Сварка братів () — війна за спадщину в династії Арпадів між Імріхом, королем Угорщини, та його молодшим братом Андрашем, герцогом Славонії. Вона тривала з 1197 по 1203 рік, охоплюючи майже все правління Імріха. Конфлікт мав значний вплив на розвиток суспільства та політичної системи в Угорському королівстві XIII століття.

Передісторія Славетний Бела III правив Угорщиною з 1172 по 1196 рік. Його першою дружиною була Агнеса Антіохійська, мати всіх його дітей. Їхня перша дитина, хлопчик на ім'я Імріх, народився в 1174 році. Андраш, другий син Бели III та Агнеси, народився близько 1177 року.Kristó, Gyula; Makk, Ferenc (1996). Az Árpád-ház uralkodói [Rulers of the House of Árpád] (in Hungarian). I.P.C. Könyvek. p. 229, Appendix 4 У Бели та Агнеси було ще двоє синів, Соломон та Стефан.Makk, Ferenc (1994). «III. Béla». In Kristó, Gyula; Engel, Pál; Makk, Ferenc (eds.). Korai magyar történeti lexikon (9–14. század) [Encyclopedia of the Early Hungarian History (9th–14th centuries)] (in Hungarian). Akadémiai Kiadó. pp. 91–92. pg. 92 На початку 1198 року один з них був ще живий.

Щоб забезпечити безперебійне спадкування на угорський престол, Бела III вирішив коронувати свого старшого сина ще за свого життя. Імріх був коронований ще дитиною архієпископом Естергома Миколою 16 травня 1182 року. Цей метод був незвичайним для династії Арпадів, яка протягом своєї історії переживала численні конфлікти за престол. Після Соломона (1057) та Стефана II (1105) Імріх був третім спадкоємцем, коронованим королем Угорщини за життя свого батька, правлячого монарха. Приблизно в 1193 або 1194 році Бела III призначив Імріха керувати Хорватією та Далмацією. Історик Дьюла Крістьо стверджував, що коронація Імріха в 1182 році була нав'язана його батькові наймогутнішими баронами королівства. На противагу цьому, Сабадош стверджував, що Імріх не видав самостійно королівської грамоти та не мав власного двору. Балінт Гоман стверджував, що Бела III коронував свого старшого сина як співмонарха за зразком візантійських імператорів. Хорватський історик Фердо Шишич вважав, що Імріх був окремо коронований як король Хорватії та Далмації у 1194 році.

Після успішного вторгнення Бели III до Галицького князівства у 1188 році, його молодший син Андраш був проголошений галицьким князем. Його номінальне правління було непопулярним, місцеві бояри вигнали Андраша та його дружину з князівства у серпні 1189 або 1190 року. Після повернення до Угорщини Андраш не отримав від батька нового володіння. Той дав йому лише трохи грошей, а також деякі фортеці та маєтки у Славонії. На смертному одрі Бела III, який пообіцяв очолити хрестовий похід до Святої Землі, наказав Андрашу виконати свою обітницю. Бела III помер 23 квітня 1196 року, і Імріх безперечно змінив його на посаді короля Угорщини.

Династичний конфлікт

Перша змова Андраша (1197) [Бела III] залишив замки та великі маєтки своєму другому синові [Андрашу] і надав йому незліченні багатства для подорожі до Єрусалима, про яку він сам дав обітницю. Після смерті батька юнака, коли його влада стала необмеженою, як це часто буває в цьому віці, він швидко розтратив отримані гроші, витрачаючи їх марно та легковажно. Тому, коли його запаси звичних розкошів вичерпалися, він разом зі своїми людьми вирішив захопити королівство свого брата [Імріха].

Королівська хроніка Кельна[…] Після смерті твого батька [Бели III] ти [Андраше] під приводом походу до Єрусалима, забувши про ту подорож, яку ти мав здійснити проти ворогів Хреста, обернув своє військо проти свого брата, короля Угорщини [Імріха], і, послухавшись порад недоброзичливців, вчинив багато чого проти королівської гідності.

Лист щойно обраного Папи Інокентія III до герцога Андраша (29 січня 1198 р.)Андраш використав кошти, які він успадкував від батька, для вербування прихильників серед угорських лордів. Цілком ймовірно, що він вимагав від брата посадити його герцогом Славонії, що до другої половини XII століття все більше ставало традиційним титулом спадкоємця престолу. Андраш також уклав союз з Леопольдом VI, герцогом Австрії, та готував змову проти Імріха. Король дізнався про змову та поскаржився на свого брата Папі Целестину III, який погрожував відлученням від церкви тим, хто підтримував герцога проти Імріха. Об'єднані війська Андраша та Леопольда атакували та розгромили угорську королівську армію під Мацьками, Славонія, пізно восени 1197 року. Під примусом король Імріх міг віддати Андрашу Хорватію та Далмацію як незалежний уділ. Незважаючи на це, низка привілейних грамот на користь далматинських прибережних міст та церковних установ доводить, що король Імріх мав намір скористатися своїми королівськими правами як король Хорватії та Далмації, незалежно від того, чи мав Андраш герцогський титул чи ні.

На практиці Андраш керував Хорватією та Далмацією як незалежний і суверенний монарх. У своїх грамотах він називав себе «З Божої ласки, герцогом Задара та всієї Далмації, Хорватії та Хума». Скориставшись смертю Мирослава Хумського, Андраш вторгся до Хума та десь до травня 1198 року окупував принаймні землі між річками Цетина та Неретва. Андраш карбував монети, надавав землі та підтверджував привілеї на своїх територіях. Відповідно до договору з Імріхом, жупанії Вараждинська і Бодрозька також належали до його сюзеренітету. Щоб ще більше зміцнити свою владу, Андраш співпрацював з франкопанами, Бабоничами та іншими місцевими лордами. Деякі з відомих баронів також підтримували його прагнення, зокрема Макарій Моносло та Андраш, бан Славонії, чоловік принцеси Маргарити (тітки Імріха та Андраша). Андраш, нехтуючи королівськими прерогативами Імріха, також призначав власних банів. Андраш діяв як «caput ecclesiae in regno suo» (глава церкви у своїй країні) над далматинськими церковними установами. Раніше він надав привілеї Сплітській архієпархії та монастирю Святого Івана в Біограді в 1198 році. Шляхом виборів у 1198 році він також намагався призначити тоді вакантні архієпископські кафедри Спліта та Задара прелатами, вірними йому. Папа Інокентій III, який рішуче підтримував Імріха в його ворожнечі проти Андраша, відмовився затвердити ці вибори та наказав провести розслідування щодо політичних зв'язків кандидатів з герцогом. Згодом Святий Престол успішно запобіг прихильникам Андраша зайняти церковні посади в Далмації. Загалом, місцеві церкви та міста намагалися зберегти свій нейтралітет під час ворожнечі між Імріхом та Андрашем. У кількох випадках обидва брати видавали однакові гранти певній церкві, оскільки духовенство вважало важливим отримати підтвердження від обох, щоб зберегти свої права та нейтралітет. Власій, головний нотаріус Задара, визнав Імріха «нашим сувереном», тоді як Андраша називали лише «герцогом», а потім «братом короля, який присутній у Далмації».

Папа Інокентій III також надав розпорядження архієпископам та єпископам Угорщини не піддавати анафемі чи інтердикту наближених короля, зокрема його головного прибічника з часів смерті батька — єпископа Дьйора Угрина Чака. За кілька тижнів після свого обрання, 29 січня 1198 року, Понтифік надіслав листа Андрашу, в якому закликав його очолити хрестовий похід до Святої Землі на виконання обітниці, пригрозивши, що в разі відмови виконати останню волю батька той буде відлучений від церкви та позбавлений статусу спадкоємця угорського престолу на користь молодшого брата, Соломона або Стефана (оскільки на той час у панівного монарха Імріха ще не було дітей).

Друга змова Андраша (1198—1199) Папа Інокентій III висловив глибоке обурення діями короля Імріха, зазначивши, що до Престолу дійшли відомості про зухвале порушення недоторканності храму: у середу першого тижня минулого Великого посту, 10 березня 1199 року, під час вечірньої служби королівські війська вдерлися до собору Ваца, де монарх силою вимагав ключі від ризниці та вигнання єпископа Болеслава. Коли ж єпископ, запідозривши пастку через пізню годину, відмовився підкоритися і разом із каноніками звернувся до Господа зі слізною молитвою про допомогу, розлючений король особисто напав на прелата, стягнув його зі сходів перед вівтарем на підлогу та віддав у руки жорстоких воїнів, які напівживого викинули його з храму. Після цього за наказом короля було зламано замки скарбниці, розграбовано церковне майно та конфісковано приватний спадок єпископа, призначений для новозаснованого монастиря; ба більше, у відповідь на накладену єпископом заборону проводити богослужіння у сплюндрованому соборі, король припинив виплату десятини та під загрозою осліплення заборонив посланцям залишати країну, аби перешкодити їм донести скаргу до Апостольської Столиці.

Лист Папи Інокентія III до короля Імріха (21 червня 1199 р.)Оскільки Ваша Святість володіє найвищою владою та авторитетом після Бога, ми відкриваємо Вашій Високості несправедливість, чинену проти нашої Величності деякими нечесними прелатами, котрі підбурювали нашого брата Андраша проти нас, серед яких своєю підступністю та відкритою люттю особливо вирізняються єпископи Болеслав, Елвін та Йоан Веспремський. Один із них, вацький єпископ Болеслав, випередив нашу обґрунтовану скаргу на образу нашої особи та звинуватив нас у вищезгаданому, що, звісно, є неправдою, оскільки цей єпископ неодноразово був викритий у гріху зради: ми отримали від його ж оточення листи, надіслані нашим братом та іншими невірними задля посіяння смути, а також відповіді самого єпископа, який, до того ж, зберігав кошти, зібрані для нашого брата. Прагнучи з'ясувати істину, ми прибули до церкви Ваца з нашими придворними і мирно попросили відчинити скарбницю, де, за чутками, були сховані скарби зрадників, проте після відмови Болеслава наші підозри лише посилилися; попри наші наполегливі заклики розвіяти сумніви, він не лише не відчинив двері, а й образив нашу королівську Величність численними зухвалими та богохульними словами, назвавши нас лиходієм. Зрештою, ми наказали скарбнику відчинити приміщення і в присутності каноніків, не зачепивши жодних церковних цінностей, вилучили лише листи, що несли загрозу нашій безпеці, які й надсилаємо вам разом із подавцями цього послання.

Відповідний лист короля Імріха до папи Інокентія IIIНезважаючи на чітку позицію Святого Престолу, кілька прелатів підтримали Андраша. У січні 1198 року Папа Інокентій III докорив Івану, абату Паннонхалми, за змову з герцогом проти Емеріка та наказав йому особисто з'явитися перед Римською курією. Однак змова проти короля продовжувалася і загострилася навесні 1199 року. Один із проандріївських прелатів, Болеслав, єпископ Ваца, поскаржився Римській курії, що, поки єпископ та його каноніки служили месу в соборі Ваца 10 березня 1199 року, Імріх та його солдати жорстоко вдерлися до будівлі. Сам король фізично напав на Болеслава, а його війська зламали замок, пограбували скарбницю та конфіскували численні документи, які нібито містили підготовку до запланованої змови проти монарха. 21 червня 1199 року Папа Інокентій надіслав листа Імріху, в якому закликав короля відшкодувати матеріальну шкоду собору та компенсувати Болеславу, якщо він не накладе церковного покарання на Імріха (відлучення від церкви) та королівство (інтердикт). Того ж дня Папа Інокентій доручив Саулу Дьйору, архієпископу Калочи, розслідувати події та контролювати, щоб король здійснював компенсацію. Спочатку Імріх перешкоджав візиту Саула до королівського двору, перешкоджаючи його місії.