Митрополит Віссаріон (, у миру Віктор Пую, ; 27 вересня 1879, Пашкань, Ясський повіт – 10 серпня 1964, В’єй-Мезон) — румунський православний митрополит, у 1948–1958 роках — глава Західноєвропейської румунської єпархії Російської православної церкви за кордоном, до 1950 року — єпископ Румунської православної церкви. Був, зокрема, єпископом Хотинським (з резиденцією в Бєльцях), архієпископом Чернівецьким і митрополитом Буковини, а також керівником Румунської православної місії в Трансністрії (з резиденцією в Одесі).

Ніколае Йорга описав його як «одного з найосвіченіших румунських православних кліриків».

Біографія Народився 1879 року в місті Пашкань Ясського повіту Румунії, першим із трьох дітей у родині священника Іоанна з Гірова-Нямца та Олени, доньки купця з Романа.

Після завершення початкової освіти в рідному місті навчався у 1893—1896 роках у Романській духовній семінарії, у 1896–1900 роках — у Ясській духовній семінарії, у 1900—1904 роках — на богословському факультеті Бухарестського університету, який закінчив зі ступенем ліценціата богослов’я. З січня 1907 по липень 1908 року навчався в Київській духовній академії.

22 грудня 1905 року був пострижений у чернецтво, а через три дні висвячений у ієродиякона в румунській каплиці в Парижі. З 1905 року служив у Воєводинському соборі в Романі, а з 1908 року — у Миколаївському соборі в Галаці.

6 грудня 1908 року в Галацькому соборі був висвячений у ієромонаха митрополитом Молдавським Піменом і 1 січня 1909 року возведений у сан архімандрита. Через три місяці був призначений протосингелом Нижньо-Дунайської єпархії та ректором Галацької духовної семінарії.

Після окупації Бессарабії Румунією 1 вересня 1918 року був призначений ректором Кишинівської духовної семінарії, а через два місяці також благочинним («екзархом») монастирів Бессарабії.

У 1918–1919 роках працював у госпіталі для поранених солдатів. Також очолював історико-археологічне товариство Кишинева.

17 березня 1921 року був обраний єпископом Арджешським. 25 березня того ж року в місті Куртя-де-Арджеш відбулася його хіротонія, яку очолив митрополит Волоський Мирон Крістя у митрополичому соборі Бухареста; інвеституру здійснив король Фердинанд I. Інтронізація в Куртя-де-Арджеському соборі відбулася через два дні.

З травня 1923 по листопад 1935 року — глава Хотинської єпархії з резиденцією в Бєльцях. На цій посаді активно займався покращенням життя місцевого населення: будував церкви, школи, лікарні, запроваджував системи каналізації та водопостачання. He restored 397 churches and 40 parish houses, built a candle factory, a sanatorium, and constructed six churches in Bălți.

У 1935 році очолив Буковинську митрополію з резиденцією в Чернівцях. Продовжив справу свого попередника Нектарій Котлярчук, збудувавши численні храми (зокрема церкву Святого Миколая в Чернівцях).

16 листопада 1942 року був призначений керівником православної місії румунської провінції Трансністрія з резиденцією в Одесі.

Завдяки своїм особистим якостям, на відміну від інших окупованих румунами територій СРСР, дозволяв у богослужінні церковнослов’янську мову та юліанський календар. За потреби сам проповідував російською мовою, а при румунській духовній місії за його благословенням були організовані курси вивчення російської та церковнослов’янської мов для румунських священнослужителів. За його керівництва було відкрито багато храмів, розгорнуто допомогу нужденним і дітям, у Дубоссарах засновано духовну семінарію. Внаслідок цього його сприймали як справжнього архіпастиря, а не як окупанта.

Втім, така політика викликала невдоволення як світської, так і церковної влади в Румунії, і 14 грудня 1943 року його було усунено з кафедри.

У серпні 1944 року емігрував з Румунії, побоюючись переслідувань через свою діяльність на окупованих територіях.

21 лютого 1946 року Народний трибунал у Бухаресті заочно засудив його до смертної кари за діяльність на окупованих територіях.

Після перебування у Швейцарії митрополит Віссаріон жив у Німеччині.

У 1948 році митрополит Віссаріон оголосив про створення Західноєвропейської румунської єпархії «в залежності від юрисдикції Православного Руського Синоду…» Зарубіжної Церкви. Своєю кафедрою він визначив румунський Архангельський храм у Парижі.

З 1949 року оселився у Франції — спочатку в департаментах Драгіньян і Овернь, а згодом у селі В’єй-Мезон у департаменті Ена на схід від Парижа.

З 1949 року — першоієрарх Румунської православної церкви за кордоном (у євхаристійному спілкуванні з РПЦЗ до 1998 року).

Священний Синод Румунської православної церкви під тиском комуністичної світської влади 29 березня 1950 року позбавив його чернецтва, виключив із Церкви та засудив як зрадника. Сам митрополит Віссаріон і його паства цього рішення не визнали.

Митрополит намагався створити єпархію з метою об’єднання румунської діаспори в Західній Європі, однак ці зусилля виявилися безуспішними. 1 квітня 1958 року він розпустив засновану ним єпархію, заявивши, що не бажає прикривати іменем Церкви політичні інтереси членів своєї пастви, і відійшов на спокій у село В’єй-Мезон.

Помер 13 серпня 1964 року та був похований наступного дня на місцевому кладовищі.

Фундації Віссаріона Пую (неповний список)

Примітки