Храм Різдва Пресвятої Богородиці – православний храм в Одесі, розташований на Слобідці за адресою: площа Молоді, 19. Належить Українській православній церкві московського патріархату. Один із найстаріших православних храмів району Слобідка.

Історія

Заснування та радянський період

Храм на Слобідці був побудований у 1854 році. Будівництво здійснювалося на кошти парафіян із залученням позики у розмірі 2000 рублів, наданої Одеською міською управою. У 1884 році при церкві розпочало діяльність парафіяльне піклування.

Церква є трипрестольною. Вівтарі храму освячені на честь шанованих християнських святих та подій: Головний престол – освячений на честь Різдва Пресвятої Богородиці; Правий приділ – на честь великомученика Георгія Побідоносця; Лівий приділ – в ім'я святителя Миколая.

Чин освячення новозбудованої церкви звершив архієпископ Інокентій (Борисов).

У 1936 році в межах антирелігійної кампанії радянської влади храм було офіційно закрито. Того ж року будівля зазнала значних руйнувань: було демонтовано купол та дзвіницю.

Споруду пристосували під гуртожиток для працівників трамвайного депо. За спогадами багаторічного настоятеля храму, протоієрея Григорія Герасименюка, саме статус житлового приміщення фактично врятував будівлю від цілковитого знесення, яке спіткало багато інших одеських церков у цей період.

Богослужіння у храмі поновилися у 1941 році під час румунської окупації Одеси. Після закінчення Другої світової війни релігійна громада продовжила діяльність, проте будівля тривалий час перебувала у занедбаному стані.

Період служіння Григорія Герасименюка (1959–2021)

Нова сторінка в історії парафії розпочалася у грудні 1959 року, коли настоятелем храму був призначений протоієрей Григорій Герасименюк. Його служіння тривало понад шість десятиліть, що стало одним із найтриваліших періодів настоятельства в літописі сучасної Одеси. Саме під його безпосереднім керівництвом розпочалася масштабна та тривала реконструкція споруди, яка на той момент перебувала в занедбаному стані.

Процес відновлення включав повну відбудову втраченого у 1930-х роках купола та дзвіниці, капітальний ремонт вівтаря та встановлення нового іконостаса. Крім того, було проведено опалення та збудовано приміщення недільної школи. Паралельно зі служінням настоятель займався науковою діяльністю, захистивши у 1982 році богословську роботу про історію Літургії Передосвячених Дарів.

Реставрація храму за радянських часів супроводжувалася значними логістичними труднощами, проте настоятелю вдалося залучити матеріали з різних куточків України. Для будівельних робіт використовували високоякісний ліс із Хмельницької області та камінь, привезений із селища Красні Окни. Особливу роль у формуванні сучасного вигляду храму відіграло постачання нержавіючої сталі із Запоріжжя, яку використали для покрівельних робіт.

Завдяки цьому нестандартному рішенню храм став єдиною культовою спорудою Одеси, чиї куполи мають покриття з нержавіючої сталі, що виділяє його серед іншої архітектурної забудови міста.

Залишив посаду у 2021 році, помер 7 квітня 2024 року на 96-му році життя. Його пастирське служіння тривало майже 67 років.

Святині У храмі зберігаються шановані реліквії, що мають історичну та духовну цінність: Ікона Казанської Божої Матері (Афонська) — образ, написаний на Святій Горі Афон. У період радянських гонінь на церкву ікону переховувала та зберегла одна з парафіянок храму. Ікона Казанської Божої Матері (дар родини о. Іони) — подарована донькою святого праведного Іони Одеського. З цим образом пов'язана спадкоємність служіння: батько святого Іони, Мойсей, свого часу служив у цьому храмі в сані диякона.

Примітки