Сулейманіти (Сулейманджилар)— це релігійна спільнота (джемаат) Накшбандійського спрямування із центром у Туреччині. Громада отримала свою назву на честь Сулеймана Хільмі Тунахана, якого послідовники називають «устадом» (наставником).
На початку 1990-х років кількість членів спільноти в Туреччині оцінювалася приблизно у два мільйони осіб. Громада має діяльність по всьому світу, відкриваючи курси вивчення Корану, гуртожитки, фонди та комерційні підприємства на всіх континентах.
Керівники цієї спільноти беруть участь у турецькій політиці та бюрократії. Серед турецьких політиків, пов'язаних із цим джемаатом, виділяють таких діячів, як:
Кемаль Качар; Аріф Ахмет Денізолгун; Мехмет Беязит Денізолгун; Фатіх Сулейман Денізолгун.
Історія та розвиток Основи діяльності спільноти були закладені у 1920 році, коли Сулейман Хільмі Тунахан почав викладати Коран у медресе «Daru'l-Hilafeti'l-Aliyye». Після прийняття у 1924 році «Закону про єдність освіти» (Tevhîd-i Tedrîsât Kanunu) традиційна система навчання в медресе була заборонена. Після розпуску Товариства мудеррісів (викладачів) Тунахан зібрав 520 колег і закликав кожного з них навчати хоча б одного-двох учнів у різних куточках країни, щоб зберегти ісламську освіту.
Залишивши викладання, Тунахан був призначений проповідником (ваїзом) у Стамбулі. У цей період він продовжував навчати студентів у таких місцях, як Гедікпаша та Люлебургаз, офіційно оформлюючи їх як робітників. Через цю діяльність він перебував під вартою три дні у 1939 році та вісім днів у 1944 році. У 1943 році його позбавили права на проповідницьку діяльність.
Розширення та організація Ситуація змінилася у 1949 році, коли відкриття курсів Корану було дозволено законодавчо. У 1951 році Тунахан відкрив перший офіційний курс громади в районі Чамлиджа. Завдяки політичним змінам 1950-х років спільнота почала швидко поширюватися в інших містах Туреччини.
Головною метою Тунахана було надання релігійної освіти всупереч секуляризації освітньої системи Туреччини. Його початкове неприйняття шкіл Імам-Хатіп призвело до напруженості між його учнями та випускниками цих закладів. Саме в цей період закріпилася назва «Сулейманджи» (послідовники Сулеймана).
Епоха Кемаля Качара та зміна формату Після смерті Тунахана лідером спільноти став його зять Кемаль Качар. Під його керівництвом у січні 1966 року було засновано Федерацію асоціацій зі створення та підтримки курсів Корану.
У 1971 році, згідно з новим регламентом, будівлі курсів Корану мали бути передані в управління Директорату з релігійних справ (Diyanet). Це викликало занепокоєння в громаді, через що асоціації змінили свій фокус діяльності. Вони почали орієнтуватися на допомогу учням середніх, старших шкіл та університетів, змінивши назву на «Асоціації допомоги учням курсів та шкіл». 26 квітня 1980 року Федерація офіційно прийняла цю назву.
З 1971 року спільнота почала активно будувати студентські гуртожитки, надаючи послуги студентам, які навчалися в системі Міністерства національної освіти. У 1974 році громада досягла значного успіху на міжнародній арені: вони отримали дозвіл від уряду Німеччини на надання релігійної освіти турецьким робітникам — дозвіл, який на той момент не зміг отримати навіть турецький Директорат з релігійних справ.
Період після 1980 року та сучасний стан Після державного перевороту 12 вересня 1980 року провідні діячі громади постали перед судом. У 1983 році прокуратура Анталії висунула їм звинувачення у спробі створення уряду, що базується на законах шаріату та халіфату, а також у відкритті незаконних курсів Корану. Кемаль Качар та Алі Ак були засуджені до двох років позбавлення волі. Діяльність асоціацій була заборонена, а їхнє майно конфісковано. Однак через рік це рішення було скасовано.
Станом на 1986 рік громада вже володіла понад 1000 будівель для курсів Корану в Туреччині та 215 ісламськими культурними центрами за кордоном.
Зміна керівництва Після смерті Кемаля Качара у 2000 році лідером спільноти став онук засновника Тунахана — Аріф Ахмет Денізолгун. Після його смерті у 2016 році керівництво громадою перейшло до іншого онука Тунахана — 34-річного Аліхана Куріша.
Організаційна структура сьогодні Станом на 2017 рік спільнота має розгалужену мережу як у Туреччині, так і за її межами. Вона включає:
Близько 900 асоціацій; Приблизно 1300 гуртожитків та пансіонатів, якими керують ці асоціації; Близько 20 фондів; Понад 30 комерційних компаній.
За оцінками, протягом року організація надає освіту в середньому 100 000 студентів.
Діяльність
Міжнародна діяльність та видавництва Спільнота активно діє у багатьох країнах за межами Туреччини. Окрім освітньої та благодійної діяльності, громада має власну мережу медіа та видавництв, які використовуються для просвітницької роботи.
Видавничі органи та медіа Основними виданнями спільноти є такі журнали:
İnsan ve Hayat (Людина і життя); Çamlıca Çocuk (Дитина Чамлиджі) — спеціалізоване видання для дітей; Yedikıta (Сім континентів) — журнал, присвячений історії та культурі.
Також до структури громади входять видавництва Fazilet (Фазілет) та Çamlıca Yayınları (Видавництво Чамлиджа), які займаються публікацією релігійної, історичної та навчальної літератури.
Особливості міжнародної освітньої діяльності За межами Туреччини громада фокусується на створенні багатофункціональних релігійно-освітніх центрів. Основним форматом таких установ є поєднання медресе та мечеті в межах єдиного комплексу.
Архітектура та функціональність центрів У багатьох країнах світу громада відкриває заклади, де одна частина будівлі використовується як мечеть для загальних богослужінь, а інша — як навчальний простір (медресе). Така структура дозволяє реалізувати комплексний підхід до навчання:
Релігійна освіта: Студенти (учні) проживають і навчаються безпосередньо при центрі, де поглиблено вивчають Коран та ісламські дисципліни. Практична інтеграція: Поєднання навчальних класів із молитовною залою забезпечує студентам можливість негайного застосування отриманих знань на практиці під час щоденних ритуалів. Соціальна роль: Ці об'єкти часто стають центрами згуртування місцевих мусульманських громад, надаючи одночасно і місце для молитви, і освітню платформу.
Особливістю таких закордонних медресе є те, що вони часто функціонують як закриті або напівзакриті навчальні заклади, де велика увага приділяється традиційній методиці викладання, закладеній засновником спільноти.
Міжнародна діяльність та глобальна присутність Спільнота Сулейманітів має одну з найбільш розгалужених мереж релігійних та освітніх установ серед турецьких ісламських організацій за кордоном. Їхня стратегія базується на створенні автономних центрів, які зазвичай об'єднують функції гуртожитку, медресе та мечеті.
Географія діяльності Спільнота представлена на всіх заселених континентах, однак найбільша концентрація установ спостерігається в Європі.
Західна Європа (Німеччина як головний центр): Найпотужніша філія діє під назвою «Союз ісламських культурних центрів» (VIKZ) із головним офісом у Кьольні. Німеччина: Має близько 300 центрів (мечетей та освітніх гуртожитків). Це найстаріша велика мусульманська організація в країні. Австрія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Данія та Швейцарія: У кожній із цих країн діють десятки центрів, об'єднаних у національні федерації, афілійовані з VIKZ. Балканський регіон: Діяльність координується через «Балканську асоціацію освіти та культури». Найбільш активні в Болгарії (зокрема в регіоні Кирджалі), Боснії і Герцеговині, Албанії та Північній Македонії. Тут акцент робиться на роботі з місцевим мусульманським населенням та протидії іншим релігійним впливам. Пострадянський простір: Громада має представництва в Середній Азії (Казахстан, Киргизстан) та на Кавказі (Азербайджан). В Молдові діяльність зазвичай ведеться через благодійний фонд та культурно-освітні центри. Африка та Азія: Спільнота активно відкриває гуртожитки та медресе в країнах Африки (наприклад, у Сомалі) та Південно-Східної Азії, де вони надають безкоштовну освіту та житло для місцевих мусульманських дітей.
Діяльність в Україні Організація представлена щонайменше 10 філіями у ключових містах країни, зокрема в Києві, Одесі, Херсоні, Харкові, Львові, Хмельницькому, Чернівцях та Генічеську.
Інституціалізація: Процес інституціалізації спільноти відбувся через створення таких структур, як «Духовний центр мусульман України «Ахмедіє» (РО «ДЦМУ «АХМЕДІЄ») та Благодійний фонд «Хамідія». Вони є офіційною релігійною платформою для діяльності громади.
Філії в Україні Діяльність Духовного центру мусульман України «Ахмадія» офіційно реалізується через мережу місцевих релігійних громад.
Основні громади:
Київ, Мечеть Hamidiye (Хамідія): Ця мечеть відіграє роль адміністративного та духовного центру, звідки координується робота багатьох інших філій спільноти в Україні. Вона розташована за адресою: вулиця Стеценка, 2 (Шевченківський район). Релігійна громада мусульман «Фатіх» (м. Харків) Розташована на вулиці Полтавський Шлях. Мусульманська релігійна громада «Туна» (м. Одеса) Розташована на вулиці Шклярука Павла. Незалежна мусульманська релігійна громада «Гунеш» (с. Костичі, Миколаївська обл.) Розташована в селі Костичі Баштанського району на вулиці Степовій. Незалежна мусульманська релігійна громада «Шафак» (м. Миколаїв) Розташована на вулиці Бєлікова Балка. Незалежна мусульманська релігійна громада «Шовковий шлях» (с. Балтазаровка, Херсонська обл.) Розташована в селі Балтазарівка Чаплинського району на вулиці Карла Маркса. Львів. Хмельницький. Чернівці. Генічеськ.
Релігійне вчення та духовна практика Сулейманітів Віровчення спільноти Сулейманітів базується на традиційному сунітському ісламі з особливим акцентом на внутрішню духовну дисципліну та вірність своєму вчителю.
Теологічний та правовий фундамент Як і більшість релігійних громад Туреччини, Сулейманіти дотримуються класичних сунітських шкіл:
Мазхаб (правова школа): У повсякденній релігійній практиці громада суворо дотримується Ханафітського мазхабу. Акида (віровчення): У питаннях віри та теології вони сповідують Матурідійську школу, яка є традиційною для більшості туркомовних мусульман.
Суфійська традиція та Накшбандійський тарикат Громада є суфійською за своєю суттю і належить до Накшбандійського тарикату (шляху). Вони приділяють велику увагу духовному вихованню, скромності та служінню громаді.
Ключовою особливістю їхнього вчення є роль засновника — Сулеймана Хільмі Тунахана:
Останній Муршид: В ієрархії спільноти Сулейман Тунахан вважається «останнім істинним наставником» (Муршид аль-Каміль). Згідно з переконаннями громади, після нього більше немає справжнього живого наставника такого рівня, тому вся духовна спадкоємність зосереджена на його постаті та його працях. «На відміну від класичного традиційного суфізму, [вони] вважають, що після смерті їхнього „святого ішана“ Сулеймана більше вже святих не буде, будуть лише його халіфи. Ними проводиться аналогія: як пророча лінія перервалася на Мухаммеді, так і силсила (ланцюг освячення, отримання благодаті від попереднього шейха) закінчилася на Сулеймані. Зрозуміло, що такий підхід не відповідає ісламській ортодоксії», — писав колишній заступник муфтія Татарстану Валіулла Якупов. Практика Рабіта: Одним із найважливіших елементів їхньої духовної практики є Рабіта — духовний зв'язок з учителем. Під час медитації або молитви послідовник подумки фокусується на образі Сулеймана Хільмі Тунахана, що, за їхнім переконанням, допомагає очистити серце та отримати духовну благодать (файз) від пророка через ланцюг наставників.
Примітки: