Соціально необхідний робочий час у «Критиці політичної економії» Карла Маркса є тим, що регулює мінову вартість товарів у торгівлі і, відповідно, обмежує виробників у їхніх спробах економити робочу силу. Він не «керує» ними, оскільки може бути визначений лише постфактум і, отже, недоступний для майбутнього планування. .

На відміну від індивідуальних робочих годин у класичній теорії трудової вартості, що була сформульована Адамом Смітом та Давидом Рікардо, мінова вартість Маркса розглядається як частка (або «аліквотна частина») робочого часу суспільства.

«Технічні умови виробництва, кваліфікація робітників (проста та складна праця в розумінні Маркса), соціальна організація виробничого процесу та масштаби виробництва визначатимуть продуктивну здатність праці і, відповідно, соціально необхідний час для виробництва товару».

Маркс не визначав це поняття в конкретних обчислювальних термінах. Він дозволяв гнучкість у його використанні в конкретних випадках для співвідношення середніх рівнів продуктивності праці із суспільними потребами, що проявляються як монетарно ефективний ринковий попит на товари.

Крім того, вважав, що суспільно необхідні трудові витрати визначають вартість товарів, кількісний розрахунок таких витрат стосовно вартості даного товару, тобто емпіричне регулювання вартості різних видів товарів, є надзвичайно складним через соціальні, фізичні чи технічні обставини, які впливають на процес праці і постійно змінюються.

Спрощене пояснення концепції У ринковій економіці витрати на робочу силу, що створюють продукти, та ринковий попит на ці продукти постійно адаптуються один до одного. Це складний процес, у якому фірми, що працюють з різними рівнями продуктивності та собівартості одиниці продукції, конкурують одна з одною, реагуючи на розширення та скорочення загального ринкового попиту на свою продукцію. У третьому томі «Капіталу» Маркс аналізує, як ринкова вартість (або «регулююча ціна») товару може бути визначена за різних умов попиту та продуктивності.

У певний момент часу виробляється певна маса нової вартості, але чи реалізується ця нова вартість у грошовому вираженні та розподіляється як дохід та реінвестиції, остаточно встановлюється лише після того, як продукти продаються за певними ринковими цінами. Якщо на ринку товару є надлишок, то витрачено більше робочого часу, ніж було суспільно необхідно, і мінова вартість падає. Якщо ринок товару недопропонований, то робочий час, вкладений у його виробництво, був меншим, ніж суспільно необхідно, і мінова вартість зростає.

Найпростіше визначення суспільно необхідного робочого часу – це кількість робочого часу, яку виконує працівник із середньою кваліфікацією та продуктивністю, використовуючи інструменти із середнім виробничим потенціалом, для виробництва певного товару. Це «середня вартість одиниці праці», що вимірюється в годинах праці.

Якщо середня продуктивність – це продуктивність працівника, який виробляє товар за одну годину, тоді як менш кваліфікований працівник виробляє той самий товар за чотири години, то за ці чотири години менш кваліфікований працівник внесе лише вартість однієї години з точки зору суспільно необхідного робочого часу. Кожна година, відпрацьована некваліфікованим працівником, виробить лише чверть суспільної вартості, виробленої середнім працівником.

Але виробництво будь-якого товару зазвичай вимагає як праці, так і деяких раніше вироблених засобів виробництва (або капітальних товарів), таких як інструменти та матеріали. Кількість праці, необхідна таким чином, називається прямою працею, вкладеною в товар. Однак необхідні капітальні товари, у свою чергу, були вироблені (у минулому) працею та іншими капітальними товарами; і так далі для цих інших капітальних товарів, і так далі. Сума всіх кількостей праці, що були прямими вкладеннями в цю серію вироблених у минулому капітальних товарів, що простягаються назад, називається непрямими вкладеннями праці в товар. Об'єднуючи прямі та непрямі вкладення праці, зрештою отримують загальні вкладення праці в товар, які також можна назвати загальною втіленою в ньому працею або його прямим та непрямим трудовим вмістом.

Однак під «суспільно необхідною працею» Маркс конкретно має на увазі загальний робочий час, який у середньому наразі потрібен для виробництва продукту. Саме ця поточна вартість праці визначає вартість виробництва. Таким чином, на розвиненому ринку мінова вартість за Марксом стосується середньої кількості живої праці, яку необхідно витратити за поточних умов для виробництва товару. Ці умови постійно змінюються, як щодо якості праці, якості машин, якості розподілу, так і щодо обсягів праці, машин та продажів у секторі. Тому оцінка «поточних» потреб значною мірою є вправою наближення та залежить від масштабів. Також у третьому розділі «Капіталу» Маркс визнає «суспільно необхідну» працю як суспільну працю, яку люди готові віддати в обмін на певний товар (маючи на увазі попит).«Respuesta a una crítica a la teoría del valor de Marx». Rolando Astarita [Blog]. 15 de noviembre de 2011. Consultado el 19 de julio de 2024.

Як працює закон вартості Якщо виробники виробляють товари з витратами на робочу силу, нижчими за середньосуспільний рівень, вони отримують додатковий прибуток, продаючи їх за ринковими цінами, і, навпаки, ті, хто виробляє з витратами, вищими за цей рівень, зазнають пропорційних збитків. Отже, існує постійний стимул до зниження витрат на робочу силу шляхом підвищення продуктивності праці.

Цього можна досягти за допомогою більшої експлуатації, економії витрат та кращого обладнання. Довгостроковим ефектом є те, що для виробництва товару потрібно дедалі менше робочого часу. Як правило, підприємства не можуть багато зробити для зменшення своїх фіксованих витрат на ресурси, оскільки вони рідко перебувають під їхнім контролем. Але вони завжди можуть спробувати зменшити свої витрати на робочу силу.

Отже, «суспільно необхідна праця» стосується принаймні трьох економічних відносин:

між конкретною продуктивністю виробника та середньою продуктивністю його галузі; між результатами галузі виробництва та суспільними потребами, що виявляються в ефективному грошовому попиті; та між виробництвом окремого виробника та виробництвом усієї галузі (яке може бути продане).

Іншими словами, ми маємо розрізняти між

робочим часом, необхідним для виробництва певної кількості товару; ця кількість визначає додану вартість виробництва, що випливає з природи товару як носія мінової вартості; кількість соціально необхідного робочого часу для виробництва відповідної кількості продукту, тобто кількості продукту, яка за ціною виробництва задовольняє ефективний попит на нього; ця кількість визначає відповідність між загальною кількістю товару, виробленого як споживчі цінності, та ефективним попитом на ці споживчі цінності.

Перше визначає одиничну вартість товарів і, отже, їхню ціну виробництва, а друге визначає розбіжність між реальним попитом і фактичним попитом, звідси й розбіжність між ринковою ціною та ціною виробництва.

Маркс і Рікардо Марксистська теорія вартості розглядає економічну вартість, тобто мінову вартість, як властивість продуктів праці / товарів, що існує завдяки суспільним відносинам виробництва в капіталістичному способі виробництва. Отже, вартість є суто соціальною характеристикою товарів. Субстанцією вартості товару є певна кількість суспільної праці.

Тобто існування мінової вартості передбачає соціальні відносини між людьми, організованими в суспільстві. «Суспільний необхідний робочий час» узагальнює цю суттєву «відношення» вартості: це робочий час, оцінений у співвідношенні з суспільними потребами, а не просто час, витрачений на працю.

Це розрізнення відрізняє Маркса від інших політичних економістів, але його часто ігнорують у поясненнях марксистської теорії вартості. Маркс розумів, що випадковий читач може помилково сприймати його категорію як взаємозамінну з її рікардіанською попередницею, і в пізніших виданнях та в епілозі до другого німецького видання він благає читачів звернути особливу увагу на посередницькі ланки між цією старою категорією та тією, яку прагнула встановити його власна теорія. Поняття вартості у Маркса не претендує на роль ціни рівноваги. Воно не передбачає ринкової рівноваги, але прагне пояснити, як на практиці відбувається процес зближення попиту та пропозиції, тобто чому попит і пропозиція зустрічаються на певному рівні ціни, коли здійснюється продаж на конкретному ринку.

Критика Інтерпретація Марксом поняття вартості з точки зору суспільства в цілому має багато протиріч, тому піддавалася масштабній критиці.Маркс спробував відповісти на ці зауваження у листі до свого друга, доктора Луїса Кугельмана:«Уся ця балаканина про необхідність доведення поняття вартості походить із повної необізнаності як щодо самого предмета дослідження, так і щодо наукового методу. Кожна дитина знає, що нація, яка перестала б працювати, не скажу, що на рік, а навіть на тиждень, загинула б. Кожна дитина також знає, що маси продуктів, які відповідають різним потребам, вимагають різних і кількісно визначених мас загальної праці суспільства. Очевидно, що ця необхідність розподілу суспільної праці у певних пропорціях не може бути усунена жодною конкретною формою суспільного виробництва, а може змінити лише спосіб її прояву. Жодний природний закон не можна усунути. Те, що може змінитися за різних історичних обставин, — це лише форма, у якій ці закони проявляються. І форма, в якій проявляється цей пропорційний розподіл праці, в такому стані суспільства, де взаємозв'язок суспільної праці проявляється у приватному обміні індивідуальних продуктів праці, — це саме мінова вартість цих продуктів. «Наука втручається саме для того, щоб показати, як проявляється закон вартості» Marx, letter to Dr Kugelmann, July 11, 1868, in Marx/Engels Selected Correspondence, p. 251-252«Letters: Marx-Engels Correspondence 1868». www.marxists.org. Consultado el 31 de agosto de 2023..Дебати в марксистській економії стосуються питання, чи включають до вартості вироблених і реалізованих продуктів як пряму, так і непряму працю, чи ця вартості продуктів стосуються лише поточних середніх виробничих витрат (або вартості поточних середніх витрат на відтворення).

Mirowski P. (1989)Mirowski, P. (1989) More Heat than Light: Economics as Social Physics, Physics as Nature’s Economics. Cambridge University Press, Cambridge.

https://doi.org/10.1017/CBO9780511559990, наприклад, звинувачує Маркса у коливанні між теорією поля (соціально необхідний робочий час) та субстанційною теорією вартості (втілений робочий час). Така критика зумовлена плутаниною між процесом праці загалом (додавання корисності до продукту, що за капіталізму рівнозначно додаванню вартості до товару) та завданням кількісного визначення доданої мінової вартості. Загальний процес привласнює товару робочий час, і доки товар функціонує як такий, кількість робочого часу є неістотною (абстрактною невідомою, так би мовити) і може виражатися різними способами, наприклад, «втілений у», «доданий до», «пов’язаний з» тощо. Кількісне визначення кількості робочого часу, пов'язаного з товарами, вимагає зосередитися на соціальному та мінливому характері соціально необхідної праці і, зокрема, визнати, що ці кількості є «актуальними», тобто постійно змінюються. Сьогоднішня вартість відрізняється від вчорашньої та завтрашньої, а величину вартості можна визначити чисельно лише на основі певного моменту, коли вартості реалізуються одночасно за конкретними цінами. Таким чином, теорію Маркса найкраще інтерпретувати як теорію поля, але з причин, які ми щойно виклали, математичне моделювання визначення вартості за допомогою соціально необхідного робочого часу є складним, а то й, ймовірно, неможливим завданням.

Критика концепції «суспільно необхідного робочого часу» в лібертаріанстві