Угорські серби (; , ) — визнана національна меншина в Угорщині. Упродовж угорської історії серби були присутні в різних куточках колишнього Угорського королівства, а починаючи з 1918 року в Угорщині в її сучасних межах. Згідно з даними перепису населення 2022 року, в Угорщині налічується 11 622 етнічних сербів, що становить 0,1% від загальної чисельності населення.
Історія
Поява сербів на території сучасної Угорщини сягає Середньовіччя. Матір'ю угорського короля Гези II (1141—1162) була Єлена Сербська, дочка правителя Великого князівства Сербії Уроша I. За часів правління Гези II її брат Белош Вуканович був палатином Угорського королівства. Коли в 896 році угорці на чолі з Арпадом прибули в Тисо-Дунайську низовину, вони зіткнулися там зі слов'янським, аварським та іншим населенням. Однак те населення швидко асимілювалося. Серби, які переселилися з Балкан у Тисо-Дунайську низовину пізніше, були нащадками тих слов'ян, які у VII столітті мігрували з Тисо-Дунайської низовини на південь, на Балканський півострів.
З XIV століття, рятуючись від османської загрози, велика кількість сербів перебралася в Угорське королівство, де багато з них служили вояками. Відомо, що Матяш Корвін та його наступники радо приймали сербів з іншого боку Дунаю, надаючи військовим ватажкам-вигнанцям вотчини, щоб ті правили й боронилися від османів. Після битви при Могачі 1526 року значна частина території нинішньої Угорщини потрапила під османське правління. За османського врядування міста на території сучасної Угорщини почали занепадати, а колишнє угорське і німецьке населення покинуло їх. У той час, особливо у XVII столітті, багато сербських та інших південнослов'янських переселенців осіли на території теперішньої Угорщини.
Після того, як ця територія перейшла під владу Габсбургів, у 1690 році на ці землі внаслідок війни між Габсбургами та Османами хлинула нова хвиля сербських біженців з Балкан. Ця міграція, прозвана Великим переселенням сербів, була не єдиною одномоментною кампанією, а низкою міграційних хвиль. У 1698 році понад половина населення Печа були південними слов'янами (включаючи сербів). 1715 року населення Буди складалося з 1539 осель, із яких 769 були південнослов'янськими (переважно сербськими). У 1715 році Бая налічувала 237 осель, де 216 були південнослов'янськими (серби і бунєвці). 1720 року 88% населення Сентендре становили південні слов'яни (переважно серби). У 1720 році Сегеда налічував 193 оселі, з яких 99 були сербськими. Однак у XVIII—XIX століттях угорсько-сербський етнічний кордон змістився на південь і закріпився на території сучасного сербського краю Воєводина.
Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 році сербська армія та Народна адміністрація Банату, Бачки і Барані з Нового Саду управляли не тільки сучасною Воєводиною, а й південними частинами нинішньої Угорщини. Тріанонський договір 1920 року визначив кордон між Угорщиною та Королівством сербів, хорватів і словенців і передав Угорщині більшу частину Барані та найпівнічнішу частину Бачки (навколо міста Бая). У відповідь на це в 1921 році на цих теренах утворилася короткочасна Сербсько-Угорська республіка Бараня-Бая, президентом якої був серб Петар Добрович. Після того, як сербсько-хорватсько-словенські війська залишили територію республіки Бараня-Бая, дві сусідні держави підписали Договір про громадянство, згідно з яким серби в Угорщині отримали право оптації щодо громадянства Королівства сербів, хорватів і словенців. Протягом наступного десятиліття близько двох третин сербів (так звані оптанти) покинули Угорщину.
Населення Рік Носії сербської мови 1910 26 248 1920 17 132 1930 7 031 1941 5 442 1980 3 426 1990 2 953 2001 3 388 2011 3 708 2022 4 249 У XVII та XVIII століттях по всій Угорщині існували великі сербські громади, зокрема в Буді, Баї, Сентендре та Сегеді. Після розпаду Австро-Угорщини 1918 року і після встановлення нових кордонів на підставі Тріанонського договору 1920 року, населення сербів в Угорщині різко зменшилося, і лише невеличка його частина залишилася в межах нового Угорського королівства.
Згідно з даними перепису населення 2022 року, 11 622 особи в Угорщині визначили себе як етнічні серби, а 4249 заявили, що їхня рідна мова — сербська.
Невеликі сербські громади розкидані переважно в південній частині країни, поблизу кордону з Сербією, де вони зазвичай становлять від 2 до 5% населення (щонайбільше до 240 етнічних сербів): Баттонья (241 етнічний серб або 4,8% від загальної чисельності населення), Деск (115 або 2,9%), Герцеґсанто (61 або 3,7%). У заміській області Будапешта (Пешт), на острові Чепель, є пара поселень із сербськими громадами: Лорев (; єдине поселення з етнічною сербською більшістю в Угорщині, де сербів 154 або 51%) і Сігетчеп (67 або 2,4%).
Нині більшість етнічних сербів проживають у містах та селищах. У Будапешті етнічні серби утворюють 7-му за чисельністю національну групу з 2818 особами або 0,1% населення міста. У третьому за величиною місті Угорщини Сегеді серби утворюють четверту за чисельністю етнічну групу, налічуючи 758 осіб або 0,4% населення міста. Також є невеликі сербські громади в містах Бая (131 або 0,4%) і Сентендре (114 або 0,4%).
Серби в Угорщині переважно сповідують православну віру, традиційно належачи до Сербської православної церкви (через її Будайську єпархію).
Спадщина
Серби залишили в Угорщині цінну архітектурну спадщину. Кількість сербських православних церков набагато більша, ніж можна було б сподіватися з уваги на невелику чисельність сучасного сербського населення Угорщини. Ці барокові церкви були здебільшого побудовані у XVIII і XIX століттях, коли сербські купці утворювали багаті та впливові громади в угорських містах. Сільські церкви виказують історичну присутність сербів навіть у багатьох місцях, звідки вони дотепер повністю зникли.
Найскладнішим прикладом сербської архітектурної спадщини в Угорщині є старе місто Сентендре з сімома сербськими православними церквами, яскраво забарвленими купецькими будинками, Музеєм сербської православної спадщини та Архівом Будайської єпархії.
У Будапешті є давня сербська православна церква на Сербській вулиці та відомий сербський коледж Текеліянум.
Сербські православні церкви можна знайти в таких містах: Сегед, Дьйор, Егер, Секешфегервар (із сербським сільським музеєм просто неба), Бая (дві церкви), Годмезевашаргей, Вац, Естергом, Помаз, Могач, Шіклош. Сербські православні сільські церкви є в населених пунктах Чобанка (Чобанац), Лорев (Ловра), Сігетчеп (Чіп), Будакалас (Калаз), Мадьярчанад (Чанад), Баттонья (Батаня), Деск (Деска), Дунауйварош (Пантелія), Сазгаломбатта (Бата), Дунафельдвар (Фельдвар), Альшонана (Донья Нана), Медіна (Медина), Ілочка (Ілочац), Мадьярбої (Маджарбоя), Дунасекчо (Сечуй), Віллань (Вілян), Шарок (Шарок), Майш (Майш), Ліппо (Липово), Беременд (Бреме), Ердешмечке (Рацмечка), Шомберек (Шумберак).
У Рацкеве є два сербські православні монастирі: монастир у Сербському Ковіні — рідкісний зразок сербської готичної архітектури XV століття, та Ґрабоц (Грабовац).
Видатні представники
Ілона — угорська королева-консорт Йован Авакумович — поет Мілош Црнянський — письменник Янош Дам'янич — генерал Петар Добрович — художник і політик Драгомир Дуймов — поет Яків Ігнятович — письменник Радован Єлашич — економіст, голова Національного банку Сербії Вікентій Йованович — митрополит Карловацький Гашпар Карої — кальвіністський реформатор Мілош Керкез — футболіст Йован Пачич — поет і офіцер Шома Орлаї Петрич — художник, сербське походження по батькові Корнеліє Станкович — композитор Зоран Стеванович — музикант Деме Стояї — прем'єр-міністр Угорщини Момчило Тапавіца — легкоатлет, угорський олімпійський медаліст Райко Томович — науковець Еміл Узелац — льотчик Михайло Виткович — поет Шебо Вукович — політик Йоаким Вуїч — письменник
Див. також
Сербсько-угорські відносини Сербська православна єпархія в Буді
Примітки