Малгвен

Мальгвен, або Мальгвенн, — персонаж, введений у легенду про місто Іс, міфічне місто на узбережжі Бретані,наприкінці XIX століття Едуаром Шуре, і, можливо, заснований на місцевій легенді з мису Сізун. Її ім'я стало відомим завдяки Шарлю Гійо (Жео-Шарлю) на початку XX століття у його літературній адаптації легенди про Іс. Як валькірія та королева «Півночі», Малтгвен править землею разом зі своїм старіючим чоловіком, королем Гарольдом. Вона зустрічає короля Градлона під час його набігу та закохується в нього. Вона вмовляє його вбити її чоловіка та втекти з нею на її коні Морварк'ху до земель Градлона в Бретані. Подорож триває рік, протягом якого вона народжує дочку Дахут. Мальгвен помирає під час пологів

Хоча вона може й не бути справжньою частиною легенди міста Іс, Мальгвен розповідає чарівну історію походження своєї доньки Дахут і робить свій внесок у драматичний і романтичний аспект легенди. Цей персонаж з'являвся в багатьох пізніших творах, включаючи романи, п'єсу та комікси.

Етимологія Хоча найпоширенішим є написання «Malgven», у деяких сучасних текстах використовується «Malgwen» або «Malgwenn» . Франсуаза Ле Ру та Крістіан-Ж. Гійонварк не наводять етимологію, але уточнюють, що для них це ім'я не є «ні бретонським, ні скандинавським» .

Опис Мальгвен часто згадується як дружина короля Градлона, а отже, мати принцеси Дахут, у легенді про місто Іс, після того, як її популяризував у цій ролі Шарль Гайо на початку XX століття. 

Походження В оригінальній легенді про Дахут немає згадки про те, що в неї була мати . У неї навіть немає чітко визначеної генеалогії. Для Ле Ру та Гійонварк'ха вона представляє кельтську постать «без віку та без походження», тому Мальгвен є пізнім доповненням до міфу про місто Іс. Однак вона присутня в деяких селянських легендах західного Фіністера в більш архаїчній формі Catégorie:Article à référence nécessaire Матьє Бойд виділяє найдавнішу відому згадку про Мальгвен в есе «Les Grandes légendes de France» Едуара Шуре 1892 року Matthieu Boyd, citant (однак текст Шуре був попередньо опублікований в академічному журналі Revue des deux Mondes попереднього року ). Шуре робить розпливчасті посилання на джерела в усній традиції, записані поблизу мису Сізун, згідно з якими король Градлон шукав принцесу з Гібернії (Ірландія). Ця історія дещо схожа на легенду про Трістана та Ізольду і могла б дати Мальгвен більш автентичне походження, оскільки Шуре вів широке листування зі своїми колегами для збору легенд . Потім Мальгвен згадувалася на ім'я в п'єсі 1903 року як мати ДаутMatthieu Boyd, citant . Її ім'я також згадується в англомовній публікації 1906 року .

Тому Бойд не погоджується з висновком, що Малтгвен є суто літературним винаходом Шарля Гюйо, хоча він залишається обережним щодо можливого походження з бретонської міфології, оскільки Шуре не навів точних джерел. У леї Граелан -Мер, записаній Ла Вільмарке, згадуються стосунки між королем Градлоном (однак, ідентифікація цього персонажа як короля з легенди про Іс залишається суперечливою, як і автентичність цього тексту) та жінкою з Потойбічного світу. На основі цього лею Жан Маркаль, чию теорію різко критикують Ле Ру та Гюйонварк, розробив гіпотезу про те, що після зустрічі з жінкою з Потойбічного світу «лицар Градлон» повернувся з Дахут, «маленькою дівчинкою з довгим волоссям». Немає джерел, які б підтверджували, що ця жінка з Потойбічного світу пов'язана з Дахут, або що вона є Малгвен, але в кельтській традиції ці жінки приносять удачу своїм чоловікам і здатні мати з ними дітей, що може дати підказки щодо її особистостіВарін, Емі (1982). «Дахут і Градлон». Матеріали Гарвардського кельтського колоквіуму . Том 2. Кафедра кельтських мов та літератури, Гарвардський університет. С.  19–30 .с. 24.

Франсуаза Ле Ру та Крістіан-Ж. Гійонварк (2000) вважають Мальгвену та коня Морваркха літературними винаходами Шарля Гійо, який створив свою версію легенди про Іс. Ця версія, яка включає Мальгвену та Морварка, визнана «канонічним варіантом» міста Іс з середини ХХ століття, зокрема Жаном МаркалемBrékilien, Yann (1998). Традиційні міфи Бретані . Париж: Éditions du Rocher. стор. 23. ISBN 2-268-02946-8.9782268029467..

Зовнішній вигляд і царство  Янн Брекіліен «Традиційні міфи Бретані»:

"Я — фея Мальгвен, королева Півночі та господиня цього замку. Саме я очолила бій проти ваших воїнів, які напали на нього, бо король, мій чоловік, — лише некомпетентна людина, чий меч іржавіє, висить на цвяху".

Мальгвен часто описують як «королеву Півночі». Країною, якою вона править, може бути Ірландія , Норвегія або Данія. Тому в деяких текстах кінця XIX століття Мальгвен згадується як « », що означає данська , але Шарль Гюйо представляє її як норвезьку валькірію . Едуар Шуре дає такий її опис (1908):

«Грізною та прекрасною була Королева Півночі у своїй золотій діадемі, сталевому нагруднику, з якого стирчали білосніжні руки, та золотих кільцях волосся, що спадали на темно-сині обладунки, менш блакитні та менш мерехтливі, ніж її очі.» .

В інших версіях, таких як версія Флоріана Ле Руа (1928), вона описується як рудоволоса жінка:

«У місячному світлі, у кольчузі та яскравих обладунках, поставала жінка з розкиданим рудим волоссям. Вона була прекрасна, як богиня Війни. В її очах сяяла вода чарів. Це була Мальгвен, королева Півночі»

Паскаль Банкур бачить її як «північну фею» з виглядом жінки-воїна, що носила золоте волосся. Найвідоміша версія зображує її дружиною старіючого скандинавського короля Гарольда. Мальгвен закохується в короля Градлона і вмовляє його вбити її чоловіка.

Літературна еволюція Найдавніша відома версія, написана Едуаром Шуре, зображує Мальгвен як чаклунку, «ірландського друїда або скандинавську богиню, яка вбила свою першу власницю, щоб слідувати за армориканським лідером» Градлоном. Але щойно він стає королем Корнуая, вона раптово помирає. Градлон впадає у зневіру, вино та розпусту, не в змозі забути її. Він відчуває, що знову може побачити свою дружину в доньці Дахут, спостерігаючи за її дорослішанням.

Мальгвен у романі Шарля Гюйо На початку XX століття Шарль Гюйо опублікував у видавництві H. Piazza Editions працю *La Légende de la ville d'Ys d'après les anciens textes* («Легенда про місто Іс, заснована на стародавніх текстах»), яка мала надзвичайний успіх, а одинадцяте видання вийшло 1926 року. Протягом століття публікувалися регулярні перевидання, зокрема 1987, 1998 та 1999 роках (видавництво Flammarion)«  Легенда про місто Іс згідно з давніми текстами  [ архів ]  » на вебсайті NooSFere (доступ з22 квітня 2015 року), а також англійський переклад 1979 року.

Мальгвен з'являється переважно у першому розділі під назвою «Страх Градлона». Градлон, король Корнуайя, вирушає воювати в Норвегії на чолі значного флоту. Після довгої та виснажливої подорожі він прибуває до кордонів Північного Королівства. Британці вступають у першу битву, різанину, яка не дає жодній стороні переваги. Історія повторюється наступного дня, подібна битва та та сама різанина, але цього разу Мальгвен бере участь у боях. Король Корнуола облягає фортецю, розташовану на кінці фьорда, але з наближенням зими армія відмовляється залишатися і вирушає до Арморіки, залишаючи короля самого. Щоночі він шукає спосіб потрапити до фортеці. Одного вечора біля підніжжя валів його чекає жінка. Вона каже йому, що неможливо взяти місто та його скарби без її допомоги. Вона пропонує впустити його, але він повинен вбити короля, старого, жадібного та віроломного чоловіка, чий меч іржавий. У цитаделі Градлон вбиває чоловіка королеви, поки той спить п'яним сном. Вони обидва тікають зі скарбом, верхи на Морваркху ("морський коник"), тварина, що здатна бігати по воді. Кінь стрибає в море та досягає корабля Градлона; зворотна подорож триває рік. Від кохання між Мальгвеною та Градлоном народжується дочка Дахут. Королева помирає під час пологів . Градлон невтішний після смерті коханої та переносить всю свою прихильність на дочку, яка схожа на Мальгвену та сповідує кельтську релігію релігію кельтів .

Роль Мальгвени додає драматичного аспекту цьому роману через епізод її смерті під час пологів .Тьєррі Жігурель вважає, що завдяки додаванню Морваркха та Мальгвен, Гюйо надає своєму тексту «вражаючої романтичної сили» . Франсуаза Ле Ру та Крістіан-Ж. Гюйонварх засуджують «невиправдану скандальність цієї книги», яку вони описують як «фальсифікацію бретонської легенди в комерційних цілях» .

Подальші події Різні автори, які говорять про місто Іс, часто базуючи свої праці на тексті Шарля Гюйо, вносять незначні відмінності в його версію. Жорж-Гюстав Тудуз цитує короткий виклад легенди в журналі «L'Ouest-Éclair» (який пізніше стане Ouest-France) 1933 року:

«Коли Градлон успадкував престол від Конана Меріадока, він вирушив за море, мандруючи з флотом, три чверті якого втратив. У водах Півночі він зустрів королеву Мальгвен, яка закохалася в нього, і він одружився з нею згідно з ритуалами скандинавської країни. Вона жила далі, вона подорожувала з ним через море» ..

1937 року в статті в Paris-Soir Мальгвен зображена як дружина Градлона, «яку він привіз з Півночі». Дахут не його дочка, вона «дочка Мальгвен та диявола — дитина зловісного та перелюбного зв'язку» .. У легенді, яку розповідає Тьєррі Жігурель, Градлон дізнається про існування Північного Королівства, його скарбів та Мальгвен, підслухавши розмову між моряками в корчмі в Кемпері. Королева Мальгвен освідчується в коханні після дня єдиноборства між двома майбутніми закоханими . .

Аналіз Дослідники Емі Варін та Хіроко Амемія визнають заслугу Мальгвен у приписуванні Дахут «надзвичайного» та фейного походження, ближчого до її первісної природи. У відомих версіях, які роблять Дахут дочкою Градлона, лише фейне материнське походження може пояснити, чому вона йде «проклятим» шляхом і покарана Богом, тоді як її батько благочестивий . Джозеф Філіп погоджується з цією думкою, стверджуючи, що Мальгвен — язичницька мати, яка народжує язичницьку дочку .

Оповідач Ален Ле Гофф розглядає Мальгвену та Дахут як два вираження жіночої сили та міфу про вічне повернення, оскільки у відповідних легендах обидва зрештою повертаються до моря, «своєї первісної матриці» .

Нещодавні адаптації та повторні використання

Найновіші літературні адаптації легенди про місто Іс зберігають Мальгвен у версії Шарля Гійо. Це, зокрема, стосується Анрі Ізеліна («Легенди загублених міст», 1964), Жана Маркаля («Затонуле місто або кельтський міф про походження» у «Кельтах», 1969), оповідача Янна Брекільєна, який бере за матір Дахут образ «феї Мальгвен, королеви Півночі» («Казки та легенди бретонської країни», 1973)Янн Брекільєн , «Затонуле місто» , у «Казках та легендах Бретані» , Кемпер, «Природа та Бретань».1973 рік, с.  295, Мішеля Ле Бріса (за його п'єсу «Іс, у чутках хвиль», 1985), Франсуази Ганж («Місто нижче моря», 1988) та Крістіана Керре («Легенда про місто Іс», 1996)

Мальгвен присутня у гумористичній версії легенди про Іс у творі Гордона Золя «Вихід нетримання». У романі Едуара Бразі «Сирена з Уессан» (2014). Мальгвен — старий цілитель, який дотримується язичницьких традицій. Серія графічних романів «Друїди» Тьєррі Жігуреля, Жан-Люка Істена та Жака Ламонтаня згадує Мальгвену у своєму другому томі "Це білий?" (2006), коли Гвенч'лан має розслідувати вбивство в легендарному місті на тлі напруженості між католиками та язичниками.

Артюр Рембо пародіює цю легенду в одному зі своїх листів, намалювавши нарис під назвою «Санки» — Мальгвен їде на санках, які тягне школяр, боїться їх перекинути Arthur Rimbaud, Théodore Faullain de Banville, Peter J. Edwards, Steve Murphy, Peter S. Hambly et Jules Michelet, Correspondance générale, Volumes 1 à 2, Champion, 1994, , p. 18. Мальгвен — це також назва міцного червоного елю, що виробляється в ремісничій пивоварні «La Korrigane» у Квебеку .

Додатки

Пов'язані статті

Іс Градлон (її чоловік) Морваркх (її кінь) Дахут (її донька)

Бібліографія

Первинні джерела

Вторинні джерела