13 грудня 1916 року в Південних Альпах зійшли десятки лавин, внаслідок чого загинули кілька тисяч австро-угорських та італійських солдатів, що вели в цьому районі бойові дії в період Першої світової війни. Точна кількість жертв невідома, не в останню чергу через військову таємницю. Історичні документи свідчать про щонайменше 2000 загиблих солдатів та кілька десятків мирних жителів.

Якщо врахувати всі смерті, спричинені лавинами (включно з загиблими внаслідок спровокованих лавинами зсувів ґрунту та каменепадів), то «Чорна Санта-Люсія» є другою за кількістю жертв лавинною катастрофою в історії, після лавини на горі Уаскаран у Перу 31 травня 1970 року, коли загинуло близько 30 000 людей.

Хоча 13 грудня 1916 року припало на середу, з невідомих причин, особливо в англомовних виданнях, катастрофу називають «Білою п'ятницею» (). В Італії 13 грудня святкують День святої Люсії, і цю катастрофу там називають «Чорною святою Люсією» ().

Передумови

У Південних Альпах під час Першої світової війни точилися запеклі бої між австро-угорською та італійською арміями. Лінія фронту гірської війни в 1915—1917 роках пролягала від перевалу Стельвіо на швейцарському кордоні через гірські масиви та до північної частини озера Гарда. Далі на схід від річки Адідже фронт проходив через гору Пасубіо та далі до плато . Тисячі солдатів обох сторін окопалися на високо в горах.

Особливу небезпеку для військовослужбовців у цій місцевості становили стихійні лиха: на деяких ділянках фронту від лавин, обвалів та інших нещасних випадків гинуло більше солдатів, ніж від ворожого вогню. Деякі свідки стверджують, що обидві сторони навмисно стріляли з гармат в ослаблені снігові покриви, намагаючись викликати лавину на противника.

У грудні 1916 року в Південних Альпах протягом дев'яти днів майже безперервно йшов сніг. Причиною цього стала «заблокована» атмосферна циркуляція, так званий «негативний патерн східної Атлантики/західної Росії» (гребінь високого тиску над західною Росією та зона низького тиску над Західною Європою). Подібна циркуляція призводить до інтенсивних опадів у Південних Альпах, а також незвично високих температур у Середземномор'ї, що підвищують температуру води в Середземному морі, яке, своєю чергою, є головним джерелом водяної пари для Південних Альп. Взимку 1916–1917 років було зафіксовано вдвічі-втричі більше снігу, ніж інші рекорди для цього регіону, зареєстровані у 1931 та 1960 роках. 13 грудня 1916 року, після дев'яти днів снігопадів, сніговий покрив на Альпійському фронті досяг критичної ваги. Зміна погоди також принесла теплі, вологі повітряні маси з Середземномор'я, внаслідок чого почався дощ на більших висотах, зробивши сніг ще щільнішим і важчим. В результаті, у регіоні зійшли десятки потужних лавин, навіть у місцях, які раніше вважалися безпечними.

Лавина на Гран-Поз

Дерев'яні казарми 1-го батальйону третього стрілецького полку австро-угорських гірських військ () були побудовані на вершині Гран-Поз гори Мармолада на висоті приблизно 3,35 км над рівнем моря. Казарми були розташовані вздовж скелястих урвищ, щоб захистити їх від прямого вогню противника, і були поза зоною досяжності мінометів з високим кутом стрільби.

Взимку 1916 року сильний снігопад і раптова відлига в Альпах створили умови для сходження лавин. З початку грудня товщина шару снігу на вершині сягала 8–12 метрів. Командир 1-го батальйону капітан Рудольф Шмід помітив неминучу небезпеку, і подав своєму начальникові, фельдмаршалу лейтенанту Людвігу Гойгінгеру з 60-ї піхотної дивізії, прохання про відхід з бази на вершині Гран-Поз, але це прохання було відхилено. За вісім днів до лавини подальші сильні снігопади порушили телефонний зв'язок та залишили форпости без постачання припасів.

13 грудня 1916 року о 5:30 ранку з гори просто на казарми зійшла лавина масою понад 200 000 тонн та об'ємом приблизно 1 мільйон кубічних метрів. Дерев'яні будівлі, переповнені солдатами, обвалилися під вагою снігу та льоду, розчавивши мешканців. З 321 військовослужбовця загинуло 270. З руїн вдалося витягти лише 40 трупів. Капітан Шмід був серед вцілілих, зазнавши лише легких поранень.

У наші дні, коли льодовики відступають, на цьому місці регулярно знаходять тіла й речі загиблих солдатів

Жертви з італійського боку

У ніч проти 13 грудня у Валь Чампі д'Арей лавина зійшла на підрозділ 7-го Альпійського полку Королівської армії, поглинувши його гірські казарми. У Валь-К'єзе з 11 по 18 грудня сталося щонайменше шість лавин, що спричинили загибель 120 солдатів 41-го піхотного полку.

У Валлон Тофана близько 18:00 13 грудня велика лавина змила 3-тю батарею 1-го гірського артилерійського полку на висоті 1808 м над рівнем моря, вбивши 100 італійських солдатів . У П'єве-ді-Лівіналонго о 21:30 13 грудня внаслідок величезної лавини, що впала на їхні хатини, загинули 33 солдати 694-ї центурії, які займалися розчищенням доріг.

В двох десятках інших альпійських районів також сталися катастрофічні лавини, кожна з яких забрала від 5 до 45 життів.

Дослідження катастрофи

У 2016 році, до сторіччя катастрофи, кліматологи та історики Бернського університету провели дослідження екстремальних кліматичних умов, що її спричинили. Завдяки історичним документам і щоденникам тогочасних свідків, а також небагатьом існуючим даним вимірювань, події були вже добре задокументовані та в цілому зрозумілі. Однак потрібно було перевірити, чи правильно тогочасні свідки сприймали ситуацію, або ж, можливо, перебільшували обставини, повідомляючи про це в тил. Дослідники вивчили причини та наслідки катастрофічних лавин за допомогою реконструкції клімату та історичного аналізу. На основі цих досліджень вони з'ясували, що солдати зовсім не перебільшували в описах подій. Командири на місцях правильно оцінювали небезпеку для своїх військ і подекуди намагалися наказати відступити, хоча командування у долинах не могло з безпечної відстані оцінити критичність ситуації та не завжди схвалювало запити про відступ.

Відкриття щодо подій 1916 року можуть також сприяти аналізу нинішніх і майбутніх екстремальних метеорологічних ситуацій. 5 грудня 2020 року, за дуже схожих погодних умов, на Мармоладі зійшла ще одна велика лавина, яка накрила гірський притулок «П'ян-дей-Ф'якконі», неподалік від Гран-Поз.

У мистецтві

Шведський метал-гурт Sabaton у 2002 році випустив про цю катастрофу пісню «Soldier of Heaven». Оповідь ведеться від особи солдата, що гине в Альпах; назва «Біла П'ятниця» звучить у приспіві.

Примітки