Справа Consten SaRL та Grundig GmbH проти Комісії (1966 року) (справа 56/64) – справа з конкурентного права Європейських Спільнот, що стосується вертикальних антиконкурентних угод.

Ця справа належить до офіційного списку із п'ятдесяти семи справ, які були перекладені в рамках підготовки до вступу нових держав-членів до Європейської Унії у 2004 році.Official list of 57 cases on curia.europa.eu

Положення Договору

Стаття 101(1): Забороняються як несумісні зі спільним ринком усі угоди між підприємствами, рішення об’єднань підприємств та узгоджена практика, які можуть вплинути на торгівлю між державами-членами та мають за мету або наслідок запобігання, обмеження або спотворення конкуренції на спільному ринку.

Стаття 101(2): Будь-які угоди чи рішення, заборонені відповідно до цієї статті, автоматично визнаються недійсними.

Стаття 101(3): У цьому підрозділі наведено перелік відступів (або винятків).Відповідні статті спочатку мали номери 85 та 86, потім 81 та 82, і нарешті 101 та 102.

Факти Компанія Grundig GmbH уклала контракт на дистрибуцію своїх електронних товарів у Франції та призначила Consten SaRL своїм ексклюзивним дистриб'ютором. Grundig гарантувала, що жодному іншому оптовику не буде дозволено здійснювати дистрибуцію у Франції, і що для цілей дистрибуції продукції Grundig Consten отримала виключне право використовувати назву та емблеми Grundig, зареєстровані в Німеччині та інших державах-членах.

Стороння компанія UNEF придбала продукцію Grundig у Німеччині та почала розповсюджувати «» до Франції, після чого Consten та Grundig намагалися перешкодити UNEF зробити це, стверджуючи, зокрема, що UNEF зловживає торговельною маркою Grundig у власній торговій назві та логотипах.

Комісія розцінила дії Consten та Grundig проти UNEF як незаконне порушення статті 85 Римського договору (нині стаття 101 ДФЄС), оскільки важливо забезпечити безперешкодний конкуруючий паралельний імпорт з однієї держави до іншої. Справу було передано на преюдиційний запит до Європейського Суду Справедливості відповідно до статті 177.

Судове рішення Погоджуючись з Комісією, Європейський Суд Справедливості постановив, що угода була незаконною. Він відхилив аргумент про те, що дозвіл на ексклюзивну дистриб'юторську діяльність захищає законні інтереси дистриб'ютора, гіпотетично запобігаючи конкурентам (після того, як витрати на початкове проникнення на ринок вже витрачені) безкоштовно користуватися інвестиціями дистриб'ютора в рекламу та маркетинг, спочатку здійсненими ним, а потім занижувати ціни.

Див. також

Антимонопольне законодавство в Європейському Союзі United Brands Company проти Комісії Європейських Спільнот

Примітки

Література

European Union Law: Text Cases & Materials - Tillotson, John