Дискурс модернізму в українській літературі — наукова монографія української літературознавиці, філософині та перекладачки Соломії Павличко.
«Дискурс модернізму в українській літературі» — найвідоміша праця Соломії Павличко. У свій час вона спричинила хвилю обговорень, обурення та критики, які вийшли за межі наукової дискусії.
Зміст Авторка аналізує дискурс українського модернізму, починаючи від 1898 року до 1970-х років, на прикладах творчості Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Гната Хоткевича, Михайла Яцкова, представників «Молодої Музи» й «Української хати», письменників 20-х років, найрепрезентативніших постатей еміграційної літератури 40-х років, а також Нью-Йоркської групи 60-х і 70-х років.
Дослідження базується на трьох засадничих тезах:
Європейський вектор розвитку. Авторка розглядає модернізм як доказ належності України до західного культурного простору. Ревізія канону. У праці здійснено переосмислення патріархальних цінностей та радянських ідеологічних штампів. Павличко акцентує на аналізі інтелектуальних дискусій, критики та приватних листувань митців. Феміністична рецепція. Книга є одним із перших фундаментальних досліджень феміністичної традиції в українському письменстві.
Обставини написання та публікації Написанню передував глибокий досвід авторки з британською та американською літературами. Ключовим моментом було стажування Соломії Павличко в Канаді, звідки вона привезла «повну валізу книжок» з теорії фемінізму. На основі цих текстів у 1990 році вона організувала феміністичний семінар для колег-науковиць.
Робота над ідеями книги проходила у період 1990–1991 років (що відображено у її «Листах з Києва»). Павличко поєднувала академічну роботу з активною громадською діяльністю та адвокацією української культури на міжнародних майданчиках.
Рецепція та критика Найбільші критичні зауваження книга викликала у представників традиційного народницького літературознавства та критиків старшого покоління, які вбачали у підходах Соломії Павличко неповагу до літератрурознавчої традиції. Особливе обурення наукової спільноти викликала деконструкція постаті Сергія Єфремова та жорстка критика народництва, яке дослідниця інтерпретувала не як здобуток, а як консервативне гальмо на шляху до модернізації української культури.
Водночас у межах офіційного перевидання монографії «Дискурс модернізму в українській літературі» літературний критик та очільник Центру досліджень Соломії Павличко Євгеній Стасіневич позиціонує цю працю як актуальний інтелектуальний маніфест. У своїй передмові він розглядає текст не лише як академічне дослідження, а як живий інструмент для переосмислення тяглості української культури та формування модерного суспільства.
Віра Агеєва наголошує, що робота Соломії Павличко допомогла «воскресити» імена та тексти (передусім представників «Української хати», раннього модернізму та інтелектуальної прози), які десятиліттями витіснялися радянською цензурою та народницьким підходом.
Примітки