Літаючий університет (польською: Uniwersytet Latający, рідше перекладається як «Плавучий університет») — це таємний польський університетБетті Джин Ліфтон, «Король дітей: життя і смерть Януша Корчака», с. 35, Видавництво Святого Мартіна, 1997, ISBN 0-312-15560-3Пітер Брок , Джон Стенлі, Пйотр Й. Врубель, «Нація та історія», с. 167 Видавництво Торонтського університету, 2006, ISBN  0-8020-9036-2, що діяв між 1882 і 1905 роками у Варшаві, яка на той час перебувала під владою Російської імперії Іноді жартома називали «жіночим університетом», оскільки переважну більшість його учасниць становили жінкиDobkowska 2016 ↓, s. 98..

Як писав Богдан Цивінський у своїй книзі «Неслухняні родові»:

"Його створення та діяльність стали амбітною відповіддю покоління емансипованих жінок на заклик позитивістів до рівних прав жінок. Питання соціального статусу жінок було надто гострим, щоб не викликати відгуку. Фундаментальною проблемою тут, звичайно, було питання освіти: 1870-ті та 1880-ті роки були періодом в історії польської освіти, періодом великого вибуху жіночої освіти – незважаючи на несприятливі політичні умови, жіночі інтернати виникали, як гриби після дощу, у Варшаві та інших містах. Однак інтернати, навіть ті, що утримуються на найвищому рівні, є лише еквівалентом середньої школи, до того ж неякісного, зі скороченою навчальною програмою та без атестата про середню освіту. Подальша освіта для жінок закрита"Cywiński 1971 ↓, s. 57–61..

Літаючий університет став однією з найважливіших форм підпільної освіти в умовах обмеження доступу до навчання та русифікаційної політики. Між 1977Акерман, Пітер ; ДюВалл, Джек (2000). «Польща: сила від солідарності». Потужніша сила: століття ненасильницького конфлікту (передрук). Palgrave Macmillan. С. 129. ISBN  9780312240509. Отримано 31 січня 2025 року . Восени 1977 року члени KOR об'єдналися з іншими вченими, щоб створити Літаючий університет. Неофіційні студентські групи в університетських містах оголошували дату та місце проведення кожної лекції – зазвичай приватну квартиру. Десятки студентів та інших людей з'являлися та тулилися всередину, розтягуючись по меблях та підлозі, слухаючи доповіді, які ніколи б не почули у звичайних аудиторіях [...]. У Кракові кардинал Кароль Войтила забезпечив актові зали на території Церкви, що дозволило розмістити більше людей та запобігти переслідуванню з боку поліції. До кінця першого року свого існування Літаючий університет провів 120 лекцій. та 1981 роками відновлені Літаючі університети керувалися поляками-дисидентами в комуністично контрольованій Польська Народна РеспублікаГетлер, Міхаель (5 липня 1978 р.). «Історія не піддається цензурі в польських «літаючих університетах»» «The Washington Post. The Washington Post. Отримано 31 січня 2025 рок . У переповнених квартирах, розкиданих по п’яти польських містах, невеликі групи студентів та науковців створили, мабуть, найрозумнішу та найсміливішу нову форму інакомислення у Східній Європі. [...] Студенти, від 10 до 150 осіб одночасно, відвідують лекції – іноді зі значним особистим ризиком – у польських дуже неофіційних «літаючих університетах»..

Літаючий університет та подібні установи мали на меті надати польській молоді можливості для навчання в рамках традиційної польської науки в ті часи, коли ця традиція стикалася з ідеологією та практикою керівної владиСкшипек, Домініка (2002). «Літаючий університет». У Мацеєвський, Вітольд (ред.). Регіон Балтійського моря: культура, політика, суспільство. Видання Балтійського університету. Уппсала: Видавництво Балтійського університету. С. 533. ISBN  9789197357982. Отримано 13 лютого 2025 року . Літаючий університет — підпільна організація, заснована в 1886 році [...] таємні заняття проводилися переважно для викладання польської мови та історії, щоб зберегти польськість до утворення незалежної Польщі, проте, хоча в суто економічній сфері окупаційні сили майже не втручалися, освіта була придушена та русифікована. [...] Назва «Літаючий університет» пізніше була застосована до серії підпільних освітніх та видавничих заходів, [...] організованих [...] між 1977 і 1979 роками. Літаючий університет виступав проти комуністичної системи Цей та кидав виклик її ідеології, його призначення було, серед іншого, формування нової політичної еліти.. У XIX столітті такі підпільні установи були важливими в національних зусиллях протистояти германізації за прусської окупації та русифікації за російської окупаціїТаппер, Тед; Палфріман, Девід (2005). Розуміння масової вищої освіти: порівняльні перспективи доступу. Psychology Press. с. 142. ISBN 978-0-415-35491-2.. У Польській Народній Республіці Літаючий університет надавав освітні можливості поза урядовою цензурою та контролем над освітоюБарбара Дж. Фальк, Дилеми дисидентства у Східно-Центральній Європі: громадянські інтелектуалі та королі-філософи , Видавництво Центральноєвропейського університету, 2003, ISBN 963-9241-39-3, Google Print, с. 42..

Історія

Поділи Після розділу Речі Посполитої наприкінці XVIII століття її землі були розділені між сусідами: Російською імперією , Пруссією та Австрійською Габсбурзькою монархією (яка сім десятиліть потому стала частиною Австро-Угорщини). Варшава, історична столиця Польщі, потрапила під контроль Росії. Під час поділів Росії та Пруссії становище поляків дедалі погіршувалося.  Особливо в російському секторі спочатку поміркована етнічна політика була переглянута після польських повстань, спрямованих на повалення російського контролю, Листопадового повстання (1830–1831) та Січневого повстання (1863–1864). Після поразки повстання автономія Конгресової Польщі була спочатку обмежена (1831) і остаточно скасована (1865).

Серед посилення політики германізації та русифікації полякам ставало дедалі важче отримати вищу освіту в Польщі .  Крім того, можливості здобуття вищої освіти для жінок у Російській імперії були дуже обмеженіЙохансон, Крістін (1987). Боротьба жінок за вищу освіту в Росії, 1855-1900. Видавництво Макгілла-Квінса - MQUP. С. 23. ISBN. 978-0-7735-0565-0.,  а викладання чи дослідження в деяких галузях, таких як польська мова, католицизм чи польська історія , коливалися від складних до незаконнихАшер, Абрахам (2004). Революція 1905 року: Коротка історія. Видавництво Стенфордського університету. С. 47. ISBN 978-0-8047-5028-8.Брок, Пітер; Стенлі, Джон Д.; Врубель, Пйотр; Врубель, Пйотр (1 січня 2006 р.). Нація та історія: польські історики від епохи Просвітництва до Другої світової війни. Видавництво Торонтського університету. С. 167. ISBN 978-0-8020-9036-2..

У відповідь на таку політикуВолдрон, Пітер (15 травня 1997 р.). Кінець Російської імперії, 1855-1917. Palgrave Macmillan. С. 120. ISBN. 978-0-312-16537-6.  та натхненні польським позитивістським рухомПортер, Браян (24 лютого 2000 р.). Коли націоналізм почав ненавидіти: уявлення про сучасну політику в Польщі дев'ятнадцятого століття. Видавництво Оксфордського, 1882 року у приватних будинках Варшави розпочалися таємні курси. Спочатку це була серія курсів конспірологічної освіти для жінок, серед перших викладачів яких були Юзеф Семашко, Станіслав Норблін, Пьотр Хмеловський та Владислав Смоленський . 1885 року, завдяки зусиллям однієї зі студенток, Ядвіги ЩавинськоїЛіфтон, Бетті Джин (15 квітня 1997 р.). Король дітей: Життя і смерть Януша Корчака. Macmillan. С.  35–40. ISBN. 978-0-312-15560-5.  (також відомої як Зофія ЩавинськаГарсія, Маргарита Діас-Андреу; Соренсен, Марі Луїза Стіг (1998). Розкопки жінок: історія жінок у європейській археології. Психологічна преса. стор. 88. ISBN 978-0-415-15760-5.), різні проосвітні групи були об'єднані в єдиний неформальний та нелегальний таємний університет, відкритий для обох статей, відомий як Літаючий університет (курси, розкидані по всьому місту, часто змінювали місцезнаходження, щоб запобігти російській владі дізнатися про місцезнаходження та заарештувати викладачів і студентів).

Фінансування здійснювалося шляхом внесків слухачів (2–4 рублі на місяць), що дозволяло оплачувати працю викладачів і підтримувати діяльність таємної бібліотекиJanina Mackiewicz-Wojciechowska, Uniwersytet „Latający”. Karta z dziejów tajnej pracy oświatowej, Odbitka z wydawnictwa „Zagadnienia pracy kulturalnej”, Warszawa 1933.. Університет не отримував державної чи приватної допомоги, залишаючись повністю самодостатнім, хоча така модель обмежувала доступ для менш забезпечених верств. Він не покладався на жодні пожертви, ні державні, ні індивідуальні. Він надавав своїм учасникам знання, причому досить глибокі, і для багатьох польських вчених це було основним джерелом доходуLudwik Krzywicki, Wspomnienia, t. I, Warszawa 1957, s. 345.

Структура університету Рада університету обиралася з поміж студентів. Касири виконували функції радників та керівників, збираючи внески, виплачуючи зарплату професорам та надаючи інформацію про місця проведення зустрічей. Як згадував Людвік Крживіцький:

"Я. Щавінська була дуже добрим та енергійним організатором, але в неї був один недолік: вона була надто автократичною та надмірно нервовою. З незначної особистої суперечки виникла фундаментальна боротьба – «за конституцію», як називали її опоненти. Зрештою, лідерство перейшло від однієї особи до цілої групи людей, до ради, обраної всім студентським колективом наприкінці навчального року — ради, обраної всім студентським колективом наприкінці навчального року, ради, яка вже була певною мірою пов'язана та знайома з правилами, оскільки дотримання закону, який лежав прихованим та маловідомим, було неможливим. Зазвичай обиралися особи, які добровільно висловлювали свою готовність взяти на себе відповідальність та прив'язалися до самого закладу. Роками ті самі жінки (рада завжди складалася виключно з жінок) несли цей тягар пошани, що вимагав багато енергії, мобільності та часу. Теоретично існувала також рада лекторів, але насправді вона була неактивною — з вини самих лекторів. Кожен гурток обирав касира, який збирав плату зі студентів свого гуртка та виплачував гонорар лектора, що становив 3–5 рублів за годину. Ці касири утворювали допоміжну раду при раді. Реєстрація приймалася на початку навчального року: студенти сплачували рубль вступного внеску та щомісячний внесок, що відповідав розміру групи: заможніші студенти платили більше, бідніші менше, а багатьох взагалі відраховували. Нестачу кадрів покривали лекціями, як таємними, так і приватними. Ці лекції залучали 100–200 осіб і більше" Krzywicki 1923 ↓, s. 13–16..

Викладачами університету були провідні польські науковці, позбавлені можливості працювати в офіційних установах. Серед них — Тадеуш Корзон (історик), Броніслав Хлєбовський (історик літератури), Ігнацій Хшановський (історик літератури), Зофія Дашинська-Голінська (соціолог і економіст)де Хаан, Франциска; Даскалова, Крассіміра; Лутфі, Анна, ред. (2005). Біографічний словник жіночих рухів та фемінізмів у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі: 19 та 20 століття (1-ше видання). Нью-Йорк: Видавництво Центральноєвропейського університету. ISBN. 9637326391., Ян Владислав Давід (педагог і психолог), Адам Марбург (філософ), Людвік Крживіцький (соціолог), Юзеф Нуссбаум-Гіларович (біолог)Девіс, Норман. Божий майданчик: Історія Польщі. Видавництво Колумбійського університету. С. 235. ISBN 978-0-231-51479-8., Одо Буйвід (бактеріолог), Вацлав Налковський (географ), Владислав Смоленський (історик).

Навчання в підпільному університеті тривало п'ять-шість років і проходило на трьох факультетах:

1. Соціальних наук,

2. Історико-філологічного, який також включав педагогіку,

3. Математики та природничих наук.