Галина Степанівна Коханська (також Ярослава Бульбан; псевдо «Орися»; 1 березня 1926 — 6 липня 1993) — учасниця українського визвольного руху, керівниця жіночої розвідки УПА на Волині.

Життєпис

Ранні роки Народилася в родині Степана та Тетяни Коханських у селі Острівок, наразі це Зимнівська громада. У 1939 році закінчила 7 класів жіночої школи, що знаходилася території Володимирського Успенського собору (так зв. «Замочок»).

Діяльність у підпіллі ОУН та УПА Ще у підлітковому віці Галина Коханська була залучена до діяльності підпілля Організації українських націоналістів. Уже у 15 років виконувала окремі доручення підпільників.

У 1943 року Коханська виконувала розвідувальні завдання референта Служби безпеки ОУН Панаса Ковальчука («Залісного») у Володимирі-Волинському.

У липні 1943 року вона стала головною розвідницею на базі Української повстанської армії «Січ», а згодом працювала у Службі безпеки Ковельського окружного проводу ОУН. Її мати Тетяна Коханська та сестра Олена на повстанській базі опікувалися мережею шпиталів УПА. У зв'язку з потребою підпілля у нових кадрах Коханська займалася підготовкою районних розвідниць.

У липні 1944 року її перевели до штабу Івана Литвинчука («Дубового») — командира групи УПА «Завихвост». Під час служби вона неодноразово брала участь у бойових діях. Завжди носила при собі пістолет системи «Вальтер» і була відомою як вправна стрільчиня. У підпіллі використовувала низку псевдонімів, зокрема «999», «В–2», «Біла», «Зіна», «Орися», «Соня» та «Яра».

Бій, поранення, арешт 7 березня 1945 року під час рейду з боївкою Володимира Мірчука («Вільного») повстанці зупинилися на ночівлю в хаті поблизу села Лобачівка Горохівського району Волинської області. Через зраду їх оточили підрозділи НКВС, після чого розпочався бій.

Під час сутички Коханська перебувала в хаті разом із пораненими повстанцями. Коли основний бій перемістився до лісу, їй порадили відступати. Побачивши загиблого командира «Вільного», вона заховала всі документи, які були при ньому, і спробувала прорватися до лісу. Під час втечі її помітили та відкрили вогонь. Поранена у обидві ноги, Коханська знепритомніла, але перед тим встигла сховати у снігу документи, які мала при собі.

Після слідства 24 серпня 1945 року Військовий трибунал НКВС у Волинській області засудив її до 15 років каторжних робіт у виправно-трудових таборах ГУЛАГу.

Ув'язнення та життя під чужим іменем

Під час допитів Коханська, з міркувань конспірації, назвалася іншим ім'ям — Ярослава Бульбан. Під цим ім'ям вона прожила майже половину життя.

6 січня 1946 року її етапували до пересильної тюрми у Воркуті. У таборі вона, як і інші в'язні, втратила особисті дані й отримала табірний номер Ш-227.

26 серпня 1956 року після відбуття покарання була звільнена. У липні 1959 року переїхала до Луцька, де оселилася у родичів.

Коханська ще під час ув'язнення почала записувати спогади про своє дитинство і діяльність у підпіллі. Завершила їх на початку 1990-х років. Її спогади пізніше були опубліковані у книжці «З Україною у серці», що вийшла у серії «Літопис УПА». Спогади також започаткували книжкову серію «Озброєні честю» у луцькому видавництві «Терен».

Повернення імені та останні роки У вересні 1992 року Ярослава Бульбан звернулася до Служби безпеки України з проханням підтвердити її справжнє ім'я для подання до суду. 16 вересня 1992 року вона офіційно відновила своє справжнє ім'я — Галина Коханська.

Через тяжке захворювання серця Галина Коханська була госпіталізована до лікарні в Луцьку, де 6 липня 1993 року померла.

Родина

Батько Галини Коханської, Степан Коханський, був розстріляний органами НКВС 23 червня 1941 року разом з іншими в'язнями Луцької тюрми.

Мати, Тетяна Коханська, за націоналістичну діяльність 19 травня 1949 року була засуджена на 25 років ув'язнення в таборах ГУЛАГу.

Брат Іван Коханський у 1930-х роках був повітовим комендантом Української військової організації. У 1936 році його заарештували, а наприкінці 1940 року він помер від хвороби.

Син — Володимир Столярков (нар. 7 травня 1949, Воркута, Комі АРСР). Народився у радянському концтаборі, де Галина Коханська відбувала покарання.

Вшанування пам'яті

У 2019 році в Луцьку вулицю і провулок Красовського перейменували на честь Галини Коханської. А у 2022 році на її честь перейменували вулицю Мілашенкова у Володимирі.

Також

Жінки в ОУН та УПА

Примітки