Полювання на відьом є сучасним явищем, що спостерігається в різних регіонах світу, зокрема в країнах Субсахарської Африки, Індії, Непалі та Папуа Новій Гвінеї. За кількістю жертв сучасні випадки полювання на відьом перевищують масштаби переслідувань ранньомодерного періоду.
Особливо поширеним це явище є в країнах Субсахарської Африки, зокрема в Демократичній Республіці Конго, Південно-Африканській Республіці, Танзанії, Кенії та Нігерії. Африка Більшість сучасних випадків полювання на відьом відбувається в країнах Субсахарської Африки. Значна частина етнографічних досліджень із цієї теми має локальний характер, тоді як узагальнювальні дослідження та метааналізи залишаються рідкісними через великий обсяг і різнорідність даних. Те, що в Європі називають загальним терміном «полювання на відьом», в Африці розпадається на тисячі унікальних локальних контекстів.
Серед перших дослідників, які намагалися охопити ширший спектр явища полювання на відьом, були Люсі Мейр, Джон Міддлтон, Макс Марвік та Мері Дуглас. У XXI столітті узагальнений огляд полювань на відьом у різних історичних епохах і регіонах світу здійснив Вольфганг Берінгер.
Особливо висока поширеність сучасних випадків полювання на відьом зафіксована в Демократичній Республіці Конго, Південно-Африканській Республіці, Танзанії, Кенії та Нігерії. До інших держав, де спостерігаються регулярні випадки таких переслідувань, належать Малаві, Гана, Гамбія, Бенін, Ангола та Центральноафриканська Республіка. Водночас у деяких суспільствах полювання на відьом має епізодичний і менш інтенсивний характер (зокрема в Сенегалі, Намібії та Руанді). Загалом для регіону Субсахарської Африки характерна широка поширеність віри в існування відьомства, а також помітна присутність насильницьких практик, пов’язаних із такими переконаннями.
Камерун У низці африканських держав, зокрема в Камеруні, після здобуття незалежності було відновлено практику розгляду звинувачень у відьомстві в судовому порядку. Дослідники Роберт Брейн і Пітер Геш’єр на матеріалах із Камеруну описали випадки паніки навколо дитячого чаклунства, які здебільшого не супроводжувалися фізичним насильством.Geschiere, Peter 1983: Child Witches against the Authority of their Elders. Anthropology and History in the Analysis of Witchcraft Beliefs of the Maka (Southeast Cameroon). In: Schefold, Schoorl and Tennekes (eds.): Man, Meaning and History. Essays in Honour of H.G. Schulte Nordholt. Leiden publisher Koninklijk Instituut voor Taal-, Land- en Volkenkunde. pp. 268–299Brain, Robert 1970: Child Witches. In: Douglas, Mary (ed.) 1970: Witchcraft Confessions and Accusations. Згідно з їхніми спостереженнями, у багатьох традиційних громадах чаклунство розглядається як матеріальна субстанція, що може потрапити в організм людини ззовні або бути «спожитою». У таких випадках звинуваченим дітям давали велику кількість їжі (зокрема жирного м’яса або спеціальних сумішей), що викликало блювання. У межах відповідних культурних інтерпретацій це розцінювалося як «очищення» від чаклунства. Такі практики могли виконувати функцію зниження соціальної напруги та сприяти поверненню дитини до родини й громади. За даними дослідження 1998 року, особи, відомі як witch doctors, також виступали в ролі експертних свідків у судових розглядах.
У січні 2016 року президент Камеруну Поль Бійя закликав громадян використовувати всі доступні засоби, включаючи чаклунство, для протидії бойовикам терористичного угруповання «Боко Харам». Цей заклик викликав бурхливі дискусії, оскільки згідно з Кримінальним кодексом Камеруну, практика чаклунства є кримінальним злочином, що карається штрафами або тюремним ув'язненням на термін до 10 років.
Гамбія У березні 2009 року Amnesty International повідомила, що в Гамбії до 1000 осіб були викрадені за звинуваченнями у відьомстві. За даними організації, ці дії здійснювалися за підтримки держави. Викрадених доставляли до центрів утримання, де їх під загрозою зброї змушували вживати отруйну суміш, відому як kubejaro. 21 травня 2009 року The New York Times повідомила, що кампанія полювання на відьом, ймовірно, була ініційована президентом Гамбії Ях'я Джамме. У 2008-2009 роках він організував кампанію полювання на відьом, зосереджену в регіонах Західного узбережжя та Норт-Банк. Ці дії здійснювалися групами так званих «мисливців на відьом» із сусідніх країн за підтримки сил безпеки Гамбії. Упродовж наступних семи років він продовжував серію таких кампаній, під час яких мешканці сільських районів зазнавали побиттів, викрадень і примусових зізнань (після вживання kubejaro, що часто призводило до сильного виснаження або втрати свідомості). Смерті, зафіксовані в цей період, були пов’язані з побічними ефектами вживання цієї речовини, зокрема нирковою недостатністю, або з фізичним насильством. Сотні людей, переважно літнього віку, були затримані, зазнали побиттів, сексуального насильства та інших форм принизливого поводження. За наявними оцінками, щонайменше 41 особа загинула, а ті, хто вижив, після повернення додому стикалися із соціальною ізоляцією та дискримінацією через стигматизацію, пов’язану зі звинуваченнями у відьомстві.
Згодом уряд Гамбії розпочав розслідування цих злочинів і відкрив центр підтримки постраждалих. Водночас у повідомленні The Washington Post зазначалося, що багато жертв не отримали належної допомоги або підтримки в межах цих ініціатив. Значна частина постраждалих і надалі страждає від проблем зі здоров’ям.
Ях'я Джамме залишив країну у 2017 році після поразки на виборах. У січні 2019 року слідчі розпочали опитування свідків щодо вчинених звірств, залучаючи як виконавців катувань, так і їхніх жертв.
Гана Дослідження полювання на відьом у Гані сягають початку XX століття. Аллен Волсі Кардинал, ймовірно, був першим, хто згадав про ізольовані поселення для жертв переслідувань, пов’язаних із відьомством, при святилищі землі в Ґнані (Тінданг, Гнаані). У пізнішому дослідженні Сьюзен Друкер-Браун проаналізувала відоме поселення такого типу в Ґамбаґі.
Документальний фільм Witches in Exile (2004) режисерки Еллісон Берґ досліджує структуру звинувачень у громаді Кукуо — найбільшому поселенні такого типу поблизу Бімбілли. Інший документальний фільм, The Witches of Gambaga, простежує життя мешканців поселення в Ґамбаґі протягом десяти років. Туристичні путівники Bradt Travel Guides також згадують це місце як туристичну атракцію. Антрополог Фелікс Рідель навів перелік із восьми таборів для осіб, звинувачених у відьомстві:
Kukuo (Bimbilla, Nanumba South); Tindang (Gnani, Gnaani); Gushiegu; Gambaga; Nabule (Chereponi); Kpatinga; Duabone; Banyasi (Bonyanse).
У різних регіонах Гани практика звинувачень у чаклунстві має відмінності. У південних частинах країни обвинувачені частіше зазнають соціальної ізоляції, тоді як у північних регіонах їх нерідко виганяють до так званих «відьомських таборів», які фактично стають їхнім єдиним прихистком. Ці табори зазвичай розташовані поблизу або в межах сіл і перебувають під наглядом традиційних жерців або старійшин, призначених місцевими лідерами. У таких місцях проводяться традиційні обряди вигнання духів, які включають «випробування куркою» для визначення вини або невинуватості обвинуваченого, а також застосування спеціальної суміші для очищення від чаклунської сили. Вважається, що місцева земля здатна нейтралізувати ці сили.
Згідно зі звітом Amnesty International “Branded for life: How witchcraft accusations lead to human rights violations of hundreds of women in North Ghana”, звинувачення у чаклунстві на півночі Гани призводять до системних порушень прав людини. Дослідження описує ситуацію у чотирьох неформальних таборах, де проживають обвинувачені, переважно літні жінки, які мають обмежений доступ до медичних послуг, їжі, безпечного житла, чистої води та економічних можливостей. Під час візитів організації у листопаді 2023 року та квітні 2024 року в цих таборах перебувало понад 500 осіб.
У деяких випадках звинувачення у чаклунстві призводять до смертельного насильства. Зокрема, у липні 2020 року 90-річну жінку Акву Денте було вбито натовпом на ринку після таких звинувачень, що викликало широкий суспільний резонанс і заклики до реформ. Причини звинувачень часто пов’язані не лише з віруваннями, але й із соціальними конфліктами. Будь-які нещастя можуть інтерпретуватися як прояв чаклунства, а самі звинувачення інколи використовуються як інструмент для вирішення суперечок — наприклад, через боротьбу за землю чи майно, або через заздрість і особисті конфлікти. Кенія У Кенії полювання на відьом залишається серйозною проблемою, особливо в прибережних районах. Часто жертвами стають вдови, яких звинувачують родичі померлих чоловіків. Після таких звинувачень їх можуть відштовхнути від громади, лінчувати або навіть вбити, а їхня земля часто переходить у власність тих, хто звинувачує.The Weaponization of Witchcraft Laws in Kenya. Think Global Health (англ.). Процитовано 23 березня 2026. Загальної статистики немає, але правозахисники зафіксували понад 250 випадків убивств у прибережних округах у 2020-2022 роках. Однією з причин такої безкарності є те, що більшість людей не мають документів на землю, а вбивство «через чаклунство» часто сприймається суспільством як виправдане. Місцева влада рідко втручається, тому злочинці зазвичай не несуть відповідальності.
BBC зазначає, що за оцінками окремих дослідників і активістів, випадки вбивств, у яких звинувачення у відьомстві використовуються як привід для захоплення земель, набули значного поширення. Ця проблема перетворилася з регіонального явища на загальнонаціональну кризу. Такі практики становлять особливу загрозу для літніх людей, які часто стають мішенню звинувачень, підкреслюючи, що їхня втрата означає втрату важливого носія культурної пам’яті в громадах.
21 травня 2008 року в Кенії повідомлялося про випадок, коли натовп спалив живцем щонайменше 11 осіб, звинувачених у чаклунстві. Це стало одним із найбільших масових вбивств, пов’язаних із полюванням на відьом у країні.
Нігерія У Нігерії звинувачення у чаклунстві часто спрямовані проти дітей, навіть дуже маленьких. Через це вони зазнають насильства: їх виганяють із дому, б’ють, не дають їсти або жорстоко карають. Значну роль у поширенні таких звинувачень відіграють окремі релігійні проповідники, які підтримують віру в одержимість і проводять платні обряди «вигнання духів».Nigeria witchcraft: The man battling 'witch-hunters'. www.bbc.com (брит.). 26 жовтня 2024. Процитовано 24 березня 2026. Деякі пастори навіть публікують книги з «інструкціями», як розпізнати дитину-відьму.Nigeria's 'cursed' children. dw.com (англ.). Процитовано 24 березня 2026. Правозахисники, зокрема активіст Лео Ігве, виступають проти цих практик, наголошуючи на їхньому зв’язку з бідністю, низьким рівнем освіти та порушенням прав людини.
Крім того, на явище впливає популярна культура: нігерійська кіноіндустрія Nollywood часто показує чаклунство як причину нещасть героїв, і глядачі, особливо непоінформовані, можуть сприймати це як реальність, перевіряючи власних дітей на ознаки «чаклунства».
Танзанія У Танзанії віра у чаклунство залишається поширеною і суттєво впливає на соціальні практики. За даними досліджень Pew Forum, значна частина населення вірить у надприродні сили та можливість захисту через ритуали, а елементи традиційних вірувань часто поєднуються з християнством та ісламом.Barnett, Errol (5 жовтня 2012). Witchcraft in Tanzania: the good, bad and the persecution. CNN (англ.). Процитовано 27 березня 2026.
Звинувачення у чаклунстві нерідко призводять до насильства. За оцінками Правового та правозахисного центру Танзанії, лише у 2011 році було вбито близько 600 літніх жінок, яких підозрювали у чаклунстві. Подібні звинувачення часто виникають як пояснення нещасть: хвороб, неврожаїв або інших кризових ситуацій, і можуть використовуватися для пошуку «винного».Witchcraft and the law in Tanzania. The Guardian (брит.). 26 вересня 2008. ISSN . Процитовано 27 березня 2026.