Небесний атлас Скалнате-Плесо () — набір із 16 небесних карт, що охоплюють усе небо. Він названий на честь Обсерваторії Скалнате-Плесо в Словаччині, де його створили. Перші версії були опубліковані Чехословацьким астрономічним товариством 1948 року; пізніше того ж року видавництво Sky Publishing Corporation придбало авторські права та почало публікацію в США. Карти намалював від руки Антонін Бечварж.

На момент першого видання атлас був унікальним тим, що містив практично всі незоряні об'єкти (зоряні скупчення, галактики тощо), які можна було спостерігати в телескоп з апертурою 8 дюймів, а також зорі яскравіші за зоряну величину 7,75. До середини 1970-х років, коли його перестали видавати, «Небесний атлас» користувався надзвичайною популярністю серед астрономів-аматорів, особливо тих, хто займався пошуком комет і дослідженням змінних зір. Атлас широко використовували і професійні астрономи. У багатьох астрономічних обсерваторіях досі зберігаються його примірники.

Опис «Небесний атлас» охоплює обидві півкулі небесної сфери й містить 16 карт. Система координат подана для рівнодення 1950.0, масштаб становить 1° = 0,75 см. Є шість карт екваторіальних областей на прямокутній сітці, що охоплюють схилення від +25° до -25°; по чотири карти для кожної півкулі з прямими збіжними лініями прямих піднесень і концентричними рівновіддаленими колами схилення для діапазону 20°—65°; а також по одній навколополярній карті для кожної півкулі, що охоплює схилення від 65° до полюса. Уключено всі зорі яскравіші за 7,75 величини — загалом 32 571. Зоряні величини позначено колами різного розміру. Позначено подвійні та кратні зорі, причому візуальні подвійні відрізняються від спектроскопічних подвійних. Позначено всі відомі змінні зорі, зокрема нові, максимуми яких були яскравіші за 7,75 величини (усього 443). Показано 249 зоряних скупчень із зазначенням їхніх відносних розмірів, зокрема всі відомі кулясті скупчення. Також включено 1 130 позагалактичних систем і багато галактичних об'єктів, зокрема планетарні туманності. Показано яскраві й темні дифузні туманності, причому контури тих, що мають діаметр понад 10′, ретельно промальовано. Чумацький Шлях і помітні поглинальні хмари в ньому позначено ізофотами. Межі сузір'їв проведено чітко, але ненав'язливо. Позначено небесний екватор і екліптику. Також показано найяскравіші джерела радіовипромінювання.

«Небесний атлас» відомий своїм охайним виглядом і великою кількістю поданих даних. Малюнки виконано красиво й дуже точно, а друк має високу якість. Багато інших зоряних атласів зазнали значного впливу стилю «Небесного атласу». Наприклад, популярний «Sky Atlas 2000.0» Віла Тіріона запозичив з «Небесного атласу» умовні позначення різних типів об'єктів, поділ шкал і навіть шрифт.

Походження «Небесний атлас» створили в 1947—1948 роках в Обсерваторії Скальнате-Плесо у Словаччині (тоді Чехословаччина) під керівництвом Антоніна Бечваржа на основі ідеї чехословацького астронома-аматора Йозефа Клепешти. Значну частину роботи виконала група студентів-волонтерів обсерваторії. Остаточне креслення атласу, повністю виконане вручну, належить Бечваржу. Позиційні дані та зоряні величини взяли з низки наявних каталогів, зокрема «Каталогу Генрі Дрейпера», «Нового загального каталогу подвійних зір» Ейткена, а також «Загального каталогу Босса». Використали також близько десяти фотографічних атласів. Для нанесення кожного об'єкта обирали один із 20 трафаретів і відповідно його розміщували. Крім того, необхідно було обчислити зміщення видимого положення кожного об'єкта до епохи 1950.0. Загалом на створення атласу витратили близько 3000 людино-годин.

Зоряний каталог

Одразу після публікації «Небесного атласу» видали додаток під назвою «Небесний атлас II — Каталог 1950.0» (). Каталог містить дані та описи приблизно 12 000 об'єктів, зображених в атласі. До нього включено всі зорі до зоряної величини 6,25, а також велику кількість незоряних об'єктів. Дані про зорі включають координати на епоху 1950.0 з їхніми річними змінами, власний рух, видиму зоряну величину (у системі Revised Harvard Photometric [RHP, або HR]), абсолютну зоряну величину, спектральний тип (схема Маутн-Вілсон), паралакс, радіальну швидкість, стандартну назву зорі та її сузір'я, а також примітки про те, чи є зоря подвійною або змінною.

«Каталог» також містить низку інших таблиць із даними про подвійні та кратні зорі, галактичні й позагалактичні туманності та радіоджерела.

Нові назви зір Пауль Куніцш виявив 14 власних назв зір, які вперше засвідчено саме в каталозі, і для яких він не зміг знайти жодних вказівок на їх походження. Для ще двох він запропонував етимології, але без попередників у літературі. Ці 14 зір: Achird (η Cas), Arich (γ Vir), Haris (γ Boo), Hassaleh (ι Aur), Hatysa (ι Ori), Heze (ζ Vir), Kaffa (δ UMa), Kraz (β Crv), Ksora (δ Cas), Kuma (ν Dra), Reda (γ Aql), Sarin (δ Her), Segin (ε Cas), і Tyl (ε Dra) Дві з них можуть мати пояснення: «Segin» (ε Cas), імовірно, є письмовим варіантом «Seginus» (γ Boo), а «Haris» може походити від ħāris al-shamāl — «страж Півночі», арабської назви Волопаса або Арктура. Для інших назв не знайдено переконливих пояснень латинською, грецькою чи арабською мовами. Куніцш витратив п'ятнадцять років, намагаючись простежити походження цих назв у ранніших джерелах і звертаючись до чехословацьких астрономів, які могли знати колишніх співробітників Бечваржа, але безуспішно.

Станом на 2025 рік Міжнародний астрономічний союз визнав Achird, Hassaleh, Hatysa, Heze, Kraz, Sarin і Segin офіційними назвами відповідних зір. Більшість інших зір мають альтернативні назви, а дві (ν Dra і ε Dra) досі не мають назв, затверджених МАС. Імовірно, назву Tyl Бечварж дав на честь чеського письменника , тому МАС не затвердив її офіційно, оскільки прагне уникати .

Історія публікації Покращену шестиколірну версію «Небесного атласу» опублікувала Чехословацька академія наук 1956 року. Авторські права на видання «Небесного атласу» за межами Чехословаччини придбала Sky Publishing Corporation у 1949 році. Відповідно до цих прав атлас видавали у кількох варіантах — від розкішного повноколірного до чорно-білого формату . На прохання Бечваржа роялті використали для придбання спеціальних астрономічних фотопластинок для обсерваторії Скальнате-Плесо.

Згодом Бечварж створив низку інших атласів: «Екліптичний атлас» (, ділянка неба між −30° і +30° схилення на 32 картах), «Північний атлас» (, ділянка неба на північ від +30° схилення на 24 картах) і «Південний атлас» (, ділянка неба на південь від −30° схилення на 24 картах). Зоряні скупчення й туманності в них не нанесено, але застосовано шестиколірний друк для розрізнення шести основних спектральних класів зір. Ці атласи були особливо корисними на ранньому етапі вимірювання положень штучних супутників.

Примітки