терміну в Конгресі він балотувався на переобрання як республіканець і здобув другий термін. Під час другого терміну він працював у Комітеті з громадських будівель і територій. Загалом він служив у Конгресі з 4 березня 1855 р. по 3 березня 1859 р. як перший республіканець, що представляв округ Ланкастер.
У 1858 році він не претендував на повторне висунення. Робертс продовжував політичну діяльність як активний організатор Республіканської партії в Пенсільванії. У 1867 році він балотувався на посаду мера Ланкастера, але зазнав поразки від кандидата Демократичної партії в місті з сильною демократичною підтримкою. У некролозі Робертса, опублікованому 24 січня 1885 року в Clarion, зазначалося, що його дії в Конгресі «завжди відповідали інтересам його виборців».
Інша діяльність
Активне громадське життя Робертса призвело до його призначення до багатьох комітетів. У 1830 році він входив до комітету з поширення протестів у тауншипі Ерл у відповідь на пропозицію створити округ Конестога з частин округів Ланкастер, Честер і Беркс.
5 квітня 1841 року Робертса обрали секретарем зібрання, на якому жителі Ланкастера ухвалили резолюції, щоб висловити свій сум і скорботу з приводу несподіваної смерті президента Вільяма Генрі Гаррісона. 13 червня 1848 року Робертса призначили до комітету зі збору пожертв для пом'якшення втрат, завданих за два тижні до цього руйнівною пожежею в Аллентауні. Після смерті президента Джеймса Б'юкенена у 1868 році Робертса призначили одним із віцепрезидентів комітету з організації похоронних заходів президента. Робертс також певний час був головою комітету з відвідування шкільної ради Ланкастера.
Робертс володів значною кількістю нерухомості в Нью-Голланді та його околицях у окрузі Ланкастер. Схоже, він використовував свої земельні володіння для сприяння освіті та загальному добробуту громади. 22 жовтня 1845 року він придбав земельну ділянку з цегляним будинком, відомим як Методистський дім зібрань. Через шість років він продав її шкільному округу Ерл.
У 1850 році він завершив будівництво того, що на той час було найбільшим житловим будинком у східній частині округу Ланкастер. Призначення цієї будівлі залишалося загадковим до завершення будівництва, коли Робертс оголосив, що в частині його дому буде відкрито приватну школу. Він також допомагав звільняти багато об'єктів нерухомості від орендних обмежень, що шкодили простим мешканцям Нью-Голланда. У 1860 році в місті Ланкастер він був одним із засновників установи, призначеної для забезпечення житлом бідних і занедбаних дітей. Один із біографів зазначає, що «простий народ Нью-Голланда» вважав його своїм другом і захисником їхніх прав. Як близький друг Таддеуса Стівенса Робертс був призначений одним із виконавців його заповіту.
Родина та останні роки життя
У 1840 році Ентоні одружився з Еммою Бушонг, яка була приблизно на вісімнадцять років молодшою за нього, і в них народилося дванадцять дітей. Ентоні помер у місті Ланкастер 23 січня 1885 року у віці вісімдесяти одного року. Його поховали на кладовищі Ланкастера. Один із біографів підсумував:
Джерела Biographical Directory of the American Congress, 1774-1949: The Continental Congress, 5 вересня 1774 — 21 жовтня 1788, and The Congress of the United States From the First to the Eightieth Congress, 4 березня 1789 — 3 січня 1949. Inclusive. Вашингтон, округ Колумбія: United States Government Printing Office, 1950. Томас Вільям Геррінгшоу. Herringshaw's Encyclopedia of American Biography of the Nineteenth Century. Чикаго, Іллінойс: American Publishers' Association, 1902. A History of New Holland, Pennsylvania: covering its growth and activities during two hundred years of existence, 1728-1928. Вівер, Мартін Гуд, невідомо. Невідомо, 1928. History of Lancaster County, Pennsylvania. Філадельфія: Everts and Peck, 1883. Джонатан Кац. Resistance at Christiana. Нью-Йорк: Thomas Y. Crowell Company, 1974. Ганс Л. Трефусс. Thaddeus Stevens. Меканіксбург, Пенсільванія: Stackpole Books, 2001. "Appointments", in The Star & Banner [Геттісберг, Пенсільванія], 11 травня 1849. Без назви, The Adams Sentinel & General Advertiser [Пенсільванія], 8 липня 1850. "The Christiana Negro Riot", in New York Daily Times, 29 вересня 1851, с. 3. "Pennsylvania Election", New York Daily Times, 4 жовтня 1854, с. 4. "Standing Committees of the House of Representatives", у New York Daily Times, 2 лютого 1856, с. 8. "Passage of the Army Bill", у New York Daily Times, 2 вересня 1856, с. 3. "Common Pleas", у Gettysburg Compiler [Геттісберг, Пенсільванія], 13 травня 1870. "The Stevens' Estate", у Gettysburg Compiler [Геттісберг, Пенсільванія], 2 грудня 1880. "Executors' Sale", у Gettysburg Compiler [Геттісберг, Пенсільванія], 26 жовтня 1881. Остання воля і заповіт Ентоні Е. Робертса. 22 січня 1884. Реєстр заповітів, округ Ланкастер, Пенсільванія. Засвідчено 2 лютого 1885.