«Беллерофон» () — вітрильний лінійний корабель Королівського флоту Великої Британії, спущений на воду 1786 року. Озброєний 74 гарматами, він належав до третього рангу за . Названий на честь міфічного давньогрецького воїна Беллерофонта.

«Беллерофон» ввели в експлуатацію 1790 року. Він служив під час Французької революції та Наполеонівських війн, здебільшого для утримання блокад, патрулювання та супроводження конвоїв. Брав активну участь у трьох значних морських баталіях: Битві першого червня (1794), Абукірській битві (1798) та Трафальгарській битві (1805), де зажив бойової слави, представленої у творах мистецтва й народній творчості.

Найбільшу відомість отримав завдяки капітуляції французького імператора Наполеона, який 15 липня 1815 року піднявся на борт корабля, щоб здатися його капітану, поклавши край 22 рокам майже безперервної війни між Британією та Францією.

1815 року був виведений з експлуатації та перебудований на , 1824 перейменований на HMS Captivity, а 1836 остаточно списаний і проданий на брухт.

Побудова «Беллерофон» було замовлено 11 січня 1782 року в комерційного суднобудівного заводу Edward Greaves and Company з , графство Кент. Контракт підписали 19 лютого. Він був одним із десяти кораблів, побудованих за модифікованим проєктом , що його розробив у 1758 році. За ним 1761 року збудували кораблі і . Проєкт було відновлено та дещо змінено 1774 року, 25 серпня його схвалило Адміралтейство. Кіль заклали у Фріндсбері у травні 1782 року.

Корабель мав довжину 51 метр за верхньою палубою та 42 метри за кілем, ширину 14 м та тоннажність 1612 bm. Він отримав :

28 × 32-фунтових (14,5 кг; 155 мм) гармат на нижній гарматній палубі, 28 × 18-фунтових (10,9 кг; 141 мм) на верхній гарматній палубі, 14 × 9-фунтових (4,1 кг; 102 мм) на шканцях та 4 × 9-фунтових на баку. На момент спуску «Беллерофона» на воду вже не було нагальної потреби в нових бойових кораблях. Підписання Паризького договору (1783) поклало край Американській війні за незалежність, поки корабель ще будували. Хоча за умовами контракту суднобудівник мав підготувати його до квітня 1784 року, корабель провів ще два роки на стапелі: ймовірно, Рада Флоту наказала відкласти будівельні роботи для витримки деревини, що стало доступною тепер розкішшю, коли не було нагальних військових потреб. Спуск на воду кілька разів відкладали. Він відбувся 7 жовтня 1786 року, під час сильних осінніх штормів, та пройшов без особливих церемоній під наглядом комісара Чарльза Пробі з верфі Чатем. Потім корабель відбуксирували через річку Медвей і поставили на якір неподалік корабельні. 7 березня 1787 року його доставили до сухого доку, де корпус та облаштували для резервної служби (). Остаточна вартість будівництва склала 30 232 фунти стерлінгів, сплачені Едварду Ґрівзу за будівництво, а також 8376 фунтів, витрачених на підготовку до експлуатації. Ця сума еквівалентна приблизно 5,3 млн фунтів стерлінгів станом на 2026 рік.

На будівництво та підготування до експлуатації знадобилося 2000 дерев (50 акрів), 100 тонн залізних болтів, 30 тонн мідних болтів, 30 тисяч тибелів, 4000 мідних пластин, 12 тонн дьогтю, 1800 літрів лляної олії, 5 тонн фарби, 10 тисяч квадратних ярдів тканини, 80 тонн гарматних ядер, 20 тонн пороху, 200 тонн провізії та 260 тонн питної води.

Назва Корабель отримав назву на честь міфічного грецького воїна Беллерофонта, який вбив потвору Химеру. У квітні 1782 року найменування було зафіксоване у протоколі засідання Офісу сюрвеєра. Перший лорд Адміралтейства , вочевидь, обрав цю назву з Джона Лемпрієра, який він тримав як настільну книжку. На честь свого героя корабель отримав відповідну носову фігуру.

Вимова назви виявилася заскладною для пересічних моряків того часу, тож «Беллерофон» був широко відомий за спотвореними версіями на кшталт «Біллі Раффіан» () або «Біллі Раффен» (). «Беллі Рафф Ван» () фігурує на сатиричній гравюрі 1810 року , а «Белліраффрон» () — у романі «Бідний Джек» .

Початок експлуатації

Протриманий у Чатемі в мирні роки, корабель ввели в експлуатацію в липні 1790 року, після виникнення кризи в затоці Нутка: з огляду на загрозу війни з Іспанією, резервні військові кораблі почали вводити в стрій та готувати до виходу в море. Першим командиром став капітан , який прибув 19 липня та розпочав підготовку корабля до служби. Після місяця, проведеного за набором екіпажу та оснащенням корабля гарматами, щоглами, припасами й такелажем, Паслі наказав своїй команді відчалити 16 серпня, відтак «Беллерофон» вирушив Медвеєм до якірної стоянки в естуарії Темзи.

З Нора «Беллерофон» вирушив до стоянки Даунс і приєднався до дислокованих там кораблів. Він провів три тижні на рейді, перш ніж перебратися до стоянки Спітгед. Дипломатична криза з Іспанією більшою мірою вщухла до жовтня 1790 року, тому наприкінці листопада «Беллерофон» був відправлений до Ширнесса. Він залишався в строю під командуванням Паслі під час «російського озброєння» 1791 року, але коли цей період напруженості також минув без переходу у відкриту війну, «Беллерофон» був направлений назад до Чатема, де призупинив службу 9 вересня 1791 року.

Французькі революційні війни З початком Французьких революційних війн «Беллерофон» знову ввели в експлуатацію в березні 1793 року під командуванням капітана Томаса Паслі. Той підготував корабель до плавання та відплив, щоб приєднатися до під командуванням адмірала . Флот вийшов у плавання 14 липня з наказом патрулювати біля Бреста в надії перехопити та знищити розташований там французький флот. 18 липня, перебувавши на південний захід від островів Сіллі, корабель зіткнувся з лінкором в умовах штормового вітру. «Беллерофон» втратив бушприт, фок-щоглу та головну стеньгу, а також пошкодив носову фігуру та форштевень, що вимагало ремонту в Плімуті.

Після ремонту корабель повернувся до складу Флоту Протоки, який патрулював Західні підходи. Під час виконання цих обов'язків він заслужив репутацію швидкого корабля та отримав прізвисько «Летючий Беллерофон». У вересні 1793 року Гау призначив його до «летючої ескадри», яка складалася з найшвидших лінійних кораблів, і доручив командування ескадрою Паслі з тимчасовим званням командора. 27 листопада 1793 року кораблі ескадри Паслі захопили французький корвет Blond, який був озброєний 28 гарматами та мав екіпаж із 210 осіб. Грошову винагороду розділили з «Беллерофоном» британські кораблі , , та .

Оскільки Паслі тепер відповідав за ескадру, в січні 1794 року «Беллерофон» отримав нового командира, капітана , тоді як командор Паслі продовжував нести на його борту свій офіцерський брейд-вимпел. Протягом наступних п'яти місяців Флот Протоки патрулював узбережжя Вессана та Бретані.

«Славне перше червня»

Флот Протоки відіграв важливу роль на завершальних етапах , коли адмірал Гау вийшов у Атлантику в надії перехопити французький конвой. Британцям було відомо, що основний французький бойовий флот перебував у морі під командуванням контрадмірала . На розвідку Гау відрядив Паслі, нещодавно підвищеного до контрадмірала, з його «летючою ескадрою», що складалася з «Беллерофона» та 74-гарматних кораблів , та . О 6 ранку 28 травня приряджений фрегат HMS Phaeton подав сигнал про спостереження дивної групи кораблів. Паслі повів ескадру на південний схід для розслідування й о 9 ранку побачив велику групу з 33 кораблів, з яких щонайменше 23, ймовірно, були лінійними. До полудня було підтверджено, що вони французькі, тож Паслі повідомив про це Гау. Адмірал наказав їх переслідувати, й до вечора британські кораблі з ескадрою Паслі в авангарді вступили в бій з ар'єргардними французькими кораблями. Першим вступив у бій «Беллерофон», коли 110-гарматний відступив, щоб перерізати підхід. Паслі зробив оверштаг для зближення, після чого розпочався обмін бортовими залпами. Сильний вогонь більшого французького корабля завдав значної шкоди, зокрема щоглі «Беллерофона». Останній бився один, поки решта ескадри та два кораблі з основного флоту, та , прибули на допомогу. Пошкоджений «Беллерофон» відійшов, а вночі Гау наказав флоту перебудуватися в лінійну формацію та чекати на ранок перед відновленням битви.

Наступного ранку баталія відновилася, коли Гау наблизився до французів, а потім прорвався крізь їхню лінію. «Беллерофон» слідував за флагманським кораблем Гау, 100-гарматним , й зазнав пошкоджень від французького вогню. Гау ізолював кілька французьких кораблів у тилу та обстріляв їх бортовими залпами, але Вілларе-Жуаєз зміг підвести свій авангард на порятунок, і два флоти знову розійшлися на ніч, щоб перебудувати свої бойові лінії та відремонтувати пошкодження. Погана погода 30 та 31 травня завадила флотам битись, але вже наступного дня, 1 червня, Гау зміг розпочати вирішальний бій, пізніше відомий як «Славне перше червня». Британці підійшли лінією борт-до-борта з «Беллерофоном» у її кінці. Коли вони наблизилися, кораблі були сильно обстріляні французами. Паслі був поранений у ногу гарматним ядром, коли стояв на шканцях, про що повідомив мічман Метью Фліндерс. Паслі відвели вниз, де ампутували розтрощену ногу. Капітан Гоуп тримав корабель у бою, обстрілюючи 74-гарматний , доки французький корабель не був витіснений з лінії. «Беллерофон» на той час втратив усі три стеньги, а його грот та нижні ванти були розірвані на шматки. Потім Гоуп подав сигнал фрегату , щоб той відтягнув «Беллерофон» з місця бою. Попри перебування під сильним вогнем, втрати «Беллерофона» були порівняно незначними: четверо вбитих та 27-30 поранених.

Після битви «Беллерофон» повернувся з флотом до Англії, де поранений Паслі покинув корабель. «Беллерофон» був доставлений на Портсмутську верф для ремонту, а потім відновив патрулювання на Західних підходах з Флотом Протоки. 1 грудня 1794 року він отримав нового командувача, капітана .

Відхід Корнволліса

«Беллерофон» повернувся в море у травні 1795 року після трьох місяців стоянки на якорі в Соленті. Він був у Спітгеді 1 травня, коли 98-гарматний загорівся та вибухнув, тож «Беллерофон» вирушив на допомогу та врятував дванадцятьох членів екіпажу. Все ще в складі Флоту Протоки він приєднався до ескадри під командуванням віцеадмірала сера , яка патрулювала біля Вессана. Ескадра прибула на станцію 7 червня, а наступного дня захопила конвой із восьми французьких торгових кораблів біля острова Бель-Іль. Ескадра залишалася в цьому районі до 16 червня, коли спостерігач на «Беллерофоні» помітив великий флот на південному сході. Це був Брестський флот, що складався з тринадцяти лінійних кораблів, двох фрегатів, двох бригів та кутера, під командуванням Вілларе-Жуаєза. Значно поступавшись за чисельністю, Корнволліс наказав відступити, але французи наздоганяли. Він наказав «Беллерофону» зайняти позицію на чолі лінії, що пізніше пояснив: «Я був певною мірою радий залишити “Беллерофон” як резерв, початково мавши підстави припускати, що будуть усі можливості для кожного докласти максимум зусиль… Я вважав цей корабель справжнім скарбом, чувши про його колишні звершення та спостерігавши за духом, який панував на його борту, коли він пропливав повз мене, приєднавшись до завзяття та активності, які виявляв лорд Кренстоун протягом усього круїзу.»

Після цілого дня переслідування чільні французькі кораблі спробували відрізати шлях лінкора , який ішов у британському тилу. Корнволліс відійшов назад на підтримку Mars, тоді як HMS Phaeton почав подавати сигнали про британський флот неподалік. Коли французькі спостерігачі помітили віддалені вітрила, Вілларе-Жуаєз вирішив, що це британський флот наближався на підтримку Корнволліса, відтак припинив переслідування. Насправді поблизу не було британського флоту: це були марселі конвою британських торгових суден.

Ірландські води