Націона́льна гва́рдія Украї́ни ( НГУ) — військове формування з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України (МВС) і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян України, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами — із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборониРада создала Национальную гвардию Украины .
Національна гвардія України функціонує в системі Міністерства внутрішніх справ України. Міністр внутрішніх справ України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Національною гвардією України.
До особового складу Національної гвардії України входять військовослужбовці та працівники. Військовослужбовці проходять військову службу за контрактом та за призовом і на період військової служби зупиняють членство в політичних партіях та професійних спілках.
Існує Військовий резерв Національної гвардії України. Резервісти, які проходять службу у Резерві Нацгвардії, одержують відповідні військові знання.
З введенням воєнного стану Національна гвардія України для виконання завдань з оборони держави приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням і підпорядковується Головнокомандувачу Збройних Сил України, крім військових частин (підрозділів), які здійснюють конвоювання та охорону дипломатичних представництв.
Історія Корпус військових жандармів Армії УНР
14 березня 1920 року, для забезпечення спокою і ладу на території УНР та виконання виконавчих заходів з організації армії, Рада Народніх Міністрів ухвалила постанову № 163 про створення Корпусу військових жандармів у складі Армії УНР, який підпорядковувався військовому міністру.
Цей Корпус поділявся на польову жандармерію для фронтової служби та запільну жандармерію для служби в тилу. Перед ними стояли широкі завдання військово-поліційного та адміністративного характеру: запобігати та викривати карні вчинки серед військових і цивільних чиновників, наводити публічний порядок, співробітничати у налагодженні адміністрації та контролювати виконання розпоряджень влади.
Жандарми також мали доглядати за точним виконанням мобілізаційних наказів, контролювати легітимацію підозрілих осіб, виловлювати дезертирів, охороняти важливі комунікації (телеграфи, шляхи, мости) та збирати зброю і воєнні матеріали.
17 серпня 1920 року були затверджені «Службові інструкції», які детально визначали функції жандармерії. Вона мала нести військово-поліційну службу безпосередньо при Армії, переважно на фронті та на етапах, зосереджуючись на контролі тилу війська і тих ділянок, де козаки не перебували під прямим наглядом свого начальства.
До їхніх обов'язків входило підтримання порядку на перев'язочних пунктах, контроль за санітарами, щоб вони швидко поверталися на позиції, повернення самовільно відсутніх вояків до частин, а також допомога у збиранні поранених та реквізиція підвід для їх перевезення.
Особливо важливу роль польові жандарми відігравали після боїв. Вони оберігали всю територію, де відбувалися військові дії, розшукували поранених та загиблих і захищали їх від грабунків.
Крім того, на них покладався нагляд і допомога у збиранні зброї та інших предметів військової здобичі, забезпечуючи таким чином військове майно та належний порядок навіть у хаосі прифронтової зони.
Діяльність польової жандармерії не обмежувалася лише фронтовими етапами, а включала широкий спектр контрольних, розвідувальних, охоронних та адміністративних завдань: Безпека та контррозвідка: Проводили боротьбу проти шпигунства, виявляли факти зради, дезертирства та розголошення державних або військових таємниць. Здійснювали збір розвідувальних даних про ворожі сили. Військова дисципліна: Здійснювали арешти молодших командирів та козаків за порушення форми одягу, перебування у нетверезому стані чи порушення громадського спокою. Забезпечували контроль за забороною азартних ігор серед військовослужбовців. Розшукували та повертали до частин відсталих чи розпорошених вояків, приділяючи особливу увагу місцям їхнього скупчення (заклади харчування, вокзали, крамниці). Порядок серед цивільного населення: Забезпечували захист мирного населення від протиправних дій військовослужбовців. Запобігали бунтам та ворожим проявам серед цивільних, що "виявлялися на ділі". Підтримували послух серед вороже налаштованого населення, водночас збираючи важливу інформацію про військове майно, промислові потужності тощо. Контролювали бродяг та цивільних осіб, слідкуючи за виконанням ними військових статутів і приписів. Охорона інфраструктури та санітарія: Здійснювали охорону ключових об'єктів: вокзалів, залізничних колій, складів, казарм, ліній зв'язку (телефони, телеграфи). Стежили за належним станом доріг та мостів. Виконували санітарно-поліцейські обов'язки, включаючи догляд за джерелами води (криницями), утилізацію падла та відходів. Контроль торгівлі: Проводили нагляд за комерційною діяльністю: контролювали продаж забороненого алкоголю; стежили за часом закриття торговельних закладів. Перевіряли якість продуктів харчування та достовірність використовуваних мір і ваг. Затримували дрібних торговців, які не мали відповідних патентів, а також осіб, що займалися недозволеною комерцією.
Система підпорядкування Корпусу військових жандармів була розподіленою відповідно до його функціональних частин: Польова жандармерія підпорядковувалася безпосередньо командувачу Дієвої армії, оскільки її діяльність була нерозривно пов'язана з фронтом. Натомість, Запільна жандармерія мала підлягати місцевій адміністративній владі – губернським і повітовим комісарам, забезпечуючи правопорядок у тилу.
15 березня 1920 року на виконання урядової постанови, Голова Директорії та Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра підписав наказ Головної команди Війська УНР№ 11, згідно з яким, військовий міністер, полковник Володимир Сальський, був зобов'язаний негайно виїхати з Варшави до Кам'янця-Подільського. Саме на нього покладалася відповідальність за негайну організацію новоствореного Корпусу військових жандармів. Для фінансового забезпечення створення Корпусу з Державної скарбниці було асигновано 30 млн грн.
У вересні того ж року у "Тимчасовій загальній інструкції служби жандармерії" були закріплені вимоги до кандидатів.
На службу мали призначатися лише особи, які демонстрували ретельність, пильність, обережність, сумлінність, ввічливість і тактовність. У документі наголошувалося, що лише такий жандарм може користуватися повагою та довірою громадян.
Жандармові наказувалося завжди поводитись поважно, пристойно і ввічливо, проте рішуче.
На початку жовтня того жроку обидва сформовані жандармські підрозділи — учбовий курінь та 1-й курінь польової жандармерії — прибули до Кам'янця-Подільського, який на той час виконував функції тимчасової столиці УНР.
Для розміщення особового складу та створення штабу було виділено приміщення духовного училища в районі Польських фільварків. Після проведення ремонту тут розмістилися близько 30 старшин та 300 вояків, було облаштовано канцелярію учбового куреня і розпочато спеціалізовану підготовку майбутніх українських жандармів.
Незважаючи на значні матеріальні труднощі, учбовий курінь активно включився у підтримання безпеки та порядку в прифронтовій зоні. Лише за другу половину жовтня 1920 року силами куреня було проведено низку операцій. Зокрема, було заарештовано 12 дезертирів, а також 12 більшовиків та їхніх прихильників, включаючи 3 чекістів та 5 комуністів.
У Кам'янці-Подільському козаки виконали 16 обшуків та облав для розшуку дезертирів і підозрілих осіб. Також вони здійснили 5 пошукових операцій проти злочинців та комуністів у навколишніх селах повіту, виконали 20 конвоювань дезертирів та осіб, підозрюваних у більшовизмі.
Курінь також брав участь у 25 асистуваннях при обшуках, які проводила контррозвідка, і здійснив 16 патрулювань у місці своєї дислокації.
1-й курінь польової жандармерії також демонстрував високу активність. Протягом жовтня 1920 року цей підрозділ заарештував 168 дезертирів та 26 осіб, підозрюваних у причетності до більшовизму. Жандарми здійснили 15 випадків асистування, 14 обшуків та 95 конвоювань дезертирів і підозрілих.
Крім того, курінь вислав 358 патрулів для пошуку комуністів, патрулювання місцевості та захисту населення від бандитських формувань. Важливою функцією була охорона державного кордону на ділянці від Волочиська до Могилева-Подільського.
Наприкінці листопада 1920 року жандармські курені, разом з основними частинами армії, були змушені відступити за річку Збруч, де їх роззброїли та інтернували польські війська.
Державна жандармерія ЗУНР
06 листопада 1918 року в ЗУНР Радою державних секретарів створено Корпус державної жандармерії. Його організація була заснована на колишньому австрійському законі з 1894 року.
В останній інстанції Жандармерія підлягала у всіх справах державному секретаріятові військових справ.
Коменду Жандармерії створено у Львові, що пізніше мала осідок в Тернополі, врешті в Станіславі. В кожній з 3 військово-територіяльних областей встановлено «експонованого старшину Жандармерії», якому підлягали команди відділів, повітів і станиць.
Комендантами Жандармерії були отаман Л. Індишевський, з лютого 1919 підполковник О. Красіцький; заступниками останнього були Індишевський, а згодом підполковник Я. Яськевич.
«Експонованими старшинами» були сотники: І. Козак (Львів), С. Малинович (Станіслав) та М. Алиськевич (Тернопіль). Інспектором Жандармерії іменовано полковника О. Гаванського.
15 лютого 1919 року проведено реорганізацію Жандармерії законом УНРади, який змінив частково колишній австрійський закон про Жандармерію, встановлюючи, що Жандармерія підлягає щодо служби публічної безпеки державним повітовим комісарам, а в справах військових, господарсько-адміністраційних, вишколу і контролю служби своїм командантам; в останній інстанції у всіх справах — державному секретаріатові внутрішніх справ.
Пост інспектора Жандармерії скасовано, а натомість створено при державному секретаріаті внутрішніх справ «відділ Жандармерії і поліції», начальником якого став отаман Ю. Волощук. Скасовано також пости експонованих старшин, але в березні 1919 створено такий пост в Дрогобичі, очолений отаманом І. Дичкою. Для вишколу пробних жандармів Команда Державної Жандармерії організувала «доповняючий відділ».
В лютому 1919 на 23 встановлених відділів Державної Жандармерії було обсаджених повністю 18, а решта частково. Жандармерія перед переходом за Збруч налічувала 6 булавних і 25 сотенних старшин, тисячупрофесійних жандармів, 400 пробних (австрійських і українських вишколів) та 3 000 міліціонерів, що становили доповнення жандармських станиць з уваги на воєнний час.
Після ліквідації державного секретаріяту внутрішніх справ в червні 1919 Державну дандармерію підпорядковано спочатку Начальній команді УГА, потім Команді Запілля, вкінці Військовій канцелярії диктатора ЗОУНР. Після виїзду останнього з України Жандармерія перейшла в розпорядження і владу Команди Етапу УГА. За Збручем в липні 1919 Жандармерію перейменовано на «Народню сторожу», щоб не дратувати населення Центральної і Східньої України пригадкою про злопам'ятну російську жандармерію.