Оме́лян-Олекса́ндр Іва́нович Го́їв (27 березня 1901, Снятин — 7 травня 1989, Харків) — український громадський та військовий діяч, січовий стрілець (1916—1917), хорунжий Української галицької армії (1918—1919), інженер-лісівник. Учасник польсько-української війни, діяч українського студентського руху в еміграції, жертва сталінських репресій. Реабілітований прижиттєво (1955).

Омелян Гоїв брав участь у Першій світовій війні, польсько‑українській війні, був хорунжим УГА, а після здобуття освіти працював як інженер‑лісівник у Харкові. За свою національну позицію та зв’язки з українським патріотичним середовищем був репресований органами НКВС у 1941 році, ув’язнений у виправно‑трудових таборах ГУЛАГу та відбував заслання. Його життя віддзеркалює складну долю українських військових і громадських діячів початку XX століття, що боролися за незалежність України та зазнали переслідувань у радянську епоху.

Життєпис

Походження Народився 27 березня 1901 року в місті Снятин у родині дяка місцевої церкви Чуда Архистратига Михаїла Івана Григорича Гоїва та його дружини Анни Семенівни (з дому Захаркевич). Хрещений 30 березня того ж року під іменем Омелян-Олександр. У родині було восьмеро дітей: Ольга, Клаудія, Євгенія, Юліан-Володимир, Наталія, Євген-Роман, Омелян-Олександр та Зенон-Ярослав. У 1914 році вступив до Снятинської реальної цісарсько-королівської школи, де з перервами навчався до 1921 року.

Військова служба У 1916 році, у віці 15 років, зробив спробу добровільно вступити до Легіону Українських січових стрільців. За власними спогадами, служив у 1916—1917 роках у 3-й четі 1-ї сотні 1-го полку УСС. Через молодий вік певний час перебував у тилу в австрійському місті Гмінд.

У листопаді 1918 року у віці 17 років добровільно вступив до лав Української галицької армії. Після військового вишколу в Коломиї отримав звання хорунжого. Служив у 24-му піхотному полку ім. гетьмана Петра Дорошенка (також згадуваному як 24-й Коломийський стрілецький полк). Брав участь у боях за Львів узимку 1919 року. 28 червня 1919 року під час Чортківської офензиви потрапив до польського полону. Утримувався в таборах для військовополонених у Бресті, Білостоку, Вадовиціях, Каліші та Тухолі. Звільнений 5 листопада 1920 року.

Освіта і еміграція У 1920 році, після пережитих тифу, голоду та воєнних поневірянь, Омелян Гоїв вступив до сьомого класу Снятинської гімназії, який закінчив складанням матури в травні 1921 року. Разом із ним навчалися його друзі-вояки, зокрема Роман Зінкевич. 22 вересня 1922 року Омелян Гоїв напівлегально прибув до Відня, де разом із Романом Зінкевичем та Зіґі Цукерманом. У Відні він, як і його товариші, зіткнувся з матеріальними труднощами, проте отримував фінансову допомогу з дому. Згодом навчався у Празькій політехніці, де здобув фах інженера-лісівника. Брав активну участь в українському студентському русі та діяльності студентського товариства «Громада».

У березні 1923 року разом із братом Євгеном брав участь в українській політичній демонстрації у Празі проти польської окупації українських земель. Був знайомий з художником-графіком Василем Касіяном. У 1928 році отримав диплом інженера. Одним із захоплень Омеляна Гоїва було розв’язування складних шахових задач у німецькомовному щоденному часописі «Празька газета» (нім. «Prager Tagblatt»). 15 січня 1928 року він надіслав правильне рішення задачі № 1487. Так само він дав правильне рішення задачі № 1491, про що повідомляла «Prager Tagblatt» 12 лютого 1928 року. Крім того, Омелян успішно розв’язав задачу № 1504, повідомлення про яку з’явилося в № 113 тієї ж газети 12 травня 1928 року.

В УРСР У червні 1928 року переїхав до Харкова, тодішньої столиці УСРР. Тут працював у системі лісового господарства. Спочатку був направлений до лісобудівного району в селищі Гути, згодом працював лісничим у Шарівці Богодухівського району Харківської області. Одружився з харків’янкою Оленою Базилевською. У 1930 році в подружжя Гоївих народився син Володимир.

Репресії 23 червня 1941 року був заарештований органами НКВС. Під час слідства його звинувачували у шпигунстві, антирадянській діяльності та зв’язках з українськими націоналістами. 2 травня 1942 року Особлива нарада при НКВС СРСР засудила його до 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у системі ГУЛАГу. Після завершення терміну у 1951 році був відправлений на спецпоселення до Красноярського краю. 22 червня 1955 року Верховний суд СРСР скасував вирок і закрив справу за відсутністю складу злочину. У № 28 газети «Львівські вісті» за 1942 рік було вміщено оголошення з проханням повідомити Івана Гоїва зі Снятина (вул. Базарна, 88) про місцеперебування його синів Юліана та Омеляна, які після Першої світової війни залишалися на Харківщині.

Останні роки Після реабілітації проживав у селищі Покотилівка поблизу Харкова. Помер 7 травня 1989 року в Харкові. Родина Батьки: Гоїв Іван Григорович — батько. Громадський і церковний діяч на Покутті. Гоїв Анна Семенівна — мати. Брати та сестри: Гоїв Юліан Іванович — старший брат, старшина Легіону УСС та 1-ї бригади УСС/ЧУСС, майор автобронетанкових військ РСЧА, військовий розвідник; Гоїв Євген Іванович — старший брат. Український військовий і громадський діяч, сотник Українських січових стрільців; Гоїв Зенон Іванович — молодший брат. Український військовий та громадсько-культурний діяч, член ОУН. Сестри: Гоїв Ольга Іванівна — старша сестра. Гоїв Євгенія Іванівна — старша сестра. Гоїв Клаудія Іванівна — старша сестра. Гоїв Наталія Іванівна — старша сестра. Дружина: Олена Іванівна Базилевська-Гоїв (1905, Харків — ?). Діти: Володимир Омелянович Гоїв (1930, Богодухів — бл. 2005, Харків) — син. Оцінки діяльності Історик А. В. Бойда підкреслює значущість участі Омеляна Гоїва у національно-визвольному русі та українському студентському активізмі. Він відзначає, що життя Гоїва було сповнене боротьби з польською окупацією та прагнення до самоорганізації української молоді в еміграції, що свідчить про його стійкість, патріотизм і громадянську позицію.

Бойда також звертає увагу на професійну самореалізацію Гоїва як лісничого інженера, а також на його захоплення шахами та активну участь у культурно-інтелектуальному житті. Ці аспекти його діяльності демонструють прагнення до особистісного розвитку та інтелектуальної самореалізації навіть у непрості часи. Особливу трагічну сторінку біографії Гоїва історик відзначає через майже 15 років поневірянь у системі ГУЛАГ. За Бойдою, цей період показує, як репресивна система могла руйнувати долі, але водночас і непохитну силу характеру та моральну стійкість особи.

Примітки

Джерела

Література

Посилання Пенкалюк С. Полівчак Р. Справа Юліана Гоїва. Січового стрільця з Франківщини реабілітували через 87 років після розстрілу. Суспільне Івано-Франківськ, 6 липня 2025. Пономаренко І. Цегляний модерн по вул. Григорія Сковороди, 92. Харків, що манить. 22 квітня 2021.