Канони стародавньої в'єтнамської архітектури () — це впорядкована система уніфікованих правил щодо розмірів, пропорційних співвідношень між деталями та архітектурними елементами споруд у класичному в'єтнамському стилі, що містить самобутні й характерні норми та взірці, якими в'єтнамці послуговувалися впродовж усієї історії. Ці канони вважаються втіленням таланту, знань і традицій .
Початковий етап
збереглася у незначній кількості й не обов'язково представлена найтиповішими спорудами. Вершини давньої в'єтнамської архітектури були поховані внаслідок руйнівних кампаній, асиміляційного культурного тиску з боку Китаю та природного плину часу, тому більшість уцілілих пам'яток походить із періоду (XVI ст.) до династії Нгуєн (XIX—XX ст.). Знання про архітектуру часів Лі—Чан, що вважається добою найвищого розквіту цивілізації Дайв'єт, яка колись могла зрівнятися з Північним Китаєм, збереглося вкрай обмежено через малу кількість уцілілих пам'яток.
Залишки фундаментів храмів цього періоду, зокрема та , попри неповну збереженість і численні пізніші заміни деталей, усе ж засвідчують масштаб і технічний рівень будівництва за династій Лі та Чан. Водночас пам'ятки, що дійшли до XX століття на території сучасного В'єтнаму, доволі чітко окреслюють як народні, так і придворні будівельні практики, формуючи так звані «канони давньої в'єтнамської архітектури». Слід зауважити, що значна частина архітектурно-культурної спадщини В'єтнаму, створеної до періоду , не була безперервно передана наступним епохам, тому ці канони не завжди можуть бути застосовані до архітектури попередніх періодів.
Палацова архітектура
Народна архітектура
Палацова й народна архітектура В'єтнаму також використовує дерево як основний будівельний матеріал, що визначає самобутній характер цієї архітектурної традиції, — на відміну від архітектури, де перевагу надають цеглі чи каменю, поширеної в багатьох інших регіонах світу, зокрема у сусідній Камбоджі.
Характерні риси
У межах східноазійської традиції дерев'яної архітектури давня архітектура В'єтнаму має три характерні риси:
Прямий ухил даху з вигнутими догори кінцями (); Використання прогонів та кроков для підтримки карниза (переважно в періоди Ле та Нгуєн) або системи дау-кунг () (переважно до кінця періодів Лі та Чан, з подальшим поступовим доповненням або заміною системою прогонів та кроков. Обидва методи співіснували паралельно, а вибір залежав від рівня майстерності будівничого. Система дау-кунг є відносно складною, відзначається високою міцністю та, з естетичного погляду, більшою витонченістю, але потребує значної майстерності й ретельності виконання; Масивні колони, потовщені в середній частині нижнього сегмента.
Якщо порівняти зі стародавньою китайською дерев'яною архітектурою періоду Мін-Цін, можна побачити такі відмінності:
Дах має увігнутий (провисаючий) профіль; Карниз підтримується виключно системою дау-кунг (також відомою як «кон шон тьонг дау» () або «тьонг дау тьєп зуї» (chồng đấu tiếp rui)); Колони стрункі, рівномірно округлі.
Дах
Схил даху в давній в'єтнамській архітектурі є прямим, без увігнутості, проте піднятий на кутах, що надає конструкції витонченості. Дах має значні розміри й часто займає до 2/3 висоти фасаду споруди, особливо у випадку общинних домів дінь. Кути даху, так звані «», вигнуті догори й утворюють характерний зворотний вигин, відомий як «». Натомість у китайській чи японській архітектурах, хоча дахи також мають вигнуті краї, їх загальний профіль є увігнутим: у верхній частині дах крутіший, а до карниза поступово вирівнюється.
Оздоба традиційних дахів зазвичай включає характерні елементи, зокрема декоративні фігури, встановлені на кінцях кутів даху . Ці фігури виконують символічну функцію, втілюючи «дух» споруди, і виготовляються з теракоти або традиційного вапняного розчину. Далі вздовж гребеня даху розміщують кладку з декоративної цегли з орнаментом «квітка лимона» (); на його кінцях встановлюють гребеневий скульптурний елемент «кім» () (у формі http://ape.gov.vn/nghe-la-nghe-thoi-ds569.th Nghê là nghê thôi. або коропа, що ). На ділянці низхідного гребня дахового кутка — () — розміщують () чи образи водяних чудовиськ — лаклонгів (). Трикутний простір фронтона кхуді () зазвичай лишають відкритим для вентиляції та оздоблюють різьбленими панелями єм (), відомими як .
Черепиця, що використовувалася, могла бути типу інь-ян (), зокрема китайська глазурована (); або лускоподібна ():
Із давніх часів черепиця інь-ян була невід'ємною частиною архітектурних споруд В'єтнаму. Її можна легко побачити по всій країні — від старовинних будинків у Хояні до звичних дахів у містах і селах. Цей тип черепиці виник у В'єтнамі як результат тривалого розвитку ремісничої праці та технічної винахідливості, і вважається вагомим досягненням у сфері будівництва. Вона широко застосовувалася в різних регіонах.
Черепичні дахи з витонченими декоративними візерунками трапляються від гірських провінцій Півночі до Центрального й Південного В'єтнаму. Саме такі дахи надають будівлям виразної історичної естетики та певної урочистості, формуючи важливий елемент культурної ідентичності. Черепиця інь-ян вирізняється високою міцністю та особливою конструкцією укладання, що забезпечує добру вентиляцію влітку й збереження тепла взимку; тому її часто використовували в адміністративних спорудах, будинках знаті та в релігійній архітектурі.
Лускоподібна черепиця з'являється приблизно у XIII-XIV ст. і використовується донині. Вона характерна передусім для народної архітектури, має нижчу вартість і, як правило, меншу довговічність. За формою й принципом укладання вона має подібність до черепиці, поширеної серед кхмерів і в Таїланді.
Колони
Колони є основною несучою частиною споруди; уся маса будівлі спирається саме на них. Вони зазвичай мають круглу форму, є масивними й потовщеними в середній частині. Поперечний переріз колон переважно круглий, хоча інколи використовуються й колони з квадратним перерізом. Навантаження передається на колони, які встановлюються на підп'ятники (основи колон), а не заглиблюються в ґрунт; саме вага споруди забезпечує її стійкість і рівновагу.
Будівля зводиться за допомогою окремих рамних конструкцій (), які спочатку виготовляються, а потім встановлюються й з'єднуються між собою горизонтальними балками та пороговими елементами, утворюючи об'ємний прямокутний каркас. Після цього виконуються дах і стіни. Vì nhà є базовою одиницею при визначенні розмірів будівлі; простір між двома такими рамами називається зан (). Конструкція vì nhà також відображає регіональні та історичні особливості архітектури, залишаючись водночас вірною традиційним канонам давньої в'єтнамської архітектури.
Різьблення
У канонах давньої в'єтнамської архітектури різьблення є вкрай важливим елементом, що виражає «дух» споруди. На відміну від китайської архітектури, де переважають мальовані зображення та яскраві фарби, у в'єтнамській народній традиції зазвичай зберігають природний колір деревини або покривають її захисним шаром традиційного лаку темно-коричневого відтінку, віддаючи перевагу саме різьбленому декору.
Тілесна міра thước tầm
У давній в'єтнамській архітектурі всі розміри споруди визначаються за допомогою так званої () — міри, що базується на пропорціях тіла власника будинку. Це надає системі вимірювання унікального характеру: з погляду теорії пропорцій, виконує роль модулора давньої в'єтнамської архітектури, подібно до модульних систем у давньогрецькій архітектурі. Такий підхід формує витончену геометричну гармонію — у нахилі даху, співвідношенні висоти даху до основи колон, а також у відповідності будівлі фізичним параметрам власника. Після закінчення зведення будівлі мірило ритуально поміщається і зберігається всередині під самим дахом.
Назви конструктивних елементів
Каркас будівлі поділяє внутрішній простір на окремі прогони () і зазвичай складається з таких елементів:
Колона () — вертикальний несучий елемент, що працює на стиск; розрізняють такі типи: Головна колона () — основна опора споруди, розташована на кінцях головного прольоту, формує глибину центрального простору. Дві головні колони з'єднуються елементом . Допоміжна колона ( або ) — коротша за головну, розташована на краях бічних прольотів. Різниця у висоті між головними та допоміжними колонами визначає нахил даху. Балка з'єднує допоміжну колону з головною. Галерейна колона () — розміщується в передній частині (підтримує навіс), і є нижчою за допоміжну. Елемент з'єднує допоміжну колону з галерейною.
Балка () — горизонтальні зв'язки, що працюють на розтяг і поєднують колони між собою; розрізняють балки, розташовані в межах каркаса, та балки, винесені назовні перпендикулярно до нього. Балки в межах каркаса зазвичай встановлюються на рівні вершини допоміжних колон, щоб з'єднати як головні, так і допоміжні колони, і включають: Внутрішня балка (), тобто або — з'єднує головні колони каркаса; Бічна балка ( або ) — з'єднує допоміжну колону з головною в межах каркаса; Дау-кунг — система, що складається з двох частин: (опорний блок) і (консольний елемент, подібний до ліктя), яка слугує для підтримки вищих конструкцій, зокрема карниза.
Кроква () — похилі балки, розташовані за напрямом схилу даху й спираються на колони за допомогою з'єднань типу шипа. Основні типи: Верхня кроква (), що спирається на головну колону й іде до допоміжної; Нижня кроква (), що простягається від допоміжної колони до галерейної; її частина може виступати крізь галерейну колону, підтримуючи край даху.
Балки (, також (задня без навісу) або (під навіс)) — балка в межах каркаса, що з'єднується з допоміжною колоною в задній частині будівлі та підтримує задній схил даху. Для житлових будівель характерний принцип «спереду — kẻ, ззаду — bảy» (). У громадських спорудах, таких як дінь, де з усіх боків передбачені відкриті галереї (навіси) без окремих галерейних колон, зазвичай застосовується . Головна поперечна балка (), розташована у верхній частині каркаса; замикає верхні кінці головних колон (), спираючись безпосередньо на них. Ярусні опорні бруси прямокутного січення ( або ), призначені для підтримки прогони даху (); укладаються один на один. Їхня довжина поступово зменшується відповідно до нахилу даху: що вище розташований елемент, то він коротший. У верхній (коньковій) рамі ці бруси спираються безпосередньо на . Верхній елемент системи ( також ), що спирається на нижчий брус через два короткі стояки () і виконує функцію опори для конькової балки (). Простір під ним часто заповнюється декоративною різьбленою дошкою . Елемент інколи замінюється конструкцією . Різновид розташований у бічній рамі (між головною та допоміжною колонами) — (), укладається на , також підтримує прогони даху і, подібно до інших елементів , зменшується в довжині з підняттям угору відповідно до схилу даху.
До балок (), винесених поза межі основного каркаса, належать:
Верхня поздовжня балка () з'єднує вершини головних колон (); нижча поздовжня балка () з'єднує головні колони на рівні верхівок допоміжних колон. Аналогічно верхня балка допоміжних колон () з'єднує допоміжні колони () у верхній частині каркаса; нижня балка допоміжних колон () з'єднує допоміжні колони в нижній частині, на рівні трохи вище системи панельних дверей (). Порогова балка (), поєднує допоміжні колони на рівні порога; слугує опорою для системи дверей. Балка (), що з'єднує галерейні колони (). Конькова балка, розташована на найвищій точці даху (, також або ).
До деталей покрівлі належать:
Основні горизонтальні прогони даху (), розташовані вздовж будівлі. Проміжні дошки ( — або омонімічно — ), укладені вздовж схилу даху (перпендикулярно до ). Дрібні допоміжні рейки (), розташовані перпендикулярно до й паралельно до . Система «» дробить проліт покрівельної конструкції на дрібніші осередки, утворюючи решітчасту основу — достатньою для укладання підкладкових плиток і черепиці.