Рішення, винесене 31 березня 1971 року у справі Комісія Європейських Співтовариств проти Ради Європейських Співтовариств - Європейська угода про автомобільні перевезення (ЄУТР) (або просто Рішення EART, справа 22/70) Суду Європейських Співтовариств (або ЄСС) є однією з основ прецедентного права Спільноти.

Це рішення встановлює кілька ключових принципів європейської інтеграції: субсидіарність (паралелізм внутрішньої та зовнішньої компетенції Спільнот), верховенство європейського права над національним законодавством та існування міжнародної правосуб'єктності Спільнот.

Ця справа належить до офіційного списку із п'ятдесяти семи справ, які були перекладені в рамках підготовки до вступу нових держав-членів до Європейської Унії у 2004 році.Official list of 57 cases on curia.europa.eu

Факти Під час обговорення питання 20 березня 1970 року, Члени Ради Міністрів вирішили, що Європейська угода про автомобільні перевезення (EART), яка перебувала на стадії переговорів, буде підписана та обговорена окремо кожною державою-членом. Ця угода стосувалася правил безпеки для професійних водіїв, включаючи, наприклад, час керування транспортом. Європейська комісія, посилаючись на Договори, які вважають транспорт компетенцією Спільнот (Розділ IV), вважає, що вона сама повинна вести переговори та підписувати цю міжнародну угоду, оскільки це матиме вплив на транспортну політику на рівні всієї Спільноти. Тому вона звернулася до Суду Європейських Спільнот з проханням скасувати рішення Ради.

Судове рішення Суд відхилив позов Комісії про скасування рішення Ради з огляду на його контекст. Однак він зазначив, що, хоча компетенція у сфері транспорту й надалі залишалася спільною для Спільнот та держав-членів, регуляторна практика — шляхом запровадження спільних правил — призвела б до того, що виключна компетенція поступово перейшла б до європейських органів. Оскільки підписання цієї угоди державами-членами впливало на ситуацію у сфері транспорту на рівні Спільнот, вони тим самим втручалися у компетенції Комісії. Таким чином, юридична особистість Комісії на міжнародному рівні була підтверджена — держави-члени втратили право індивідуально укладати міжнародні угоди в цій сфері, хоча спочатку це не було прямо передбачено в договорах: отже, передача компетенції відбулася імпліцитно.

Принцип субсидіарності проявляється тут у тому, що він визначає фундаментальне правило функціонування Європи: коли компетенція є спільною для держав та Спільнот (або, пізніше, для Союзу), вона здійснюється щодо конкретної проблеми на рівні, найближчому до громадян, але також найефективнішому: якщо питання стосується рівня Спільноти (у даному випадку умов праці водіїв, які курсують європейськими дорогами), то стороною, яка найкраще здатна мати загальне уявлення про ситуацію, є ЄЕС. І навпаки, регулювання щодо конкретного питання (проїзд по мосту, конкретній дорозі) цілком може вирішуватися на місцевому рівні (або на двосторонньому, якщо міст є прикордонним), і Комісія в це не втручається.

Примітки

Література