Бела ( 1249 р. –1269) — наймолодший та улюблений син короля Угорщини Бели IV. У 1260 році батько призначив його герцогом Славонії, але він почав керувати своїм герцогством лише з 1268 року. Він помер бездітним.

Раннє життя Бела був наймолодшою дитиною та другим сином короля Угорщини Бели IV. Його матір'ю була Марія Ласкарина, дочка Теодора I Ласкаріса, нікейського імператора. Рік його народження невідомий, але він був наймолодшою дитиною своїх батьків. Беручи до уваги, що його сестра Маргарита народилася 1242 року, Мор Вертнер, Дьюла Крістьо та інші історики пишуть, що Бела народився близько 1243 року. Сам Бела у хартії 1269 року заявив, що «нам ще не виповнилося двадцять п'ять, нам близько двадцяти», що припускає, що він насправді народився близько 1249 року.

Лист короля Бели до Папи Інокентія IV, написаний приблизно у 1254 році, містить першу згадку про життя Бели. У листі згадується план шлюбу дитини Бели з неназваною племінницею Папи. Однак шлюб так і не відбувся через смерть Папи Інокентія невдовзі після перемовин. Вихователем Бели у 1256 році був Андрій Гонт-Пазман. У 1259 році Берке-хан запропонував Белі IV союз, пропонуючи шлюб однієї зі своїх дочок із сином Бели (тобто його тезку, молодшого сина, єдиного, хто ще не був одружений), але той відмовився від пропозиції хана.

Герцог Славонський У 1260 році батько призначив його герцогом Славонії. Окрім Славонії, герцогство Бели включало Хорватію та Далмацію. До 1257 року ці землі перебували під владою старшого брата Бели Стефана, коли його було переведено до Трансильванії. Оскільки з другої половини XII століття герцог Славонії традиційно вважався спадкоємцем угорського престолу, Стефан звинуватив свого батька у плані позбавити його спадщини на користь його одинадцятирічного молодшого брата Бели. Підозра була через напруженість між монархом та його старшим сином. Восени 1262 року відбулася коротка громадянська війна, після якої було укладено припинення вогню. За Пресбурзьким миром вони розділили країну вздовж Дунаю: землі на захід від річки залишалися під прямим правлінням Бели, а управління східними територіями перебрав на себе молодший король Стефан.

Однак, стосунки між батьком і сином залишалися напруженими, і мир був лише тимчасовим, тому монарх зібрався з силами, щоб помститися. Король Бела IV передав герцогу Белі замки Нітра (Нітра, Словаччина), Пресбург (Братислава, Словаччина), Мошон і Шопрон. Крім того, король також приєднав до герцогства Бели графства Баранья, Шомодь, Зала, Ваш і Тольна. Обидва дарчі листи були підтверджені 21 грудня 1263 року Папою Урбаном IV. За папським листом десь до 15 липня 1264 року молодому Белі також було надано замок Вашвар і графство Валко. Останнє графство відповідно до Пресбурзького миру належало до сфери впливу Стефана. Таким чином цим даруванням Белою IV був порушений зміст угоди. Папа Урбан IV доручив Філіпу Тюр'є, архієпископу Естергома, та Павлу Балогу, єпископу Веспрема, захищати інтереси герцога Бели. Уся королівська родина, включаючи герцога Стефана, була присутня на весіллі герцога Бели та Кунгути Бранденбурзької поблизу Пресбурга 5 жовтня 1264 року. За словами історика Аттили Жолдоша, Бела IV, забезпечивши себе на кількох фронтах, зіткнувся зі своїм старшим сином на цій події, що зробило неминучим масштабну громадянську війну в Угорщині. Зіткнення між військами Бели IV та Стефана по всьому королівству тривали з грудня 1264 року до весни 1265 року. У березні 1265 року Стефан здобув вирішальну перемогу над армією свого батька в битві під Ісасегом. Їхній новий мирний договір підтвердив поділ Угорщини 1262 року. Стефан також визнав владу свого молодшого брата Бели над герцогством Славонським та вищезгаданими приєднаними сусідніми графствами.

За словами історика Єне Сюча, 1267 році Бела IV та його два сини Стефан і Бела разом підтвердили свободи «королівських слуг», яких відтоді називали шляхтою. Натомість, Аттіла Жолдош вважає, що король самостійно організував зустріч в Естергомі у вересні 1267 року, і це була лише мобілізація та підготовка до наступної війни проти герцога Стефана. На заході був присутній лише герцог Бела, де, як стверджує Жолдош, мобілізовані королівські слуги не були захоплені черговою внутрішньою війною, натомість вони вимагали визнання своїх прав і привілеїв від монарха, а ім'я відсутнього Стефана було включено до хартії на їхнє прохання. З 1260 по 1268 рік бани Роланд Ратот, а потім Генріх Кесегі, під час неповноліття Бели правили провінцією Славонія від його імені. Герцог взяв на себе пряме управління провінцією десь після 13 березня 1268 року, підпорядкувавши Генріха Кесегі, який залишався баном. У квітні 1269 року герцог Бела надав однойменний домен Гара в жупанії Валко (нині Горяни в Хорватії) братам Яну та Стефану Дорозма, предкам могутньої родини Гараї. Наприкінці 1268 або на початку 1269 року він також уклав угоду з лицарями-тамплієрами, передавши лицарям Дубицьку жупанію в Нижній Славонії та її приналежності (наприклад, Мартурину).

За Формулярною книгою Шомодьювара XV століття, Бела помер 11 червня 1269 року, хоча його ім'я фігурувало серед списку високопосадовців у хартії, виданій у Спліті 20 червня, але це також можливо через повільний потік інформації. Бела IV згадав про смерть свого сина 3 жовтня 1269 року. Його поховали в церкві францисканців в Естергомі.

Сім'я 1261 року він був заручений з Кунгутою Бранденбурзькою, дочкою маркграфа Бранденбурга Оттона III, після того, як Бела IV та його давній суперник Оттокар II Богемський після битви під Крессенбрунном уклали мир. Їхнє весілля відбулося 5 жовтня 1264 року поблизу Пресбурга, на березі річки Фіша. За словами Вероніки Рудольф, також можливо, що угода між Оттокаром II та Белою IV була укладена лише після 1262 року, коли богемський король спробував забезпечити собі внутрішні території та підтримати Белу IV проти його бунтівного сина Стефана. Ця подія була детально описана в «Steirische Reimchronik» («Штирійська римована хроніка») Оттокара з Гааля, написаній на початку XIV століття. Це єдиний відомий опис придворної церемонії часів Арпадів в Угорщині. Організоване королем Оттокаром II, на весіллі та наступному бенкеті було присутньо кілька князів та магнатів зі Священної Римської імперії, окрім угорської королівської родини (королівське подружжя, герцог Стефан та герцог Бела Ростиславович) та кількох баронів королівства. Весілля святкували троє єпископів: Ян Празький, Бруно Оломоуцький та Бертольд Бамберзький. За оповіддю хроніки з сумнівною достовірністю, коли відбувся лицарський турнір (бухурт), угорці неправильно зрозуміли ситуацію та передчасно покинули церемонію, включаючи новоспеченого чоловіка Белу.

Близько 1267 року Кунгута була вагітна, але доля дитини, якщо вона взагалі народилася живою, невідома. Після смерті Бели у 1273 році Кунгута взяла шлюб із герцогом Лімбурга Валераном IV. Оттокар доручив провести вінчаннякельському архієпископу Зігфріду II Вестербурзькому. Цей шлюб також залишився бездітним. 1279 року Кунгута овдовіла вдруге. Вона померла десь після 1292 року. Родовід

Примітки

Джерела