Джавéд Ікбáл Мýгал (урду جاوید اقبال مغل‎, 1961 — 8 або 9 жовтня 2001) — пакистанський серійний вбивця, ґвалтівник і педофіл, який за п'ять місяців 1999 року позбавив життя понад 100 хлопчиків та юнаків. Вважається наймасовішим та найжорстокішим убивцею в історії Пакистану.

Біографія

Життя до вбивств. Перші злочини Джавед Ікбал Мугал народився 1961 року. Родина майбутнього вбивці жила забезпечено: батько, Мухаммад Алі Мугал (пом. бл. 1992/93), був відомим у Лахорі підприємцем, мав завод з виробництва сталевих труб, а також декілька магазинів; мати, Зохра Первін, була домогосподаркою. Загалом у пари було дев'ятеро дітей, разом з прийомною дитиною.

Джавед був скандальною та запальною дитиною: дражнив однолітків, часто вередував, шантажував батьків (інколи доходило до погроз самогубством), коли ті йому в чомусь відмовляли; брати Джаведа Ікбала розповідали про його цікавість до зброї та до фільмів зі сценами насильства. Одного разу разом з друзями його звинуватили у спробі підпалу, жертвою якого майже став їх шкільний вчитель. Прямих доказів винуватості Джаведа Ікбала не було, але саме його вважали «ідейним натхненником» замаху, оскільки потерпілий вчитель відчував до хлопця особливу неприязнь. Сам Джавед Ікбал наполягав на тому, що всі звинувачення неправдиві.

Незважаючи на проблеми у поведінці, Джавед Ікбал добре вчився, а батьки дуже любили та потакали сину, зокрема й фінансово. У студентські роки, за допомоги батька, він став власником майстерні з переробки сталі. У кінці 70-х, Джавед Ікбал брав участь у мітингу проти прем'єр — міністра Зульфікара Алі Бхутто. Тоді він був поранений поліцейським, і довгий час був змушений провести у лікарні. Тому він покинув коледж і повністю зайнявся керуванням майстернею.

Схильності до педофілії у Джаведа Ікбала Мугала, ймовірно, почали проявлятися ще в юнацькі роки. Цілком можливо, що незадовго до цього він сам міг зазнати сексуального насильства. Жертв Мугал шукав різними способами: за допомогою дитячих журналів він листувався з юнаками, яким пропонував обмін фотографіями, і відправляв їм подарунки; підлітків із неблагополучних сімей запрошував до себе на роботу. Також Джавед Ікбал відкривав численні торгово-розважальні заклади з однією метою — мати постійний доступ до дітей. Одним із таких закладів був салон відеоігор, який привертав увагу дітей можливістю грати за невеликі гроші або взагалі безкоштовно. Улюбленою тактикою Мугала було залишити на підлозі салону купюру і, притаївшись, чекати, поки якийсь хлопчик не візьме її. Злодія Мугал заставав зненацька і відводив у побутове приміщення, де піддавав його «обшуку» з роздяганням та подальшим зґвалтуванням. Вкрадені гроші часто поверталися жертві у ролі «жесту доброї волі» та плати за мовчання. У середині 90-х Мугал спробував відкрити школу, однак його задум провалився: мешканці категорично відмовилися здавати туди дітей, знаючи про репутацію власника.

Батьки Мугала, також знали про його відхилення, тому неодноразово вмовляли сина одружитися. Вони, очевидно, сподівалися, що близькість з жінкою змінить його сексуальні вподобання. Одного разу Мугал піддався на вмовляння і обрав собі наречену. Але метою цього весілля було не «ввійти» в суспільство, а бути ближчим до брата-підлітка нареченої. Згодом Мугал видав власну сестру за іншого юнака, який мешкав разом з ним. Загалом Мугал був одружений двічі (у 1983 та 1992 роках), однак жоден з цих шлюбів не тривав довше кількох місяців: обидві жінки, дізнавшись, що Мугал — педофіл, пішли від нього і обірвали будь-які контакти з ним; за іншою версією, одна з дружин втекла від Мугала після того, як той намагався її зґвалтувати в «збоченій формі». Мугал був батьком двох дітей, сина та доньки, але участі у їх вихованні не брав.

Ще до серії вбивств Мугал неодноразово потрапляв у поле зору поліції за домагання до дітей, однак завдяки зв'язкам, а часто й підкупу, уникав справедливого покарання. У кінці 1990-го року Мугал був обвинувачений у зґвалтуванні 9-річного хлопчика, але завдяки втручанню свого впливового батька отримав лише шість місяців ув'язнення. Після аналогічного нападу на іншу дитину місцевий суд старійшин виніс ще м'якіший вирок: вибачитися перед мешканцями району, де відбувся злочин. Скоро Мугал переїхав в інший район Лахора, де майже одразу почав шукати нових жертв.

Взимку 1998 року Мугал заманив до себе в машину двох хлопчиків дев'яти та одинадцяти років, де, погрожуючи зброєю, змусив до статевого акту. Після зґвалтування Мугал призначив жертвам ще одну зустріч через декілька днів. Хлопчики погодилися прийти, однак взяли з собою батька, якому розповіли про те, що трапилося; схопивши ґвалтівника, чоловік здав його поліції. Але скоро Мугал знову опинився на волі — як запобіжний захід суд призначив лише грошову заставу. У вересні того ж року Мугал познайомився з двома підлітками, яких, під приводом влаштувати на роботу, привів до себе додому; там Мугал, ймовірно, напав на хлопчиків, однак зустрів шалений опір жертв; отримавши значні травми голови та хребта, Мугал 22 дні перебував у комі, а після виписки деякий час залишався паралізованим. Щоб оплатити лікування, Мугалу довелося продати майже все майно, зокрема й житло. Грошей, що залишилися, вистачило на оренду будинку в нетрях Лахора, куди Мугал переїхав разом зі своєю старою матір'ю Зохрою Первін — жінка піклувалася про паралізованого сина. Напад на Мугала став великим потрясінням для Зохри: через декілька місяців у неї стався серцевий напад і вона померла. Відчай та горе, пережиті жінкою, а згодом — її смерть змусили Мугала нібито «мститися» дітям:

Вбивства У кінці листопада 1999 року Мугал надіслав письмо до поліції, в якому зізнався у вбивстві ста хлопчиків — переважно втікачів та сиріт, що жили на вулицях Лахора, а також дітей, що приїхали з інших міст у надії знайти роботу. Вбивця стверджував, що під приводом дати їжі або змоги підзаробити заманював дітей до себе додому, де пригощав водою або соком із доданим снодійним чи сильним заспокійливим. Жертв, які втрачали свідомість, він ґвалтувавАле в інтерв'ю 30 грудня 1999 року Мугал заперечував факти зґвалтування, стверджуючи, що після побиття підлітками став імпотентом., після чого душив залізним ланцюгом; у деяких випадках знаряддям вбивства ставала киснева маска, через яку Мугал змушував жертв вдихати пари ціаніду та кислоти. Попередньо розчленовані останки, Мугал розчиняв у суміші соляної та сірчаної кислот. За бочку кислоти Мугал віддавав 120 рупій — близько 2,40 доларів США; пізніше, під час суду, він цинічно казав, що саме стільки коштувало знищення кожної жертви. Від рідини з тілами, що розчинилися, Мугал спочатку позбувався, зливаючи її в каналізацію, але надалі, побоюючись бути викритим сусідами — у річку Раві. Шукати жертв, брати участь у вбивствах і позбавлятися трупів вбивці допомагали троє підлітків: 17-річний Шехзад (більш відомий як Саджид), Мухаммад Сабір (12-13 років) і Мухаммад Надім (9-10 років)За даними інших джерел, зокрема The Dawn Newspaper Group of Pakistan, на момент арешту Надіму було 14 років.. Втім, щоденники Мугала та його свідчення на суді дають підстави припустити, що спільників було більше.

Перше вбивство Мугал здійснив 20 червня 1999 року, отруївши хімікатами 15-річного хлопчика на ім'я Ясир. Після цього Мугал, за його власними свідченнями, почав вбивати майже щодня, іноді — декілька дітей одразу. Однією з перших жертв Мугала став його 14-річний робітник, який, як побоювався вбивця, міг стати свідком його злочинів і розповісти про них. Одним із останніх (і найбільш відомих через увагу преси) злочинів Мугала стало вбивство підлітка—масажиста Іджаза Мухаммада — хлопчик із бідної родини повірив обіцянкам Джаведа Ікбала щедро заплатити за масаж. Лише останки Іджаза та двох інших дітей вдалося виявити. Пізніше Мугал заявив, що вирішив залишити ці тіла для того, щоб поліція не сумнівалася у його вбивствах. Наймолодшому із вбитих Мугалом хлопчиків було не більше шести років. Своєрідним «трофеєм» для Мугала був одяг убитих дітей, який він зберігав у себе вдома; згодом маніяк придумав ще один ритуал: фотографувати жертву перед убивством.

Із свідчень Мугала стало також відомо про його вбивство 16-річної вагітної дівчини — з нею Мугал розправився на прохання небіжа або одного зі спільників, який хотів приховати факт дошлюбної ночі (у Пакистані секс поза шлюбом вважається перелюбом). В інших свідченнях Мугал стверджував, що одного разу допоміг позбавитись від тіла чоловіка, якого вбили знайомі маніяка. У той же час канадський психіатр Халід Сохаіл, який спілкувався з Мугалом особисто, сумнівався у вірогідності деяких епізодів, зокрема, у вбивстві дівчини: ані фотографій, ані особистих речей вбитої, на відміну від випадків з іншими жертвами, у Мугала знайдено не було. Сохаіл вважав, що у Мугала внаслідок травм голови могла розвинутися схильність до патологічної брехні.

Спочатку поліція поставилася до письма Мугала скептично. Відвідавши підозрюваного, поліція навіть не оглядала його будинок. Коли на питання про вбивства Мугал впав в істерику і, схопивши пістолет, почав погрожувати самогубством, поліція вирішила, що Мугал душевнохворий, і поспішила піти. Розслідування відновилося тільки після того, як справою зацікавилися журналісти — перед тим як втекти, Мугал відправив копію письма в редакцію однієї з газет. Під час обшуків в домі Мугала були знайдені фотографії вбитих хлопчиків, їх речі (включно з одягом), дві бочки кислоти з останками останніх жертв і щоденники, де Мугал документував не тільки подробиці вбивства, а також інформацію про кожну жертву (ім'я, вік, адреса і т. д.). У числі доказів виявилися знаряддя вбивства — ланцюг та киснева маска, — а також численні сліди крові на підлозі та стінах. Поліцейські зазначали, що майже всі поверхні та предмети в домі були вкриті залишками людського волосся (щоб розчинитися у кислоті, волоссю потрібно значно більше часу, ніж іншим частинам тіла).

У надісланих листах Мугал заявив, що збирається втопитися у річці Раві. Дно річки обшукали за допомогою сіток, однак труп Мугала знайти не вдалося. Зрозумівши, що передсмертна записка була спробою збити слідство зі сліду, поліцейські розгорнули найбільшу в історії країни облаву. Незабаром заарештували знайомого Мугала, який підозрювався в продажі йому кислоти — 32-річного Мухаммада Ісхака на прізвисько «Білла». Через декілька днів, під час допиту в місцевому центрі з розслідування злочинів, Ісхак загинув — за словами поліцейських, викинувшись з вікна на третьому поверсі. Розтин показав, що чоловіка катували.

Арешт, слідство та суд Мугала заарештували 30 грудня 1999 року, коли він прийшов до редакції газети Daily Jang і добровільно здався її співробітникам. Рішення здатися саме журналістам він пояснював впевненістю, що поліцейські неодмінно вбили б його. З редакції Мугала вивели, перед цим сховавши його обличчя тканиною — через побоювання, що містяни впізнають та лінчують вбивцю. У той же день в місті Сохава затримали двох підлітків, що допомагали Мугалу — Саджида та Мухаммада Надіма, які намагалися обміняти в банку дорожні чеки маніяка. Останній зі спільників, Мухаммад Сабір, був узятий 12 січня 2000 року; хлопчика привів до поліції батько.

Спочатку Мугал не заперечував скоєних ним вбивств. Під час одного з допитів він заявляв, що за бажанням міг розправитися з ще більшою кількістю дітей і залишитися поза підозрою. Уже на суді Мугал змінив свідчення: тепер вбивця стверджував, що був невинним і обмовив себе через тиск слідчих. Мугал наполягав, що лише інсценував вбивства, щоб показати скрутне становище пакистанських дітей та загрози, з якими ті можуть зіткнутися. Він стверджував, що виявлені в його будинку останки належали тваринам (підтвердити або спростувати це твердження не вдалося, оскільки перша ДНК-лабораторія з'явилася в Пакистані лише у 2006 році). Зниклі хлопчики, за словами Мугала, або повернулися додому, або стали жертвами інших педофілів. Жодного з дітей, які нібито повернулися, так і не знайшли живими.