Армія Мансура (, «Переможні воїни Магомета») — спочатку оджак (військовий підрозділ) османської армії, а пізніше нова армійська сила. http://www.turkansiklopedi.com/turkiye/63-osmanli-tarihi/20985-asakir-i-mansure-i-muhammediye.html Її заснував Махмуд II, який також розпустив яничарський корпус.

Після ліквідації яничарського корпусу внаслідок «Щасливої події» султан Махмуд II заклав підвалини сучасної турецької армії, наказавши створити новий військовий оджак — Асакір-і Мансуре-і Мухаммедіє, командування яким було довірено азі Гусейну-паші під загальним керівництвом сераскера Коджі Хюсрева Мехмеда-паші. Цей рішучий крок, офіційно затверджений декретом від 7 липня 1826 року, ознаменував перехід від застарілих середньовічних структур до розбудови модернізованого війська імперії, що базувалося на європейському досвіді військово-технічного розвитку та прагненні до швидкого оновлення збройних сил. Після цієї дати султан Махмуд II прискорив темпи реформування, ініціювавши створення низки навчальних закладів та інституцій для підтримки нової армії: зокрема, у 1826 році для виконання функцій головнокомандувача було засновано Сераскеріат (вище військове командування), а 14 березня 1827 року постала Імператорська військово-медична школа — фундамент першого медичного факультету Туреччини та сучасної лікарні Гюльхане — покликана задовольнити потреби війська у лікарях і хірургах. Згодом, у 1834 році, було відкрито військову школу Харбіє, яка стала сучасною кузнею офіцерських кадрів, побудованою за зразком французької та прусської армій із залученням європейських інструкторів.

14 червня 1843 року султан Абдул-Меджид I змінив назву армії на «Асакір-і Нізаміє-і Шахане» (Королівські регулярні солдати). З цієї дати армію почали називати просто «Нізам-і орду» (Регулярна армія).

З моменту свого заснування армією командував сераскер, посада якого поєднувала ролі головнокомандувача та військового міністра. Після реформ модернізації технічним та стратегічним плануванням армії керував Османський генеральний штаб (Erkân-ı Harbiye-i Umûmiye Riyaset), створений у 1880 році для переходу військових до сучасної професійної структури.

Махмуд II не був першим султаном, який розпочав модернізацію Османської армії. Незважаючи на це, армія Мансура стала основним армійським корпусом Османської імперії аж до Першої світової війни. У 1912 році структуру оджаків було змінено, і нарешті в 1920 році Османська армія приєдналася до Турецького національного руху. Після 3 травня 1920 року офіцери та солдати армії Мансура почали приєднуватися до уряду Великих національних зборів Туреччини. Коли 29 жовтня 1923 року було проголошено Республіку, армія Мансура перетворилася на сучасну Турецьку армію.

Передісторія

До ліквідації в 1826 році корпус яничарів запекло чинив опір спробам султана та уряду реформувати армію. Ця напруженість між яничарами та державою часто призводила до насильства. Під час інциденту в Едірне 1806 року уряд направив невелику армію до Едірне, щоб створити першу штаб-квартиру Військ нового порядку в Текірдагу в Османській Європі (Румелія).Şükrü Hanioğlu, A Brief History of the Late Ottoman Empire, Princeton University Press, 2010. Chapter 3. Pg. 65 Ця дія спровокувала яничарів, місцеву знать та консерваторів на згуртування місцевих військ проти Військ нового порядку, змусивши урядових солдатів відступити до Стамбула. Після цього в 1807 році відбулося повстання, під час якого яничари увірвалися до столиці. Вони вимагали, щоб Селім III скасував Війська нового порядку, а потім змусили султана зректися престолу, призначивши султаном більш консервативно налаштованого Мустафу IV, що поклало край цьому періоду реформ.Şükrü Hanioğlu, A Brief History of the Late Ottoman Empire, Princeton University Press, 2010. Chapter 3. Pg. 66

Реакціонери перебували при владі лише короткий час, перш ніж повстання, очолюване могутнім албанським знатним діячем Алемдаром Мустафою-пашею, захопило контроль над столицею в липні 1808 року.Şükrü Hanioğlu, A Brief History of the Late Ottoman Empire, Princeton University Press, 2010. Chapter 4. Pg. 70 Алемдар Мустафа та його війська скинули Мустафу IV, стратили багатьох яничар, вигнали лідерів антиреформаторів і призначили новим султаном Махмуда II.Şükrü Hanioğlu, A Brief History of the Late Ottoman Empire, Princeton University Press, 2010. Chapter 4. Pg. 70 Махмуд II зробив Алемдара Мустафу своїм великим візиром. Разом вони відновили рух за реформи. Алемдар Мустафа керував реформуванням нової армії, запровадив нові правила для яничар і прагнув зміцнити зв'язки між центром і периферією імперії, вимагаючи від знатних осіб підкорятися центральному уряду.

Однак опір яничар залишався запеклим. У листопаді 1808 року вони знову повстали. Яничари вбили Алемдара Мустафу, лінчували лідерів реформаторського руху і змусили Махмуда II ліквідувати нову армію.

Опір яничар реформам нарешті припинився після Сприятливої події 1826 року, коли Махмуд II отримав фетву, що санкціонувала знищення яничарів та скасування корпусу.Şükrü Hanioğlu, A Brief History of the Late Ottoman Empire, Princeton University Press, 2010. Chapter 4. Pg. 72 Знищення корпусу яничар відкрило двері до нового періоду османських військових реформ. Держава розпочала набір рекрутів до нової армії європейського зразка, Асакір-і Мансуре-і Мухаммедіє. Держава також розпочала централізацію військових сил. У 1834 році держава створила резервні армії в Анатолійській та Румелійській провінціях. У 1838 році уряд створив Військову раду для нагляду за всією військовою діяльністю імперії. Зрештою, вони розформували провінційні армії, зробивши нову армію єдиною військовою організацією в імперії.

Реформа Держава планувала створити армію, що ґрунтувалася б на суворій дисципліні та муштрі, для чого османи запросили численних досвідчених офіцерів із Європи, які навчали новобранців європейським тактичним прийомам і маневрам.Gultekin Yildiz, «Ottoman Military Organization 1800—1918». The Encyclopedia of War, First Edition. Blackwell Publishing Ltd. 2012. Окрім піхотної підготовки, у новій армії було сформовано регулярні кавалерійські ескадрони, що перейняли методи угорських гусарів, а згодом уряд зосередив зусилля на вивченні військової науки й тактики у спеціалізованих закладах. Так, у 1836 році відкрилася Військова школа для офіцерів, невдовзі після якої, у 1837 році, запрацювала артилерійська школою. Водночас османи почали відправляти кадетів на навчання до провідних військових інституцій Парижа, Лондона, Відня та Берліна.

За новим військовим наказом, опублікованим 8 вересня 1843 року, вперше оголосили про створення п'яти польових армій: Хасса, Дерсаадет, Румелі, Анадолу та Арабістан. У цих п'яти арміях план передбачав наявність майже 150 000 солдатів, але оскільки ця кількість була визнана неможливою, кількість солдатів скоротили. Армія була сформована таким чином, щоб складатися з 98 880 піхотинців, 22 000 кавалеристів та 8 120 артилеристів. Піхотні частини були організовані в 30 полків по 3296 солдатів кожен, кавалерія — в 20 полків по 1100 рядових кожен, а артилерія — в п'ять полків по 1624 рядових кожен. Армія Хасса налічувала 27 226 солдатів і була розміщена в Ускюдарі, Ізмірі, Манісі, Іспарті та Кютах'ї. Армія Дерсаадет налічувала 24 190 солдатів і була розміщена в столиці, а також в Едірне, Анкарі, Коньї, Кастамону та Бозоку. Румелійська армія налічувала 23 764 солдатів і була розміщена в Монастірі, Яніні, Шумені, Бабадазі, Софії, Салоніках, Бейшехірі, Відині та Ніші. Анатолійська армія налічувала 25 800 солдатів і була розміщена в Сівасі, Елязизі, Ерзурумі, Діярбекірі, Карсі, Вані та Муші. Армія Арабістану налічувала 25 800 солдатів і була розміщена в Дамаску, Саїді, Алеппо, Мараші, Ракці, Адані та Єрусалимі. З реформами, проведеними в 1869 році, назви армій були скасовані, а їхня кількість була пронумерована. Кількість польових армій також була збільшена з п'яти до семи. 1845 року була відкрита Військова середня школа Кулелі. Для підготовки штабних офіцерів у 1848 році було відкрито Військову академію Еркан-і Харбіє. У 1880 році було створено Ріясеті Еркан-і Харбіє-і Умûміє, що відповідає сучасному Генеральному штабу. У 1908 році назву установи Сераскерлік було змінено на Військове міністерство, і зусилля з реформування досягли свого апогею. Перша, Друга та Третя армії в складі сухопутних військ Туреччини визначають 1843 рік як офіційну дату свого заснування, формуючи власну інституційну ідентичність на реформах Абдул-Меджида I. Ця тенденція простежується і в інших підрозділах турецького війська, зокрема у військових школах, які пов'язують свою історію із заходами з реформування та модернізації, ініційованими Махмудом II та Абдул-Меджидом.

Див. також

Османська армія (1861–1922)

Примітки

Бібліографія