Не варто плутати з Яванською війною, яка точилася на острові Ява з 1825 року по 1830 рік Яванська війна (1741—1743) — війна об'єднаної китайської та яванської сил проти Голландської Ост-Індської компанії та проголландських яванцев, яка відбувалася в центральній та східній Яві. Війна, що закінчилася перемогою голландців, призвела до падіння султанату Матарам і, опосередковано, до заснування як султанату Суракарта, так і Джок'якартського султанату.

Після років зростання антикитайських настроїв голландські війська вбили 10 000 етнічних китайців у Батавії (нині Джакарта) у жовтні 1740 року. Група тих, хто вижили, на чолі з Кхе Панджангом, втекла на схід до Семарангу. Попри попередження про майбутнє повстання, керівник військ Голландської Ост-Індської компанії Бартоломеус Вісшер проігнорував своїх радників і не готувався до таких подій. У міру розвитку ситуації двір Пакубувоно II, Сунана з Матараму, вирішив попередньо підтримати китайців, водночас, нібито допомагаючи голландцям.

Після перших зіткнень 1 лютого 1741 року, що призвели до втрат у Паті, китайські повстанці поширилися центральною Явою, об'єднуючись з місцевими яванцями, влаштовуючи фіктивні битви між собою, щоб переконати голландців у їхній підтримці. Коли обман ставав дедалі очевиднішим, а китайці наближалися до Семаранга, Вісшер став психічно нестабільним. Після захоплення Рембанга, Танджунга та Джепари, об'єднана китайсько-яванська армія обложила Семаранг у червні 1741 року. Принц Мадури Чакранінграт IV запропонував свій союз і діяв з Мадури на захід, вбиваючи всіх китайців, яких він та його війська могли знайти, та придушуючи повстання на сході Яви.

Наприкінці 1741 року облогу навколо Семаранга було прорвано, оскільки армія Пакубувоно II втекла, як тільки стало очевидно, що голландці з підкріпленням мають переважну вогневу міць. Голландська кампанія протягом 1742 року призвела до капітуляції Пакубувоно II та переходу на інший бік. Оскільки деякі яванські князі бажали продовжувати війну, 6 квітня Пакубувоно II був зречений революцією, а його племінник, Раден Мас Гаренді, був обраний їхнім султаном. Коли голландці відвоювали міста на північному узбережжі Яви, повстанці повели напад на столицю Пакубувоно II в Картосуро, змусивши сунанів тікати разом зі своєю родиною. Чакранінграт IV відвоював місто в грудні 1742 року, а на початку 1743 року останні китайці здалися. Після війни голландці заявили про більший контроль над Явою, уклавши договір з Пакубувоно II.

Історія

Передумови 7 жовтня 1740 року, після тривалого періоду репресій з боку Голландської Ост-Індської компанії, етнічні китайці в Батавії (сучасна Джакарта) повстали, вбивши п'ятдесят голландських солдатів у Містер-Корнеліс (нині Джатінегара) та Танах-Абанзі. Це повстання було придушене генерал-губернатором Адріаном Валкеніром, який направив 1800 військовослужбовців разом із шутерами (ополченням) та одинадцятьма батальйонами новобранців до цих двох районів; вони ввели комендантську годину для всіх китайців всередині міських стін, щоб запобігти їхнім змовам проти голландців. Коли наступного дня групу з 10 000 етнічних китайців з сусідніх Тангерангу та Бекасі зупинили біля воріт, Валкеньєр скликав екстрене засідання ради на 9 жовтня. У день засідання голландці та інші етнічні групи в Батавії почали вбивати всіх етнічних китайців у місті, що призвело до загибелі приблизно 10 000 осіб протягом двох тижнів.

Ближче до кінця жовтня 1740 року ті, хто вижив після різанини, на чолі з Кхе Панджангом, спробували втекти до Бантена, але їх заблокували 3000 військ султана. Потім ті, хто вижив, втекли на схід, у напрямку Семарангу. Попри попередження китайського лейтенанта Кве Йонко про неминуче повстання, військовий командувач острова Ява Бартоломеус Вісшер проігнорував загрозу з боку китайців. Китайці, які були національною меншиною на острові Ява, почали укладати союзи з яванцями, які були найбільшою етнічною групою на острові.

Війна

1741 1 лютого 1741 року капрал Клаас Люттен був убитий у своєму будинку в Паті групою з 37 китайських повстанців, озброєних мечами, списами та боронами; потім група почала грабувати його будинок. Повстанців невдовзі прогнала група яванських солдатів під командуванням регента Кудуса. Хоча більшості повстанців вдалося втекти, одного було схоплено та вбито, а його голову відрубали та насадили на жердину посеред Семаранга як попередження для інших потенційних повстанців. Тим часом у сусідніх Демаку та Гробогані етнічні китайці зібралися на великі збори, обрали нового керманіча, Сінгсеха, та спробували заснувати власну державу. Успіх яванських військ в умиротворенні повстанців заспокоїв Вісшера, попри пораду Йонко.

На той час Вісшер та його війська, що налічували 90 боєготових голландців та 208 індонезійців, не мали підкріплення та отримали суперечливі поради від Йонко та його дядька, капітана Кве Анко. З кінця 1740 року до липня 1741 року тривала пауза в діях, під час якої Пакубувоно II та його радники обговорювали можливі переваги приєднання до китайців або ж утримання та допомоги голландцям для встановлення більш сприятливих відносин. Пізніше Пакубувоно II таємно заплатив 2000 реалів Масу Ібрагіму, щоб той розпочав напади на Голландську Ост-Індську компанію та її володіння. Він також наказав своїм старшим лордам Джаянінграту та Цітрасомі дотримуватися нейтралітету в конфлікті та дозволити якомога більшій кількості китайців втекти. Мертопуро з Гробогана, один з найголосніших прихильників активного опору, отримав завдання підбурювати китайців у своєму районі.

Коли китайські війська, чисельністю до 1000 осіб, які погрожували перерізати лінії постачання до Семарангу, прибули до Танджунга у квітні 1741 року, Вісшер наказав регенту розібратися з ними. Однак війська регента зупинилися, відмовляючись рухатися, доки не отримають данину у вигляді високоякісного рису. Після того, як Йонко відправив рис, люди регента вирушили до Танджунга, стояли з повстанцями поза межами досяжності ураження їх зброї, потім відкрили вогонь і відступили. У Гробогані Мертопуро, озброєний зброєю голландського військового командування, здійснив напад на китайських повстанців, під час якого яванські війська відкрили вогонь по китайцях до приходу голландців. Після прибуття голландців Мертопуро показав кульові поранення коней, завдані його власними людьми, як доказ того, що він бився з противником.

Щоб впоратися зі зростаючим тиском китайців, Вісшер надіслав накази до опорних пунктів роти по всьому північному узбережжю найняти якомога більше місцевих найманців, які не є яванцями. Він також наказав регентам Паті, Джепари, Кудуса та Чекалсеву, які тоді перебували в Семаранзі на військовій нараді, відправити війська, щоб відрізати шлях повстанцям. Регенти, вірні Пакубувоно II, відправили 540 військових до Танджунга, а потім таємно вирушили до Картосуро. Однак, коли війська прибули, вони імітували атаку, а потім відступили до Семаранга. Коли Вісшер зрозумів, що регенти зникли, Пакубувоно II сказав йому, що він відправить їх назад ще з 6000 солдатами, попросивши Вісшера забезпечити компенсацію від штаб-квартири роти в Батавії.

Невдовзі поширилися новини про те, що тисячі китайців об'єдналися з яванськими солдатами в Гробогані, неподалік Семаранга. 1 травня до Вісшера звернувся капітан Рудольф Карел фон Глан, командир підрозділу, і запитав, чому Вісшер нічого не робить для боротьби з повстанням. Вісшер палко відповів, що це не справа Глана. Наступного дня, після запиту прокурора Джеронімуса Тоннеманса-молодшого, Йонко та Анко, Вісшер дедалі більше розлютився, розбив стіл навпіл і накричав на своїх китайських радників. Коли Йонко зник після зустрічі, Анко сказав Вісшеру, що приєднався до повсталих китайців. Це змусило Вісшера, який значно інвестував у Йонко та залишив йому велику суму грошей, поспіхом виїхати та повідомити мешканцям Семаранга, щоб вони тікали, поки це ще можливо. Мешканці в паніці втекли з Семаранга, залишивши вісім заряджених гармат за міськими стінами.

Наступного дня Вісшер передав контроль над військовими Глану. Невдовзі після цього до нього дійшла звістка, що Йонко не приєднався до повстанців, а був пограбований, і він провів ніч на могилі свого сина в Петеронгані в депресії. Це оживило Вісшера, який 4 травня повернув контроль над військовими та наказав усім повернутися додому. Через кілька днів чотири регенти — Сурадінінграт з Тубана, Мартапура з Гробогана, Сурадіменґгала з Калівунгу та Аванґга з Кендала — прибули до Семаранга, повідомивши, що 6000 обіцяних воїнів вже в дорозі.

Незважаючи на те, що його було попереджено, що він опиниться в небезпеці, якщо піде проти компанії, 11 травня Пакубувоно II попросив усіх прибережних регентів присягнути йому на вірність. Він зробив те саме для членів свого двору 13 травня. Однак кілька лідерів, включаючи другого в черзі на престол принца Нгабехі Лорінґпасара, старшого брата Пакубувоно II принца Тепасану та його матір, королеву Аманґкурат, були проти перевороту. Капітан Йоганнес ван Вельсен, голландський резидент Картасури, повідомив Вісшеру, що Сунан переконали не повставати. Однак Пакубувоно II дедалі більше впевнений, що об'єднає сили з китайцями.

23 травня приблизно 1000 китайців покинули Танджунг і попрямували на схід, атакувавши форпост Джувана, що обороняли 15 людей, а аналогічний форпост у Рембанзі. Хоча голландський житель та п'ять інших втекли, голландці зафіксували велику кількість втрат, зокрема повідомлення про канібалізм. Мешканець Демака, почувши ці чутки та маючи 3000 китайців за стінами, попросив дозволу відступити до Семарангу. Вважаючи Демак ключовим для оборони міста, Вісшер відмовився, натомість відправивши від 80 до 100 місцевих військових як підкріплення. Мешканця Демака зрештою відкликали назад до Семарангу, залишивши оборону форту Мертопуро. Рембанг упав 27 липня, а Джепара — через чотири дні.

Китайці з Танджунга невдовзі досягли Семарангу та розпочали облогу, за підтримки військ, попередньо відправлених для їх знищення. Вісшер, побоюючись, що його військ буде недостатньо, запросив підкріплення у Пакубувоно II. Той погодився надіслати артилерійський підрозділ, але таємно виношував план посилити китайців. Коли експедиції китайців та яванів досягли міських стін, на початку червня Вісшер наказав провести експедицію у відповідь, загалом 46 європейців та 146 індонезійців, якій допомагали яванські війська під командуванням губернатора Семарангу Діпаті Састравіджаї. Ця експедиція була відправлена ​​проти китайців та яванців, що зібралися за пагорбами Берготи. За стінами яванці невдовзі дезертирували, зіпсувавши наявні артилерійські запаси, а інші місцеві групи покинули експедицію після першого контакту з китайцями. Після вбивства кількох китайців голландські солдати повернулися до фортеці.

Наступного дня голландці реквізували всі китайські будинки, включаючи будинок Анко. Коли в його будинку знайшли робочу зброю та боєприпаси, Анко заявив, що це залишки попередньої війни 1718 року. Не повіривши Анко, голландці заарештували його та Йонко, потім закували їх у ланцюги та обезголовили; потім Вісшер наказав стратити всіх етнічних китайців. 14 червня Вісшер наказав зрівняти із землею китайські квартали за межами фортеці. Незважаючи на чисельну перевагу китайців, вони не наважувалися провести вирішальну атаку.