Мари́на Траттнер (; Біла Церква, Київська область) — шведська юристка і журналістка українського походження, дослідниця архівів, громадська діячка та популяризаторка історії. Відома завдяки віднайденим та оприлюдненим унікальним документам з історії Гетьманщини у шведських архівах.

Життєпис Народилася в Білій Церкві, родина по батьківській лінії походить із села Вільшана (нині Роменський район, Сумська область). Особиста історія родини, яка постраждала під час Голодомору 1932–1933 років, спонукала до професійного дослідження українсько-шведських зв'язків. Здобула освіту журналіста в Міжнародному інституті лінгвістики і права в Києві і юридичну освіту в Лундському університеті у Швеції (магістр європейського ділового права). Від 2005 року проживає у Швеції, де співпрацює з високотехнологічними компаніями і аналізує використання природних ресурсів. Завдяки вивченню шведського права і курсам з палеографії у Гетеборзькому університеті опанувала старошведську мову, вивчила латину, що дозволило їй працювати з першоджерелами 1400—1700-х років. Створила міжнародну команду дослідників, які опрацьовують оригінальні джерела і здійснюють переклади з 12 мов.

Траттнер проводить комплексні дослідження у Державному архіві Швеції (Riksarkivet) та інших європейських архівах, спеціалізуючись на дешифруванні скоропису та перекладі документів XV–XVIII століть. Результатом співпраці з Держархівом Швеції стала ідентифікація більш як 30 тисяч сторінок документів, пов'язаних з історією України і створення сторінки, присвяченої політичній історії України.

Пише новели шведською мовою, а також вірші українською.

Громадська діяльність У 2021 році у співавторстві зі шведськими і українськими істориками видано науково-популярне видання «Скарби шведських архівів» (переклад англійською Інги Кононенко), куди увійшли зображення оригінальних документів, переписи мовою оригіналу і переклади українською мовою.

У вересні 2024 року Марина Траттнер презентувала спільний із полтавськими істориками проєкт оновлення частини експозиції Музею історії Полтавської битви. В основу нової виставки лягли відцифровані шведські архівні документи, що спростовують російські міфи про «тріумф» Петра І та розкривають реальні наслідки Прутської битви 1711 року, яка закінчилася нищівним розгромом московської армії. Дослідниця наголошує на важливості деколонізації музейних просторів та очищення світової історії від російських пропагандистських наративів через залучення раніше недоступних першоджерел.

У 2025 році Траттнер долучилася до реалізації проєкту «Резиденція Орлика. Віднайдення України в архівах світу». Ініціативу втілили у співпраці з Міністерством закордонних справ України, фахівцями Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (Батурин), а також за участю українських та європейських науковців.

Під керівництвом дослідницької групи Траттнер опрацювали й переклали понад 600 сторінок архівних документів, раніше не залучених до наукового обігу в Україні. У результаті роботи ідентифікували розгалужену міжнародну мережу, створену за часів гетьмана Івана Мазепи. Діяльність цієї мережі була спрямована на звільнення українських земель від впливу Московського царства та вибудову системи колективної безпеки в Європі. За матеріалами досліджень компанія «Not Habsburgs» із використанням технологій штучного інтелекту створила документальний фільм «INCOGNITO — таємна мережа для порятунку України і захисту Європи». Стрічка висвітлює роль української дипломатії та розвідки початку XVIII століття у тогочасному європейському контексті.

Співпрацює з громадською організацією «Repower NGO», сприяючи реалізації програм із психологічної реабілітації українських військових лікарів і медиків. Станом на 2026 рік у межах цієї співпраці проведено 19 проєктів на території Швеції, Данії та Іспанії.

Доробок Дослідницька діяльність Марини Траттнер позначена низкою фундаментальних відкриттів, що суттєво доповнюють розуміння української суб'єктності на міжнародній арені.

15 грудня 2025 року в Національному заповіднику «Києво-Печерська лавра» відкрилася міжнародна виставка «Київське князівство XIV–XV ст. Український фактор у безпеці Європи». Проєкт, реалізований під патронатом Православної церкви України та за підтримки Міністерства закордонних справ України, став результатом співпраці кураторки Марини Траттнер, наукового керівника доктора історичних наук Олега Однороженка, Музею Шереметьєвих (Київ) і дослідників зі Швеції, України та Литви. Експозиція висвітлює роль Києва як стратегічного центру європейської безпеки після 1240 року та трансформацію князівства у воєводство. Представлені артефакти — від актів Константинопольського патріархату до середньовічної зброї — спрямовані на спростування імперських міфів про «спільну спадщину» та підкреслюють безперервність української державотворчої й церковної традицій. Експозиція є першою масштабною спробою представити діяльність князів династії Олельковичів та систематизувати хронологію боротьби за відновлення самостійної Київської митрополії. Проєкт висвітлює історію православних центрів у Криму під юрисдикцією Константинополя та роль полків з українських земель у ключових європейських битвах XIV–XV століть. Наукова концепція виставки спрямована на деконструкцію ідеологем про домінантну роль Москви в регіональній історії та підкреслює державну й релігійну суб'єктність Києва.

Одним із найважливіших здобутків став аналіз протоколів шведського Риксроду, де дослідниця виявила хронологічно перші документальні свідчення про наказ Богдана Хмельницького запровадити власну грошову систему через карбування монети. Це відкриття є вагомим аргументом на користь економічної незалежності тогочасної української держави.

У контексті дипломатичної історії Траттнер ввела у науковий обіг Лист про Україну як незалежну державу 1711 року — інструкції короля Карла XII посланнику Томасу Функу. Знайшов цей документ на замовлення Марини Траттнер архівіст Ян Міспелаере. Шведська прем'єр-міністр Магдалена Андерссон презентувала факсиміле цього документа президентові України Володимиру Зеленському, під час свого візиту до України. Цей документ містить пряме формулювання про статус України як «незалежної країни» та підтверджує легітимність Пилипа Орлика як її очільника. Паралельно з цим, її знахідки щодо Прутського походу 1711 року дозволили здійснити ревізію усталених міфів про цей воєнний епізод: оприлюднені документи фіксують факт капітуляції Петра I, який під тиском обставин зобов'язувався деокупувати українські та польські землі, відновити козацькі вольності та знову виплачувати данину кримському хану.

Окрім вивчення ранньомодерної доби, дослідниця приділила увагу подіям початку XX століття, опублікувавши звіти шведського МЗС за 1918—1921 роки. Ці матеріали містять об'єктивні свідчення європейських дипломатів про репресивну політику більшовиків в Україні, зокрема про масові грабунки та методичне провокування голоду.

25 листопада 2025 року в Стокгольмі в межах Кримської платформи відбулася панельна дискусія «Європейська єдність проти російського імперського реваншу: від союзів XVII–XVIII століть до спільної відповідальності у XXI столітті», модераторкою якої виступила дослідниця Марина Траттнер. Захід, організований Меджлісом кримськотатарського народу та Посольством України у Швеції, супроводжувався експозицією архівних документів 1592–1738 років із фондів Державного архіву Швеції та архівів Туреччини, що засвідчують історичну співпрацю між Швецією, Україною, Кримом і Туреччиною у сфері регіональної безпеки. Візуальну частину заходу доповнили репродукції картин художника Юрія Химича, присвячені архітектурній спадщині Криму.

Системним внеском Траттнер у розвиток архівної справи стала ініціатива з реформування пошукових баз Швеції: вона працює над створенням віртуальної карти української спадщини та впровадженням спеціального тегу «Україна», що дозволяє ефективно виокремлювати національний історичний контекст із масивів іноземних архівів.

Для опрацювання джерел 12-ма мовами Траттнер сформувала міжнародну команду за участі, зокрема, Яна Міспелаере, Карін Боріквіст Л'юнг, Олександра Алфьорова, Ігоря Полуектова, Олексія Кресіна, Олександра Малишева, Бориса Черкаса, Олега Однороженка, Олексія Шереметьєва, Олексія Чекаля, Станіслава Пархоменка, Валентини Бочковської, Юрія Мицика, Євгена Чернухіна, Гульнари Абдулаєвої, Димитрія Рудюка, Наталії Дробязко, Тетяни Кербут, Марини Хармак, Дмитра Вирського, Андрія Гречила, Сергія Павленка, Євгена Луняка, Віктора Мойсієнка, Інги Кононенко та інших дослідників.

Визнання 23 квітня 2024 року Марина Траттнер зустрілася з Митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм у його резиденції в Митрополичому домі. Під час зустрічі обговорювалися результати досліджень Траттнер історичних документів про Україну, віднайдених у шведських архівах. За вагомий внесок у дослідження національної історії та культурно-просвітницьку діяльність Предстоятель ПЦУ відзначив її медаллю «За жертовність і любов до України».

Примітки

Посилання

Марина Траттнер // Історична правда. Віртуальний тур «Виставка Київське князівство» Trattner Marina // ORCID Marina Trattner // Academia.edu. Marina Trattner // YouTube.