Осиип Барецький (, 10 січня 1921, Чернівці — 22 червня 2018, Мюнхен, Німеччина) — інженер, керівник будівництва автобанів і мостів у Баварії; також відомий діяч української еміграції в Німеччині , багаторічний голова КОДУС-у, ініціатор і меценат встановлення сталевих хрестів на найвищих вершинах України (Говерла) і Буковини (Яровиця) на відзначення Незалежності України. Кавалер «Федерального Хреста за заслуги перед ФРН»Сергійчук В. Соборна пам'ять України. Календар-альманах 2026. — Вишгород : ПП Сергійчук М. І., 2025. — С. 8.

Життєпис Батько, Петро Барецький, родом з с. Мухавка коло Чорткова, працював поштовим урядником у Чернівцях; мати, Марія Баранюк, чернівчанка. Крім Осипа, в сім'ї було двоє страших хлопців — Іван і Стефко, та молодша дівчинка — АннаКияк В. На рідній і не своїй землі: біографічна повість. — Львів : ЗУКЦ, 2016. — 120 с. — ISBN 978-617-655-131-7. В юності Осип активно займався громадським життям і спортом, був учасником «Пласту» та «Січі». У червні 1940 через загрозу совєтської окупації Буковини перейшов через гори і добрався до Бухареста, де працював, а тоді вчився в Торговельному університеті. Відтак вступив до українського товариства «Січ» і разом з усіма «січовиками» пішов на військовий вишкіл. Потрапляє у військовий підрозділ «Пума» під керівництвом Олександра Пулюя та Ореста Масікевича, з яким у складі румунських і німецьких військ вирушає у напрямку Кишинів — Тирасполь — Дубоссари — Миколаїв. Невдовзі німці розпускають «Пуму», відтак Барецького приділяють перекладачем до 72-ї піхотної дивізії Вермахту. Бере участь у боях в Криму.

В 1944 за сприяння Пулюя йому вдається отримати звільнення з армії, після чого він записується на студії до Технічного університету в Бреслау, а пізніше — в Дармштадті, і ще пізніше навчається на інженерному факультеті Університету Ґраца (Австрія).

1946 — стипендіат за міжнародними ґрантами з математики Сорбонського університету (Франція), а також персональний стипендіат від Греко-католицької церкви в місті Лювен (Бельгія).

Через неможливість оплатити навчання в Ґраці мусив тяжко працювати (на шахтах, на будовах) і відтак отримує диплом інженера аж через чотири роки в Мюнхені. 1949—1952 — студент будівельного факультету Мюнхенського університету, після його закінчення 30 років працював інженером будівництва доріг і мостів технічної служби міністерства шляхів Баварії, в тому числі останні 12 років перед виходом на пенсію — директором з будівництва автобанів Баварії.

Після виходу на пенсію у 1986, Осипа Борецького обрано головою «Комітету допомоги українським студентам» (КоДУСу). Цю організацію було створено Українським Центральним Комітетом у Німеччині у 1940 році. Головним її завданням було надання матеріальної допомоги українським студентам у країнах Європи з метою збереження інтелектуального потенціалу української нації. На посаді Під головуванням Осипа Барецького КоДУС надав українським студентам у Німеччині численні стипендії. З 2003 — член ОУН(д), уповноважений ОУН(д) у Німеччині.

Особисте життя Ще під час навчання в Мюнхені одружується з хорваткою за походженням Едітою, з якою у нього народжується троє синів і дві доньки. У 1957 році дружина помирає у віці 35 років, в той час як старшому синові всього лише 10 років. Осип прикладає всіх зусиль і до роботи, і до виховання дітей, яких виховує успішними і добрими людьми.

Благодійність 18 серпня 1996 року за власні кошти встановив 6-метровий хрест з неіржавіючої сталі у Карпатах на Говерлі як символ ствердження української незалежної держави. Своїм коштом спорудив також дерев'яну капличку в гуцульському стилі біля спортивної бази Заросляк у підніжжі Говерли.

В 1998 спонсорував спорудження на найвищій горі Буковини - Яровиці - 6-метрового хреста з неіржавіючої сталі на відзнаку 80–річчя прилучення Буковини до України. Мав намір поставити також такий самий хрест і в Криму на горі Ай-Петрі, але уряд Криму не дав згоди на встановлення хреста.

У 2000 спроєктував перше кільце — автобан навкруг міста Києва. Хотів, щоб Верховна Рада і уряд України зберегли 300-метровий пояс землі, котра тоді належала державі, а коли будуть гроші, можна буде хоча б будувати автобан-кільце в об'їзд Києва. На жаль, його пропозиції залишились непочутимиБогдан Кияк. Хто ви, пане Барецький? // Світогляд, 2021, №1 (87). — С. 48—49..

Осип Барецький спонсорував перепоховання в Україні на Личаківському цвинтарі у 2010 р. тлінних решток видатних і провідних діячів ОУН — генерала Миколи Капустянського, Дмитра Андрієвського і Якова Маковецького. Він допоміг фінансово побудувати пам'ятник Миколі Міхновському в селі Турівка та видати книгу Осипа Бойдуника «Національний солідаризм».

Незважаючи на насичене життя за кордоном, Барецький завжди підтримував зв'язок із рідним краєм: фінансував освітні та культурні ініціативи, допомагав студентам, підтримував спортивні та наукові проєкти, був одним із засновників музею етнографії та краєзнавства Гуцульщини в селі Підзахаричі.

Визнання 1986 р. Президент ФРН доктор Ріхард фон Вайцзеккер нагородив Осипа Барецького, єдиного серед українців, орденом «Хрест за заслуги перед ФРН».

Примітки

Література Кияк В. На рідній і не своїй землі: біографічна повість. — Львів : ЗУКЦ, 2016. — 120 с. — ISBN 978-617-655-131-7