Спеціальний комітет Сенату США з розслідування злочинів у міжштатній торгівлі () — спеціальний комітет Сенату Сполучених Штатів, який існував з 1950 по 1951 рік і розслідував організовану злочинність. Комітет став широко відомим як Комітет Кефовера () завдяки своєму голові, сенатору Естесу Кефоверу. Телевізійні слухання допомогли Кефоверу стати відомим; згодом він невдало балотувався на посаду президента в 1952 році та став кандидатом у віце-президенти від Демократичної партії в 1956 році, але демократи програли ті вибори республіканцямFriedman, The Secret Histories: Hidden Truths That Challenged the Past and Changed the World, 2005, p. 151.. Термін «капо ді тутті капі» був представлений американській громадськості Комісією КефовераDe Stefano, An Offer We Can't Refuse, p. 41..
Створення комітету Організована злочинність була предметом багатьох статей у великих газетах та журналах у 1949 роціThompson, Gambling in America: An Encyclopedia of History, Issues, and Society, 2001, p. 207.. Кілька місцевих «комісій зі злочинності» у великих містах та штатах також виявили значну корупцію політичного процесу організованою злочинністю. Багато міст та штатів зверталися по федеральну допомогу у боротьбі з організованою злочинністю, проте федеральне законодавство надавало уряду США мало інструментів для цього. Зокрема, багато міст та штатів були стурбовані тим, як організована злочинність проникла в міжштатну торгівлю, і як вона загрожувала тримати американську економіку в заручниках через рекет робочої сили.
5 січня 1950 року сенатор Естес Кефовер (демократ від Теннессі) вніс резолюцію, яка дозволила б Комітету Сенату з питань судочинства розслідувати роль організованої злочинності в міжштатній торгівлі, однак Комітет Сенату з питань міжштатної та зовнішньої торгівлі заявив про свою юрисдикцію щодо цього питання. Через це була подана компромісна резолюція, яка створила спеціальний комітет з п'яти сенаторів, члени якого мали б бути відібрані як з судового, так і з торгового комітетів. 3 травня 1950 року віце-президент Олбен Барклі, обіймаючи посаду голови Сенату Сполучених Штатів, віддав вирішальний голом, і було створено Спеціальний комітет з розслідування злочинів у міжштатній торгівлі.
Робота комітету Барклі, як Голова Сенату, мав право обирати членів комітету. До їх складу увійшли Кефовер; Герберт О'Конор (Меріленд), Лестер К. Гант (Вайомінг), Александер Вайлі (Вісконсин) та Чарльз В. Тобі (Нью-Гемпшир).
Комітет Кефовера провів слухання у 14 великих містах Сполучених Штатів.Shanty, Organized Crime: From Trafficking to Terrorism, 2008, p. 22. і було опитано понад 600 свідківLarson and Garrett, Crime, Justice and Society, 2003, p. 152.. Багато слухань комітету транслювалися в прямому ефірі по національному телебаченню для великої аудиторії, що дало багатьом американцям перше уявлення про вплив організованої злочинності в СШАHughes, Crime Wave: The Filmgoers' Guide to the Great Crime Movies, 2006, p. 147.. Серед найбільш відомих постатей, які постали перед комітетом, були Тоні «Джо Баттерс» Аккардо, Луїс «Маленький Нью-Йорк» Кампанья, Міккі Коен, Віллі Моретті, Френк Костелло, Джейк «Смачний Палець» Гузік, Меєр Ланскі, Пол «Офіціант» РіккаFontenay, Estes Kefauver: A Biography, 1991, p. 171. Вірджинія Гілл та четверо колишніх поліцейських ірландського боса мафії Еноха «Накі» Джонсона в Атлантік-Сіті.
Віллі Моретті визнав існування мафії в США під час свого допиту 13 грудня 1950 року. Однак, не лише підозрювані, яких викликали до суду, свідчили перед комітетом; наприклад, начальник поліції Джордж Ф. Річардсон у своїх свідченнях 1951 року назвав Гаррі Розена та його заступника Вільяма «Віллі» Вайсберга провідними мафіозі в незаконних азартних іграх.
Завдяки цьому Кефовер став національно визнаною фігурою, і комітет дозволив йому балотуватися на посаду президента Сполучених Штатів у 1952 та 1956 роках (його спроби балотуватися не вдалися, але він став кандидатом у віце-президенти від своєї партії у 1956 році)Kaiser, The Road to Dallas: The Assassination of John F. Kennedy, 2008, p. 12..
Багато слухань Комітету Кефовера мали на меті довести, що сицилійсько-італійська мафіозна організація, що базується на міцних сімейних зв'язках, централізовано контролювала величезну організовану злочинну змову в Сполучених Штатах, але комітет так і не наблизився до обґрунтування такого твердженняBeare, Critical Reflections on Transnational Organized Crime, Money Laundering, and Corruption, 2003, p. 19.. Натомість комітет виявив численні докази того, що люди всіх національностей, етнічних груп та релігій керували локально контрольованими, слабо організованими злочинними синдикатами на місцевому рівні. Заключний звіт комітету, опублікований 17 квітня 1951 року, містив 22 рекомендації для федерального уряду та сім рекомендацій для органів влади штатів та місцевих органів влади. Серед його рекомендацій були: створення команди по боротьбі з рекетом (racket squad) в Міністерстві юстиції США; створення постійної Комісії з питань злочинності на федеральному рівні; розширення юрисдикції Судового комітету, щоб включити до неї міждержавну організовану злочинність; федеральні дослідження соціології злочинності; заборона на ставки через радіо, телебачення, телеграф та телефон; створення комісій з питань злочинності штатів та місцевих органів влади; та запит до Міністерства юстиції розслідувати та притягнути до відповідальності 33 осіб, названих як підозрювані лідери організованої злочинності у Сполучених Штатах.
Робота комітету призвела до кількох значних результатів. Серед найвизначніших було визнання Джоном Едгаром Гувером, директором Федерального бюро розслідувань, що національний синдикат організованої злочинності справді існував, і що ФБР мало що зробило з цим. Законодавчі пропозиції та референдуми штатів щодо легалізації азартних ігор зазнали невдачі протягом наступних кількох років через викриття участі організованої злочинності в індустрії азартних ігор, і на рівні штатів та місцевих органів влади було створено понад 70 «комісій зі злочинності» для продовження справи Комітету Кефовера. Комітет Кефовера першим запропонував розширити цивільне право та використовувати його для боротьби з організованою злочинністюBatista, Civil RICO Practice Manual, 2008, p. 2–14.. Конгрес відгукнувся на заклик і в 1970 році ухвалив Закон РІКО як пряму відповідь на рекомендацію комітету.
Лідерство Сенатор Кефовер був першим головою комітету і залишив посаду 30 квітня 1951 року, після чого сенатор О'Конор обійняв посаду голови до розпуску комітету 1 вересня 1951 року.
У популярній культурі Телевізійна трансляція слухань комітету викликала величезний суспільний інтерес та ознайомила широку аудиторію з питаннями муніципальної корупції та організованої злочинності. За оцінками, 30 мільйонів людей у Сполучених Штатах дивилися пряму трансляцію у березні 1951 року, і на той час 72 відсотки населення були знайомі з роботою комітету. Величезний успіх трансляції призвів до створення циклу «викривальних» кримінальних фільмів, присвячених ліквідації складних злочинних організацій правоохоронними органами. Першим з них був «Місто-полон» (1952), який мав благословення самого сенатора Кефовера: режисер Роберт Вайз відвіз копію фільму до Вашингтона, щоб показати сенатору, який не лише схвалив його, але й навіть з'явився в пролозі та епілозі, застерігаючи глядачів про зло організованої злочинності. Інші помітні приклади викривальних фільмів, натхненних слуханнями, включають «Імперію хуліганів» (1952) та «Поворотний момент» (1952). Звіт комітету став натхненням для роману про Джеймса Бонда 1956 року «Діаманти залишаються назавжди».
Вигадана версія слухань у Сенаті є центральним сюжетним елементом фільму 1974 року «Хрещений батько 2», у якому свідчать бос сім'ї Майкл Корлеоне та капореджиме Френк Пентанджелі.
Інша версія слухань у Сенаті зображена у фільмі 2025 року для Warner Bros. на HBO Max «Мудрі хлопці», у якому Роберт Де Ніро зіграв роль Віто Дженовезе та Френка Костелло.
Примітки
Бібліографія
Batista, Paul A. Civil RICO Practice Manual. Frederick, Md.: Aspen Publishers, 2008. Beare, Margaret E. Critical Reflections on Transnational Organized Crime, Money Laundering, and Corruption. Toronto: University of Toronto Press, 2003. Fontenay, Charles. Estes Kefauver: A Biography. Paperback ed. Knoxville, Tenn.: University of Tennessee Press, 1991. Friedman, John S. The Secret Histories: Hidden Truths That Challenged the Past and Changed the World. New York: Picador, 2005. Hughes, Howard. Crime Wave: The Filmgoers' Guide to the Great Crime Movies. London: Palgrave Macmillan, 2006. Kaiser, David E. The Road to Dallas: The Assassination of John F. Kennedy. Cambridge, Massachusetts: Harvard University Press, 2008.
Larson, Calvin J. and Garrett, Gerald R. Crime, Justice and Society. Walnut Creek, Calif.: Alta Mira, 2003. Shanty, Frank. Organized Crime: From Trafficking to Terrorism. Santa Barbara, Calif." ABC-CLIO, 2008. Thompson, William Norman. Gambling in America: An Encyclopedia of History, Issues, and Society. Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO, 2001.