Водопостачання та санітарія (WSS) є відповідальністю кожної держави-члена Європейського Союзу (ЄС), але у XXI столітті набула чинності загальносоюзна політика. Водні ресурси обмежені, а системи водопостачання та санітарії перебувають під тиском через урбанізацію та зміну клімату. Дійсно, ставки високі, оскільки Європейське агентство з охорони довкілля виявило, що кожен десятий європеєць вже страждає від дефіциту води, а МЕА виміряло споживання енергії у водному секторі як еквівалентне 3,5% споживання електроенергії ЄС.

Наприкінці 2024 року Європейський Союз значно модернізував свій регуляторний підхід, прийнявши Директиву (ЄС) 2024/3019. Ця законодавча «переробка» інтегрує управління водними ресурсами з ширшими цілями ЄС щодо кліматичної нейтральності. Сталий розвиток тепер є юридичним обов'язком. Директива вимагає від сектора стічних вод досягти енергетичної нейтральності до 2045 року, фактично перетворивши очисні споруди на виробників відновлюваної енергії шляхом анаеробного розкладання та відновлення біогазу.

У рамках вступу до ЄС, Україна здійснює поступову гармонізацію національного законодавства у сфері водопостачання та санітарії з європейськими нормами. Головним вектором реформ є імплементація Водної рамкової директиви (2000/60/ЄС), Директиви щодо якості води, призначеної для споживання людиною (2020/2184) та Директиви про очищення міських стічних вод (2024/3019).

На практиці адаптація європейського законодавства передбачає відмову від адміністративно-територіального поділу та перехід на басейновий принцип управління водними ресурсами шляхом розробки Планів управління річковими басейнами (ПУРБ). Водночас здійснюється перегляд Державних санітарних норм і правил (ДСанПіН) для приведення національних критеріїв безпечності та якості питної води у відповідність до сучасних європейських стандартів.

Директиви

Водна політика ЄС в основному кодифікована в таких директивах:

Директива про води для купання (76/160/ЄЕС) 1976 року, замінена Директивою 2006/7/ЄС; Директива про очищення міських стічних вод (91/271/ЄЕС) від 21 травня 1991 року щодо скидів муніципальних та деяких промислових стічних вод; Рамкова директива про водні ресурси (2000/60/ЄС) від 23 жовтня 2000 року щодо управління водними ресурсами; Директива про питну воду (2020/2184) від 16 грудня 2020 року щодо якості води, призначеної для споживання людиною (кодифікація поправок 98/83/ЄС). Директива (ЄС) 2024/3019 про очищення міських стічних вод від 27 листопада 2024 року (перероблена) – це законодавство розширює стандарти 1991 року, охоплюючи менші населені пункти, та запроваджує обов’язкові етапи очищення для нових хімічних та біологічних забруднювачів.

Держави-члени ЄС прийняли національне законодавство відповідно до цих директив. Інституційна організація громадського водопостачання та водовідведення не входить до компетенції ЄС, а залишається прерогативою кожної держави-члена.

Директива про очищення міських стічних вод 1991 року

Директива Ради про очищення міських стічних вод стосується збору, очищення та скидання міських стічних вод, а також очищення та скидання стічних вод з певних промислових секторів. Її метою є захист довкілля від будь-якого негативного впливу, спричиненого скиданням таких вод.

Згідно з графіком директиви:

до 31 грудня 1998 року: усі агломерації з населенням понад 10 000 , які скидають воду в чутливі райони, повинні були мати належну систему збору та очищення, що вимагає дотримання найсуворіших стандартів якості, зазвичай званих третинним очищенням (стаття 5); до 31 грудня 2000 року: агломерації з населенням понад 15 000 осіб за межами чутливих зон повинні були мати систему збору та очищення, яка дозволяє їм задовольняти менш суворі вимоги, зазвичай звані вторинним очищенням (стаття 4); до 31 грудня 2005 року: усі агломерації з населенням від 2000 до 10 000 осіб, які скидають воду в чутливі райони, та всі агломерації з населенням від 2000 до 15 000 осіб, які не скидають воду в такі райони, повинні мати систему збору та очищення (стаття 3).

Однак у випадку Іспанії зміни були внесені під час транспонування Директиви. У статті 2 Директиви система збору визначається як «система трубопроводів, що збирає та транспортує міські стічні води», а отже, до неї були включені всі каналізаційні та дренажні системи, як комунальні, так і приватні. Однак у іспанській транспозиції (Real Decreto-Ley 11/1995 від 28 грудня 1995 р.) визначення системи збору було змінено на «усі системи трубопроводів, які збирають та транспортують міські стічні води з муніципальних каналізаційних та дренажних мереж до очисних споруд». Додані слова означають, що при застосуванні іспанського визначення до статті 3 Директиви муніципальні каналізаційні та дренажні мережі виключаються. Якщо муніципальна мережа не існувала, як у випадку багатьох урбанізацій (житлових масивів), побудованих у 1960-х та 1970-х роках, а також у межах агломерацій з населенням понад 2000 еквівалентів населення, згідно з Real Decreto-Ley 11/1995 не було необхідності створювати систему збору взагалі. Очевидно, що якщо стічні води не збираються, їх неможливо очищати, тому змінене визначення також вплинуло на статтю 4 Директиви. Незважаючи на це, Іспанія мала і досі має повністю дотримуватися Директиви.

5 березня 2009 року уряд автономної області Каталонія нарешті ухвалив закон (La Llei de la millora d’urbanizacions) щодо усунення недоліків інфраструктури, таких як каналізація в урбанізаціях Каталонії, через 18 років після ухвалення Директиви Європейським парламентом.

Директива також дозволяє створення менш чутливих прибережних зон, для яких первинного очищення буде достатньо, якщо можна довести відсутність негативного впливу на довкілля (стаття 6).

Держави-члени мали скласти списки чутливих зон. За оцінками, у 2004 році близько 34 відсотків зі стічних вод, що підпадає під дію директиви, скидалося в чутливі зони.

Цю Директиву було змінено Директивою Комісії 98/15/ЄС.

Спираючись на рамки 1991 року, перероблена версія 2024 року поширює зобов'язання щодо збору та очищення стічних вод на всі агломерації з еквівалентом населення (ЕН) 1000 або більше. Вона також запроваджує обов'язковий четвертинний етап очищення для боротьби із залишковими мікрозабруднювачами з фармацевтичної та косметичної продукції. Принцип «Забруднювач платить» набуває подальшої чинності. Завдяки новій схемі розширеної відповідальності виробника, галузі промисловості, відповідальні за ці мікрозабруднювачі, зобов'язані сплачувати спеціалізовані витрати на фільтрацію, гарантуючи, що фінансове навантаження не покладається виключно на тарифи на водопостачання.

Проблеми імплементації Рішення Комісії 93/481/ЄЕС визначає інформацію, яку держави-члени повинні надавати комісії про стан імплементації Директиви.

Європейська комісія опублікувала три звіти про впровадження директиви, останній з яких – у 2004 році. У звіті зазначалося, що ситуація з очищенням стічних вод у Європі все ще дуже незадовільна, і що жоден з термінів не був дотриманий усіма країнами-членами. Лише Австрія, Данія та Німеччина повністю виконали директиву. У звіті зазначається, що рівень БПК в європейських річках знизився на 20–30 відсотків з моменту прийняття директиви, але інші параметри забруднення, такі як рівень азоту, залишаються високими. Причина полягає в тому, що значна частина забруднення азотом надходить з неточкових джерел у сільському господарстві, а видалення поживних речовин очисними спорудами стічних вод все ще недостатнє. Таким чином, евтрофікація Балтійського моря, Північного моря та значної частини Середземного моря залишається «серйозною проблемою». У звіті також зазначається, що, за оцінками, понад 50 відсотків скидів у чутливі райони не були достатньо очищені. Навіть для нечутливих районів, хоча картина була менш похмурою, лише 69% скидів пройшли очищення, і термін 2000 року не був дотриманий більшістю країн-членів. 25 з 556 міст ЄС досі взагалі не мали системи очищення стічних вод.

Директива призвела до значних інвестицій у очищення стічних вод по всьому ЄС. Спірним аспектом директиви є вимога до всіх агломерацій з населенням понад 2000 мешканців мати систему збору стічних вод, що широко тлумачиться як вимога підключення до каналізаційної системи, навіть якщо існуючі системи санітарії на місці працюють належним чином. Вартість підключення будинків до каналізації в невеликих сільських містечках з розсіяною забудовою часто є дуже високою та накладає високий фінансовий тягар на користувачів.

За даними Європейської комісії, ця директива є найвитратнішим європейським законодавством у сфері охорони довкілля. За оцінками ЄС, з 1990 по 2010 рік у очищення стічних вод було інвестовано еквівалент 152 мільярдів євро. ЄС надає підтримку для впровадження директиви у розмірі близько 5 мільярдів євро на рік.

Плановий перегляд Європейська комісія проводить консультації щодо Директиви про очищення міських стічних вод. Оскільки директива була прийнята в 1991 році, її завданням буде інтеграція зобов'язань, взятих на себе в рамках Паризької угоди, оскільки сектор очищення стічних вод споживає 1% від загального світового споживання енергії. За сценарієм «звичайного ведення бізнесу» очікується, що цей показник зросте на 60% до 2040 року порівняно з 2014 роком. З впровадженням вимог щодо енергоефективності споживання енергії в секторі очищення стічних вод можна скоротити на 50% лише за рахунок використання сучасних технологій. Крім того, існують також можливості виробляти достатньо енергії зі стічних вод, щоб зробити весь водний сектор енергетично нейтральним. Він використовує енергію, що міститься в , шляхом виробництва біогазу шляхом анаеробного розкладання. Ці особливості в основному ігнорувалися через головну мету комунальних підприємств задовольнити існуючі та майбутні потреби в очищенні стічних вод. У Європейському Союзі 0,8% від загального споживання енергії припадає на очисні споруди стічних вод.

Фаза консультацій завершилася офіційним прийняттям директиви 2024 року, яка юридично узгоджує очищення стічних вод з Паризькою угодою. Окрім захисту довкілля, директива застосовує підхід «Єдине здоров’я». Це включає обов’язковий моніторинг параметрів громадського здоров’я, таких як вірусне навантаження та стійкість до антимікробних препаратів. У межах міських стічних вод для підтримки раннього виявлення пандемії та ширшої соціальної стійкості по всьому Союзу.

Директива про питну воду 1998 року

Зміст Директива має на меті захист здоров'я людини шляхом встановлення вимог щодо санітарної безпеки та чистоти, яким має відповідати питна вода в межах Співтовариства (див. якість води). Вона застосовується до всієї води, призначеної для споживання людиною, за винятком природних мінеральних вод та вод, що є лікарськими засобами.

Держави-члени повинні забезпечити, щоб така питна вода:

не містить жодної концентрації мікроорганізмів, паразитів чи будь-яких інших речовин, що становлять потенційну загрозу для здоров'я людини; відповідає мінімальним вимогам (мікробіологічним та хімічним параметрам, а також тим, що стосуються радіоактивності), встановленим директивою. Вони вживатимуть будь-яких інших необхідних заходів для гарантування здоров'я та чистоти води, призначеної для споживання людиною.