Цивільний кодекс Нідерландів або Burgerlijk Wetboek (BW) — цивільний кодекс Нідерландів. Ранні версії значною мірою базувалися на Кодексі Наполеона. Цивільний кодекс Нідерландів був суттєво реформований у 1992 році. Кодекс стосується прав фізичних осіб (Книга 1), юридичних осіб (Книга 2), спадщини (Книга 3) та спадкування (Книга 4). Він також викладає право власності (наприклад, право власності, володіння та забезпечувальні права) (Книга 5), зобов'язань (Книга 6) та договорів (Книга 7), а також колізійного права (Книга 10). Запропоновані зміни додають Книгу про інтелектуальну власність.

Історія До спроб об'єднання майже кожен регіон у Нідерландах мали власне законодавство. Місцеве право значною мірою запозичувало з цивільного , зокрема щодо зобов'язального права та практики письмових кодексів. Однак до XIX століття не існувало універсального письмового кодексу. Багато спроб кодифікації були короткочасними, чому не сприяли постійно мінливі уряди та політичні умови. У 1531 році Карл V, правитель Нідерландів, наказав кодифікувати існуючі закони з метою досягнення однаковості. Однак Вісімдесятирічна війна та кінець іспанського правління в Нідерландах перервали ці плани. Приблизно через два століття, у 1801 році, за часів нової Батавської республіки, було зроблено ще одну спробу. У 1804 році письмовий кодекс був частково розроблений, але так і не був прийнятий. 24 травня 1806 року Нідерланди стали клієнтською державою Франції під назвою Голландське королівство за правління брата Наполеона, Луї Бонапарта. Наполеон доручив королю прийняти та запровадити Наполеонівський кодекс. Було сформовано комітет, і, спираючись значною мірою на Наполеонівський кодекс та деякі попередні роботи, 1 травня 1809 року королівським указом було запроваджено кодекс під назвою «Ветбоек Наполеон, написаний для Королівської Голландії». Римсько-нідерландське право було скасовано, за винятком випадків, коли це було спеціально збережено в Кодексі, та в голландських колоніях. Однак, прийняття 1809 року було недовгим. 1 січня 1811 року Нідерланди були анексовані Французькою імперією, а Кодекс Наполеона був прийнятий у незмінному вигляді. Незалежність Нідерландів була відновлена з падінням французького правління в 1813 році. Королівство знову зайнялося кодифікацією. Стаття 100 Конституції 1814 року стосується кодифікації на основі нідерландського права. Різні пропозиції були зроблені між 1816 і 1830 роками. Зрештою, у 1830 році парламент ухвалив новий кодекс. Він був сумішшю впливів — переважно французьких та романо-нідерландських. Цей кодекс був прийнятий як Burgerlijk Wetboek 1838 року.

Реформа Кодексу 1992 року Незважаючи на те, що початковий обсяг перегляду полягав у «технічній реформі», Закон про внутрішні справи 1992 року вніс суттєві зміни як до попереднього Кодексу, так і до усталеної судової практики. Технічна спрямованість переглянутого кодексу запозичена з німецького BGB. Розмежування між цивільним та комерційним правом було скасовано та включено до ширшої сфери приватного права. Кодекс тепер охоплює всі аспекти комерційного регулювання — корпоративне, страхове, транспортне, споживче та трудове право. Наприклад, Кодекс 1992 року тепер спеціально регулює комерційні договори (Книга 6, ст. 119(a)). Доступний позов про незаконне збагачення (Книга 6, ст. 212), а також позови про скасування договору за недійсну згоду або «зловживання обставинами» (Книга 6, ст. 44(4)). У більш загальному плані, вимоги добросовісності тепер є постійною темою в усьому Кодексі: Книга 6, ст. 1 передбачає, що сторони у правовідносинах одна з одною повинні поводитися справедливо та розумно одна з одною. Це, здається, поширюється не лише на договори, а й на інші галузі права.

Кодекс 1992 року є більш технічним, систематизованим та абстрактним, ніж його попередник. Він також має більш концептуальний характер і містить чимало чітко сформульованих принципів на різних рівнях абстракції. У всьому тексті Кодексу викладено чітку схему загальних правил, на основі яких будуються детальні положення. Наприклад, деліктна відповідальність ґрунтується на загальному понятті . Це поняття матиме різне застосування за різних обставин. Кодекс також є більш нюансованим, передбачаючи ступінь та кваліфікацію там, де за попереднім Кодексом міг переважати підхід «все або нічого». Кодекс також послаблює правовий позитивізм французької системи на користь надання судам ширших повноважень у розгляді справ. Ці повноваження дозволяють «проміжні рішення» (тобто не рабськи встановлені законом) складних проблем.

Як і більшість інших іноземних цивільних кодексів, правила процесу та публічне право кодифіковані окремо від Цивільного кодексу 1992 року.

Критика Кодекс критикували за те, що він надає судам занадто багато свободи дій. Вважається, що це підриває визначеність, ключову мету кодифікації. З іншого боку, гнучкість дозволяє Кодексу відповідати новим викликам без регулярних змін. Крім того, консолідація широкого корпусу комерційного права в Кодексі тепер робить його «єдиним» довідником з приватного права, легкодоступним та актуальним як для громадян, так і для підприємців.

Структура Цивільний кодекс Нідерландів наразі складається приблизно з 3000 статей та 9 книг: +Структура Burgerlijk Wetboek Книга Опис Статті 1 Фізичні особи та сім'я 1:1 - 1:462 2 Юридичні особи 2:1 - 2:455 3 Спадщина загалом 3:1 - 3:326 4 Наступництво 4:1 - 4:233 5 Нерухомість 5:1 - 5:147 6 Зобов'язання 6:1 - 6:279 7 Конкретні контракти 7:1 - 7:9002 7А Спеціальні контракти (ще не поновлені) 7a:1576 - 7a:1828 8 Транспортне право та транспортні засоби 8:1 - 8:1836 9 Інтелектуальна власність (див. інші акти) 10 Колізія законів 10:1 - 10:165

Див. також

()

Додаткова інформація

Jeroen Chorus, Ewoud Hondius та Wim Voermans, ред. Вступ до голландського права, 5-е видання. Alphan aan den Rijn: Kluwer, 2016. H. Warendorf, R. Thomas, & I. Curry-Sumner, пер. Цивільний кодекс Нідерландів . Alphen aan den Rijn: Kluwer, 2013.

Примітки