Не́віл Ві́нсент Сі́джвік (; 8 травня 1873, Парк-Таун, Оксфорд — 15 березня 1952, Оксфорд) — британський хімік-теоретик і фізико-хімік, один із провідних дослідників валентності та хімічного зв'язку першої половини XX століття, професор хімії Лінкольн-коледжу Оксфордського університету. Автор фундаментальних книг з органічної хімії азоту, електронної теорії валентності, ковалентного зв'язку та хімії елементів, а також понад 80 наукових статей з широкого кола хімічних проблем. Дослідження Сіджвіка сприяли поширенню електронних уявлень про будову молекул, формуванню сучасного розуміння ковалентного зв'язку, переходу від емпіричного опису валентності до її пояснення на основі електронної будови атомів і молекул.
Внесок Сіджвіка в розвиток хімії полягає не лише у власних дослідженнях, а насамперед у здатності узагальнювати, систематизувати й теоретично пояснювати нові відкриття, пов'язані з валентністю, хімічним зв'язком і будовою молекул. Його книги мали значний вплив на викладання теоретичної та фізичної хімії в академічному середовищі.
Невіл Сіджвік — був членом Лондонського королівського товариства з 1922 року, членом Ради товариства (1931—1933), президентом (1932—1934), президентом Хімічного товариства (1935—1937). 1935 року відзначений Орденом Британської імперії.
Родина Невіл Сіджвік народився 8 травня 1873 року в Парк-Тауні, житловому районі у центральній частині Північного Оксфорда, передмістя Оксфорда, у родині Вільяма Карра Сіджвіка (1834—1919), члена () і викладача Мертон-коледжу () Оксфордського університету, та Сари Ізабелли (уродженої Томпсон) (1832—1918). Невіл мав також молодшого брата Герберта (1876—1908) — члена і викладача Мертон-коледжу.
Батько Невіла Вільям Карр Сіджвік 1856 року закінчив коледж Тіла Христового () Оксфордського університету з відзнакою першого класу з Literae humaniores (класичні студії). 1857 року був обраний членом (викладачем) Мертон-коледжа. 1860 року він висвятився на священника, але згодом, усвідомивши, що не зможе дотримуватися релігійних зобов'язань, 1871 року відмовився від священичого сану. 1872 року він одружився з Сарою Ізабеллою Томпсон. Після одруження Вільям Карр Сіджвік недовго працював шкільним учителем, після чого став членом Оріел-коледжу () в Оксфорді та лектором з логіки та політичної економії. Після того, як 1881 року його не обрали професором, він покинув Оксфорд і переїхав до Лондона, де його запросили до колегії адвокатів, ще кілька років він займався журналістикою. Перш ніж остаточно піти на пенсію, 1888 року він повернувся до Рагбі, міста у східному Ворикширі, де жив до своєї смерті 1910 року.
Мама Невіла Сара Ізабелла Томпсон походила із шанованої родини. Її батько Джон Вінсент Томпсон був адвокатом найвищого рангу () в Англії. Його брат, дядько Сари, генерал Томас Перроне Томпсон був членом парламенту Сполученого Королівства, членом Лондонського королівського товариства. Тітка Невіла, сестра мами, Філотея Маргарет Томсон вийшла заміж за сера Бенджаміна Коллінса Броді, професора хімії в Оксфорді, члена Лондонського королівського товариства.
Дядьками Невіла по батьковій лінії (братами його батька) були відомий професор моральної філософії в Кембриджі Генрі Сіджвік (1838—1900) та Артур Сіджвік (1840—1920) — педагог у школі Рагбі у Ворикширі, згодом рідер () з грецької мови в Оксфорді. Його тітка Мері Сіджвік (1841—1918) 1859 року вийшла заміж за Едварда Вайта Бенсона, який розпочав свою кар'єру 1852 року учителем у школі Рагбі. 1857 року він був висвячений на священика, 1859 року принц-консорт Альберт обрав його першим директором Веллінгтон-коледжу, а з 1883 року його було призначено архієпископом Кентерберійським.
Освіта Невіл Сіджвік виріс у науковій атмосфері інтелектуально яскравої родини, яка сформувала його аналітичне мислення й наукові схильності. До дванадцяти років Невіл навчався вдома, переважно під керівництвом матері — Сари Ізабелли Сіджвік. Матері він завдячував найкращими рисами свого характеру. Вона прищепила йому любов до науки, дала ґрунтовні знання з ботаніки та природничої історії. Ці інтереси стали однією з найвиразніших рис його особистості та посилили його потяг до подорожей. Він був дуже близький із матір'ю, тому її смерть у 1915 році стала для нього сильним ударом.
Пізніше, коли його батьки жили в Лондоні, Невіл з 1985 року здобував освіту в платній підготовчій школі-інтернаті «Саммер Філдс» у Саммертауні, поблизу Оксфорда. Через рік, 1886 року, вступив до школи Рагбі, де проживав в інтернаті до 1888 року, коли батьки переїхали в Рагбі. Після закінчення школи Рагбі 1892 він отримав стипендію на навчання з природничих наук у Крайст Черч — одному з найбільших престижних коледжів Оксфордського університету. Йому пощастило мати викладачем хімії , рідера доктора Ліза (), піонера у новій галузі науки — фізичній хімії, одного з перших, хто вимірював швидкість хімічних реакцій. 1895 року Седжвік здобув відзнаку першого класу за студії з природничих наук, а згодом 1897 року за студії з гуманітарних наук (Literae humaniores), продемонструвавши свою універсальність у наукових та гуманітарних дисциплінах, що було рідкісним досягненням.
Проте головним зацікавленням Сіджвіка були природничі науки, передусім хімія. Тому, коли після завершення навчання в коледжі він отримав стипендію Діксона коледжу Крайст Черч, то використав її на стажування в лабораторії професора фізичної хімії Вільгельма Оствальда в Лейпцизькому університеті, одному з провідних осередків нової фізичної хімії. Там Сіджвік прагнув опанувати сучасні фізико-хімічні методи дослідження органічних сполук. Проте, через хворобу був змушений повернутися додому, де провів літо 1899 року, досліджуючи дію спирту та інших органічних речовин на хлорид олова. Восени він знову повернувся до Німеччини, цього разу в лабораторію Ганса фон Пехмана в Тюбінгенському університеті. Там за дослідження під керівництвом Ганса фон Пехмана ацетондипропіонової кислоти та її похідних 1901 року Сіджвіку було присуджено ступінь доктора наук з найвищою відзнакою summa cum laude. Тези дисертації «Ueber Acetondipropionsäure und ihre Derivate» з присвятою матері були опубліковані в Тюбінгенському університеті 1901 року у видавництві Verlag von Franz Pietzcker, натомість стаття на основі дисертації — лише 1904 року в журналі «Berichte der deutschen chemischen Gesellschaft». Затримка публікації була спричинена хворобою та смертю фон Пехмана.
Дослідження Сіджвіка в Тюбінгенському університеті забезпечили йому фундаментальний досвід в органічному синтезі та структурному аналізі, який вплинув на його подальші дослідження сполук азоту.
Академічна діяльність У жовтні 1901 року Невіл Сіджвік був обраний на посаду члена () Лінкольн-коледжу Оксфордського університету Там він поселився в резиденції коледжу й проживав там до кінця життя. У тому ж році його було призначено лектором хімії в Оксфорді, де він почав робити внесок у навчальну програму кафедри з хімії. 1917 року його академічна кар'єра продовжилася підвищенням до рідера хімії. До 1935 року Сіджвік піднявся до престижної посади з хімії, яку він обіймав до виходу на пенсію в 1945 році, після чого став почесним професором-емеритом.
Сіджвік був чудовим викладачем: його лекції були цікавими, ретельно підготовленими, викликали захоплення стилем викладу. Хоча він радив відвідувати лекції, але не звинувачував за нерегулярне відвідування. Він ніколи не дорікав за незнання матеріалу, якщо бачив бажання вдосконалюватися. Студенти завжди згадували його з вдячністю та пошаною.
Викладацькі обов'язки Сіджвіка доповнювалися керівництвом аспірантами-дослідниками та значним внеском у розроблення навчальної програми університету з хімії, зокрема з неорганічної та фізичної, сприяючи інтеграції фізичних методів у традиційні описові дослідження.
Наукова діяльність
Органічна хімія азоту
Після повернення 1901 року з Німеччини до Оксфорду Невіл Сіджвік розпочав дослідження органічних похідних азоту, опублікувавши статті про їхні фізичні властивості та реакційну здатність. Ці праці підсумувала його фундаментальна монографія 1910 року «Органічна хімія азоту», в якій систематично досліджувалися структури, ізомерія й таутомерія азотовмісних органічних сполук, спираючись на фізико-хімічні дані для пояснення їхньої поведінки. У монографії він застосував ідеї та кількісні методи фізичної хімії до фактів описової хімії, розкрив, як змінна валентність азоту приводить до різноманітних ізомерних форм, таких як нітрозосполуки та азини. . Книга мала значний успіх не лише завдяки вдалому добору тем, а й завдяки ясності викладу. Чіткий і переконливий аналіз суперечливих питань надав їй особливої наукової та освітньої цінності. Хоча частина висунутих теорій згодом не підтвердилася, зібраний фактичний матеріал зберіг своє значення. «Органічна хімія азоту» принесла Сіджвіку визнання за межами Оксфорду. Друге видання книги, підготовлене та , переглянуте та доповнене новими даними з органічного синтезу, було опубліковано 1937 року та кілька разів перевидавалося.
У липні 1914 року Невіл Сіджвік був одним із членів групи, обраної представляти Британську наукову асоціацію на зустрічі, яка проходила в Австралії. Це була його перша закордонна подорож, у якій йому пощастило плисти на з Лондона до Брісбена у товаристві сера Ернеста РезерфордаUK and Ireland, Outward Passenger Lists, 1890—1960, якого щойно король Георг V посвятив у лицарі, надавши йому титул лицаря-бакалавра. Сіджвіка відразу привабили розум і життєрадісність Резерфорда, і він назавжди залишився прихильником видатного фізика, що мало також вплив і на його подальші дослідження. На зворотному шляху в листопаді 1914 року його попутником на кораблі був астроном і фізик професор Артур ЕддінгтонUK and Ireland, Incoming Passenger Lists, 1878—1960.
Служба у Першій світовій війні Академічний шлях Невіла Сіджвіка був перерваний службою у Першій світовій війні з 1915 по 1919 рік, під час якої, залишаючись в Оксфорді, він як Консультант відділу вибухових матеріалів Міністерства боєприпасів Великої Британії проводив хімічні дослідження, зокрема пов'язані з виробництвом боєприпасів. У Британії проблемою була нестача ацетону, необхідного для виробництва кордиту, вибухової речовини, яка використовувалася в снарядах. Невіл Сіджвік, Вільям Генрі Перкін-молодший та Хаїм Вейцман брали участь у розробленні промислового процесу виробництва ацетону з етанолу.
1916 року Сіджвік перейшов до нової лабораторії органічної хімії, якою керував Вільям Генрі Перкін-молодший. Вони мали суттєві розбіжності, зокрема щодо застосування фізичної хімії до органічних сполук. Сіджвік виявляв до неї глибокий інтерес, тоді як Перкін вважав її малопридатною для досліджень органічних речовин.
До 1920 року Сіджвік опублікував лише вісімнадцять статей. Більшість із них стосувалися кінетики органічних реакцій, інші — головним чином взаємозв'язку розчинності та хімічної структури. Ці статті базувалися на ретельних дослідженнях, але жодна з них не мала проривного значення. З 1920 року темпи наукових публікацій Сіджвіка швидко зростали — ймовірно, завдяки запровадженню дослідницького року в курсі хімії, що забезпечило йому більше учнів-дослідників. Його головним досягненням стало встановлення можливого зв'язку між групою з достатньо кислотним атомом водню (наприклад, гідроксильною) та електронно-дефіцитною групою (наприклад, нітрогрупою). Ідею такого зв'язку через атом водню висували й раніше, проте саме систематичні дослідження Сіджвіка та його учнів істотно сприяли визнанню цієї ідеї.
1922 року Сіджвіка обрали членом Королівського товариства. Це визнання не підсумовувало його наукову діяльність, а, радше, позначило початок нового етапу: його наукові інтереси розширилися, охопивши всю хімію. Йому тоді виповнилося 49 років; він залишався сповненим енергії, став упевненішим, досвідченішим і толерантнішим.
Електронна теорія валентності