Дружне (Могильник Дружне) — археологічний комплекс (могильник) III—IV століть аланського періоду, розташований неподалік східної околиці села Джафер-Берди Сімферопольського району Криму на схилі гори Шпиль, що є одним із відрогів Долгоруківської яйли Внутрішнього пасма Кримських гір. Нижня частина пам'ятки за радянських часів була зруйнована кар'єром, а її систематичне дослідження розпочалося у 1984 році та тривало протягом 1990—1994 років зусиллями експедиції ТНУ імені Вернадського та Кримського відділення Інституту сходознавства. Історики відносять цей об'єкт до групи пам'яток разом із могильниками Нейзац, Інкерман та Лучисте, які репрезентують значну частину населення південно-західного Криму III—IV століть. Ця спільнота сформувалася на основі місцевих мешканців, а також унаслідок осідання кочових груп і міграційних процесів середини III століття. Вважається, що могильник припинив своє існування наприкінці IV або на початку V століття через появу в Криму гунів, після чого місцеве населення, імовірно, переселилося в гори та на Південне узбережжя Криму, ставши основою для формування аланської етнічної групи регіону.

Вивчення Гільда Мосберг у статті 1946 року стверджувала, що про могильник згадував Микола Рєпніков у праці «Матеріали до археологічної карти південно-західного нагір'я Криму», визначивши його як катакомбний I—II століть, проте в наявному виданні «Матеріалів…» могильник Джафар-Берди не згадується. Під час розробки кар'єру на схилі гори у 1980-х роках було виявлено склеп та дві підбійні могили, які у 1984 році дослідив Олександр Айбабін, ідентифікувавши поховання як такі, що належали кримським аланам. Систематичними ж розкопками пам'ятки протягом 1990—1994 років керував Микита Храпунов.

Етнічний склад Микита Храпунов дійшов висновку, що найдавніші поховання були залишені сарматами, які перейшли до осілості не пізніше другої чверті III століття. Наприкінці того ж століття тут оселилися алани, які прибули з Північного Кавказу та принесли із собою звичай ховати померлих у склепах нової для Криму конструкції. Учені припускають, що відбувалася консолідація народів або навіть асиміляція сарматів аланами; водночас знахідки поховального інвентарю у склепах свідчать, що разом з аланами прийшла й певна частина боспорського населення. Також вважається, що в передгір'ях алани застали нащадків пізніх скіфів, а активні торговельні контакти з античними містами Криму суттєво вплинули на формування культури місцевого населення. З другої половини III століття в могилах починають з'являтися різноманітні елементи готського походження, проте характер взаємодії з носіями германської культури наразі залишається до кінця не з'ясованим.

Під час розкопок було встановлено, що у IV столітті до нашої ери на цьому місці існувало поселення кизил-кобинської культури (таврів), до якого належить одна з досліджених могил. Безпосередньо ж могильник був залишений сарматським та аланським населенням: сармати ховали померлих переважно в підбійних могилах, тоді як алани, що прийшли до Криму в III столітті, принесли з собою обряд поховання в Т-подібних склепах. На думку Микити Храпунова, яка підтверджується антропологічними (краніологічними) дослідженнями, пам'ятка належала змішаному сармато-аланському населенню. Аналіз поховального інвентарю та обрядів також вказує на наявність двох етнічних компонентів — сарматського та пізньоскіфського, а формування культури цієї спільноти, за припущеннями вчених, відбувалося під впливом трьох територій: передгірного Криму, Боспору та Північного Кавказу.

Могильник Вважається, що найдавніші поховання були здійснені в могилі № 67 і належать, можливо, до першої половини III століття, проте з більшою ймовірністю — до другої чверті сторіччя. Оскільки ця могила розташована на краю кар'єру, вчені припускають, що давніші поховання могли бути ним зруйновані та назавжди втрачені. Найпізніші предмети, знайдені під час розкопок, імовірно датуються гунським часом, водночас артефактів, характерних для інших кримських могильників V століття, у Дружному не виявлено, на основі чого час припинення поховань датують кінцем IV століття. Поселення, мешканців якого ховали в некрополі, досі не виявлено, що є характерним і для інших могильників центрального та південно-західного Криму пізньоримського періоду. Припускають, що населення вело напівкочовий спосіб життя, властивий також сарматам Північного Кавказу («…частково кочовики, частково живуть у наметах і займаються землеробством»). На користь осілості свідчать знахідки курячих кісток та яєчної шкаралупи в могилах, оскільки кочові народи курей не розводили. Підбійні могили залишені сарматським населенням, склепи відповідають типу, поширеному на Північному Кавказі і належать до аланської культури.

Поховання за типом та місцем розташування здійснювалися відповідно до соціального та майнового стану, який на той час уже був неоднорідним: так, бідні ґрунтові могили з незначною кількістю супровідних предметів або взагалі без інвентарю зосереджені в південній частині некрополя, тоді як північніше починалася ділянка склепів. Найбагатшим серед виявлених об'єктів є жіноче поховання № 24, у якому, з-поміж інших цінних знахідок, особливу увагу дослідників привернув церемоніальний ніж, декорований сріблом.

Всього під час розкопок досліджено об'єкти різного ступеня збереженості: з людськими похованнями 24 склепи з дромосами (у деяких поховання розташовувалися ярусами), 29 підбійних і 13 ґрунтових могил та 14 кінських поховань у ґрунтових могилах. Ще одна могила датується пізнім середньовіччям, або новим часом. Загалом у некрополі поховано не менше 145 осіб — 84 у склепах, 44 у підбійних могилах та 4 у ґрунтових.

У предметах із могильників, у тому числі численних знахідках кераміки, простежується сильний вплив пізньоантичної культури, у тому числі боспорської. Зазначається, що в могилах, що належать до ІІІ ст. н. е., посудини або відсутні, або зустрічаються в поодиноких екземплярах. Великі набори посуду в похованнях з'являються наприкінці III — початку IV століття. У побутових предметах — гребенях (з 40), деяких видах фібул, підвісок (22 штуки) видно аналогії зі східногерманськими культурами, типу черняхівської. Зі зброї історики виділяють гострі мечі (всього знайдено 15 штук) з вирізами на руків'ях. У могильнику знайдено 12 монет римських імператорів карбування з 238 по 324 рік (від Гордіана III до Ліцинія). Припинення функціонування могильника пов'язують із вторгненням гунів, або його загрозою, що змусило мешканців перебратися на Південний берег Криму.

Деякі знахідки поховального інвентарю У могилах знайдено кілька тисяч різних предметів (лише намистин — 3788 одиниць). Основну масу поховального інвентарю знахідок складають керамічні вироби, з яких найбільше ліпної кераміки — 406 предметів. Знайдено 20 фібул, всі місцевого, кримського виготовлення, що зустрічаються також в інших могильниках того часу, 13 перснів — один срібний, інші бронзові та 68 пряжок. Безліч скляних кубків і глеків виробництва херсонеських майстерень. 22 сережки, причому всі знайдені пари не повторювали одна одну, з чого дослідники зробили висновок, що сережки виготовлялися індивідуально на замовлення. Всі виявлені в похованнях вудила датуються гунським часом.

Коментарі

Примітки

Література

Дружное // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.