Google Spain SL, Google Inc. проти Agencia Española de Protección de Datos, Маріо Костеха Ґонсалес (2014 року) — рішення Суду Європейського Союзу. Суд постановив, що оператор пошукової системи в Інтернеті несе відповідальність за обробку, яку він здійснює щодо персональної інформації, що з’являється на веб-сторінках, опублікованих третіми сторонами.
Результатом рішення є те, що пошукова система Інтернету повинна розглядати запити від осіб на видалення посилань на вільно доступні веб-сторінки, отримані в результаті пошуку за їхнім іменем. Підставами для видалення є випадки, коли результат(и) пошуку «видаються неадекватними, нерелевантними або більше нерелевантними чи надмірними з огляду на час, що минув». Якщо пошукова система відхиляє запит, особа може звернутися до відповідних органів влади з проханням розглянути справу. За певних умов пошуковій системі може бути наказано видалити посилання з результатів пошуку.
Це рішення було заявлено як так зване право бути забутим, хоча Суд прямо не надав такого права, спираючись на права суб'єкта даних, що випливають зі статті 7 (повага до приватного та сімейного життя) та статті 8 (захист персональних даних) Хартії основних прав Європейського Союзу.
Загальний регламент про захист даних пропонував включити право на забуття, але між проєктом та остаточною версією це було змінено правом на стирання.
Факти У 1998 році іспанська газета La Vanguardia опублікувала у своєму друкованому виданні два оголошення щодо примусового продажу майна, що виникло через борги соціального страхування. Оголошення були опубліковані на замовлення Міністерства праці та соціальних справ Іспанії, і їхньою метою було залучити якомога більше учасників торгів. Версія видання пізніше була доступна в Інтернеті.The announcements in question: (in Catalan), accessed 16 May 2014. Translation: "Property auctions....the two undivided halves of a house at 8 Montseny St., owned by Mario Costeja González and Alicia Vargas Cots....."
Одна з нерухомостей, описаних в газетних оголошеннях, належала Маріо Костеха Гонсалесу, ім'я якого було згадано в оголошеннях. У листопаді 2009 року Костеха звернувся до газети зі скаргою на те, що оголошення з'являлися після введення його імені в пошуковій системі Google. Він попросив видалити дані, що стосуються його, стверджуючи, що примусовий продаж був укладений роками раніше і більше не є актуальним. Газета відповіла, що видалення його даних було недоцільним, оскільки публікація була здійснена за наказом Міністерства праці та соціальних справ Іспанії.
Потім у лютому 2010 року Костеха звернувся до Google Spain з проханням видалити посилання на оголошення. Google Spain переслала запит до Google Inc., зареєстрований офіс якої знаходиться в Каліфорнії, США, вважаючи, що це відповідальний орган. Згодом Костеха подав скаргу до Іспанського агентства із захисту даних (Agencia Española de Protección de Datos, AEPD), вимагаючи як зобов'язати газету видалити дані, так і зобов'язати Google Spain або Google Inc. видалити посилання на дані. 30 липня 2010 року директор AEPD відхилив скаргу проти газети, але підтримав скаргу проти Google Spain та Google Inc., закликавши їх видалити оскаржувані посилання та зробити доступ до даних неможливим.
Згодом Google Spain та Google Inc. подали окремі позови проти цього рішення до Audiencia Nacional (Національного високого суду Іспанії). Їхня апеляція ґрунтувалася на:
Google Inc. не підпадала під дію Директиви 95/46/ЄС (Директива про захист даних), а її дочірня компанія Google Spain не відповідала за пошукову систему. не було обробки персональних даних у функції пошуку навіть якби обробка даних мала місце, ні Google Inc., ні Google Spain не можна було б вважати контролером даних у будь-якому разі, суб'єкт даних (Костея) не мав права вимагати видалення законно опублікованих матеріалів
Національна аудиенція (Audiencia Nacional) приєдналася до позовів та зупинила провадження в очікуванні попереднього рішення Суду Справедливості щодо низки питань щодо тлумачення Директиви про захист даних. Ці питання можна розділити на три групи. По суті, вони стосувалися:
територіальна сфера дії Директиви правове становище постачальника послуг пошукової системи в Інтернеті згідно з Директивою, особливо з точки зору матеріальної сфери застосування Директиви та того, чи можна вважати пошукову систему контролером даних чи встановлює Директива так зване право бути забутим
Усі ці питання, які також порушували важливі аспекти захисту основоположних прав, були новими для суду. Оскільки стосувалися нових правових питань, суд запросив думку генерального адвоката.
Процедура Письмове провадження та усне слухання відбулися 26 лютого 2013 року, на яких, окрім сторін, свої висновки висловили уряди Австрії, Греції, Італії, Іспанії та Польщі, а також Європейська Комісія. Генеральний адвокат Ніїло Яаскінен висловив свій висновок 25 червня 2013 року, після чого 13 травня 2014 року було винесено рішення.
Думка генерального адвоката Метою висновку генерального адвоката є консультування суду з нових правових питань. Він не є обов'язковим для суду. У цьому випадку генеральним адвокатом був Ніїло Яаскінен з Фінляндії.
Генеральний адвокат Яаскінен у своїй думці часто посилався на той факт, що Директива про захист даних передує ері Google (вона датується 1995 роком і з травня 2018 року була замінена Загальним регламентом про захист даних). Щодо першого набору питань генеральний адвокат встановив, що бізнес-модель Google підпадає під дію Директиви на Google Inc. та Google Spain. Щодо другої групи питань щодо матеріальної сфери застосування Директиви, генеральний адвокат постановив, що Google не може вважатися контролером даних: пошукова діяльність Google передбачає обробку персональних даних, але Google таким чином не стає контролером даних щодо змісту матеріалу, коли обробка здійснюється хаотично, невибірково та випадковим чином. На думку генерального адвоката, сенс Директиви полягає в тому, що «контролер знає про існування певної визначеної категорії інформації, яка становить персональні дані, і контролер обробляє ці дані з певним наміром, який стосується їх обробки як персональних даних».
На випадок, якщо суд не погодиться з його висновком про те, що Google не є контролером даних, генеральний адвокат розглянув третю групу питань, що стосуються права на забуття. Він стверджував, що права на свободу інформації та вираження поглядів мають пріоритет над будь-яким таким правом на видалення, і закликав суд не дозволяти вирішувати такі конфлікти в кожному окремому випадку, оскільки це, ймовірно, призведе до «автоматичного видалення посилань на будь-який оскаржуваний контент або до некерованої кількості запитів, що обробляються найпопулярнішими та найважливішими постачальниками послуг інтернет-пошуку».
Судове рішення Суд Європейського Союзу постановив, що оператор пошукової системи в Інтернеті несе відповідальність за обробку персональних даних, що з’являються на вебсторінках, опублікованих третіми сторонами, підтримуючи право на видалення.
Суд спочатку розглянув матеріальну сферу застосування Директиви. Суд відхилив твердження Google, підтримане Генеральним адвокатом, про те, що його не можна вважати контролером даних у рамках Директиви про захист даних, прийнявши буквальне тлумачення статті 2(b), надавши визначення та посилаючись на рішення у справі Ліндквіста.
Щодо територіальної сфери дії Директиви, суд зазначив, що Google Spain є дочірньою компанією Google Inc. на території Іспанії і, отже, «осередком» у значенні директиви. Суд відхилив аргумент Google Inc. про те, що вона не здійснює обробку даних в Іспанії, постановивши, що просування та продаж рекламного простору її дочірньою компанією Google Spain є достатніми для того, щоб вважатися обробкою в розумінні директиви. Інакше рішення означало б підірвати ефективність директиви та основні права і свободи осіб, які ця директива прагне забезпечити. Таким чином, суд підтримав думку Генерального адвоката про те, що Google Inc. та Google Spain слід розглядати як єдину економічну одиницю.
Щодо зобов'язань та обов'язків оператора пошукової системи, суд постановив, що в цьому випадку стаття 7(f) директиви, що стосується законності обробки, вимагає балансування протилежних прав та інтересів суб'єкта даних (Гонсалес) та контролера даних (Google), враховуючи права суб'єкта даних, що випливають зі статей 7 (повага до приватного та сімейного життя) та 8 (захист персональних даних) Хартії основних прав Європейського Союзу. Стаття 14(a) Директиви, що стосується прав суб'єкта даних, дозволяє суб'єкту даних, принаймні у випадках, передбачених статтями 7(e) та 7(f), заперечувати в будь-який час на переконливих законних підставах, пов'язаних з його конкретною ситуацією, проти обробки даних, що стосуються його, якщо інше не передбачено національним законодавством. Стаття 12(b) директиви, що стосується права суб’єкта даних на доступ до даних, дозволяє суб’єкту даних вимагати видалення даних. Такий запит може бути поданий безпосередньо контролеру, який потім повинен належним чином розглянути обґрунтованість запиту. Якщо запит не задоволено, суб’єкт даних може направити запит до наглядового органу або судового органу, щоб він провів необхідні перевірки та зобов’язав контролера вжити відповідних конкретних заходів.
Щодо питання, що стосується так званого права бути забутим, суд зазначив, що Google Spain, Google Inc., уряди Греції, Австрії та Польщі, а також Європейська комісія вважали, що на це питання слід відмовити. Однак суд постановив, що обробка даних, яка є «неадекватною, нерелевантною або надмірною» (тобто не просто неточною), також може бути несумісною з директивою. У таких випадках, коли дані несумісні з положеннями статті 6(1)(e)-(f) директиви, що стосуються якості даних, інформація та посилання у списку результатів мають бути видалені. Необов'язково, щоб інформація завдавала шкоди суб'єкту даних.
Значення Рішення збалансовує право на недоторканність приватного життя та захист даних у європейському праві із законним інтересом громадськості щодо доступу до такої інформації та не вимагає негайного видалення інформації на запит. Воно розрізняє публічних осіб та приватних осіб. Суд наголосив, що пошукові системи Інтернету створюють профілі людей у сучасному суспільстві повсюдним чином, таким чином, який раніше не можна було б отримати інакше, хіба що з великими труднощами. Таким чином, права суб'єкта даних загалом повинні переважати «як правило, не лише економічний інтерес оператора пошукової системи, але й інтерес широкої громадськості у знаходженні цієї інформації за допомогою пошуку, що стосується імені суб'єкта даних», але це не буде так, якщо роль, яку відіграє суб'єкт даних у суспільному житті, така, «що втручання в його основні права виправдане переважним інтересом широкої громадськості в отриманні, завдяки включенню до списку результатів, доступу до відповідної інформації».
Згодом Google опублікував онлайн-форму, яку громадяни Європейського Союзу або ЄАВТ можуть використовувати для запиту на видалення посилань з результатів пошуку, якщо дані, на які веде посилання, є «неадекватними, нерелевантними або більше нерелевантними, або надмірними стосовно цілей, для яких вони були оброблені». 31 травня 2014 року, у перший день роботи сервісу, Google отримав понад 12 000 запитів від людей з проханням видалити певні посилання на них з результатів пошуку.
19 червня 2015 року Google оголосила, що видалятиме посилання на порнографію, розповсюджену без згоди («порнопомста») на запит. Коментатори зазначили, що це не те саме, що реалізація «права бути забутим», оскільки компанія вже має політику щодо конфіденційних персональних даних, таких як номери соціального страхування та номери кредитних карток. Однак, група захисту прав споживачів Consumer Watchdog згодом закликала Google поширити право бути забутим на користувачів зі США, подавши скаргу до Федеральної торгової комісії.
Імплементація опублікувала свої рекомендації щодо виконання цього рішення 26 листопада 2014 року.