Європейське договірне право є стратегією, спрямованою на формування єдиного набору правових принципів, що діють у сфері договірного права в межах Європейського Союзу, з мінімальними відмінностями між національними системами договірного права, які застосовуються в державах-членах. Договірне право є однією з областей гармонізації приватного права, яку реалізує та розвиває Європейська комісія, тоді як Принципи європейського договірного права – набір типових правил, розроблених провідними європейськими вченими-договірниками, які намагаються роз’яснити основні правила договірного права та, у більш загальному сенсі, зобов'язального права, що є спільним для більшості правових систем Європейського Союзу. Принципи європейського договірного права (PECL) ґрунтуються на концепції єдиної європейської системи договірного права і були створені самопроголошеною Комісією з європейського договірного права, заснованою Оле Ландо («Комісія Ландо»). PECL враховують вимоги європейської внутрішньої торгівлі.

Історія У широкому сенсі принципи пропонують «набір загальних правил... розроблених для забезпечення максимальної гнучкості та, таким чином, для врахування майбутнього розвитку правової думки в галузі договірного права». Поштовхом для роботи над PECL стали резолюції Європейського парламенту від 26 травня 1989 року «про дії щодо узгодження приватного права держав-членів»EUR-Lex, RESOLUTION on action to bring into line the private law of the Member States, OJ C 158 of 26 June 1989, 400, voted 26 May 1989, accessed 10 January 2024 та 25 липня 1994 рокуOJ C 205 of 25 July 1994, 518, в яких висловлювалося бажання встановити спільне європейське цивільне право. Як початкову основу, спочатку мало бути створене спільне договірне право.

Ймовірно, першою реакцією став «Кодекс договорів» Гарві Макгрегора 1993 року, який було підготовлено на прохання Комісій з питань англійського та шотландського права щодо пропозицій стосовно можливої кодифікації єдиного договірного права для Англії та Шотландії. Макгрегор надав цю роботу до відома ЄС, який, судячи з усього, проігнорував її.

Натомість, Комісія з європейського договірного права (організація, незалежна від будь-яких національних зобов'язань) розпочала роботу в 1982 році під головуванням покійного Оле Ландо, юриста та професора з Данії, який помер у квітні 2019 року.Copenhagen Business School, In memory of Ole Lando, accessed 16 September 2023 Комісія складалася з 22 членів з усіх держав-членів Європейського Союзу та частково фінансувалася ЄС. Перша частина PECL була опублікована в 1995 році; друга частина доступна з 1999 року, а третя частина була завершена в 2002 році.

У 1997 році в Гаазі відбувся симпозіум на тему «Європейський цивільний кодекс», організований Міністерством юстиції Нідерландів під час головування Нідерландів у Європейській раді у січні-червні 1997 року.Schultze, R. and Ebers, M., Joint Response to the Commission's Action Plan on European Contract Law (COM(2003) 68 final)

Європейська комісія опублікувала «повідомлення» щодо «більш узгодженого європейського договірного права» 15 березня 2003 року.EUR-Lex, Communication from the Commission to the European Parliament and the Council: A More Coherent European Contract Law - An Action Plan, 2003/C 63/01, published 15 March 2003, accessed 16 September 2023 У Плані дій Комісії, викладеному в цьому повідомленні, пропонувалося прийняти «поєднання регуляторних та нерегуляторних заходів» для вирішення проблем, що виникають внаслідок національного розмаїття в галузі договірного права. Комісія та юридичні експерти в цій галузі вказали на необхідність проведення (та фінансування) масштабних досліджень для просування цього порядку денного. Шульце та Еберс у «спільній відповіді» розглядають порядок денний як такий, що має три етапи:

«підбиття підсумків» чинного первинного законодавства визначення областей подібності між правовими актами та «секторами», в яких було розроблено право Спільноти, та дослідження того, якою мірою вже існують спільні принципи, які можна «переформулювати» як право Спільноти.

Сьогодні роботу Комісії з європейського договірного права продовжує Дослідницька група з питань Європейського цивільного кодексу. Групою керує Крістіан фон Бар, німецький професор права. Група була заснована у 2005 році.

Принципи європейського договірного права Принципи європейського договірного права (PECL) були натхненні Конвенцією Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (CISG) 1980 року; однак вони є так званим м'яким правом. Таким чином, ПЕКП не є юридично застосовним нормативним актом: «Термін «м'яке право» є загальним терміном для всіх видів правил, які не застосовуються від імені держави, а розглядаються, наприклад, як цілі, яких необхідно досягти».

Таким чином, PECL дуже схожі на Принципи міжнародних комерційних договорів UNIDRUIT – Міжнародного інституту уніфікації приватного права (Принципи UNIDRUA), які вже були опубліковані у 1994 році. Як і у випадку з PECL, Принципи UNIDRUA є «приватною кодифікацією», підготовленою юристами вищого класу без будь-якого національного чи наднаціонального наказу чи дозволу. Головною метою як PECL, так і Принципів UNIDRUA було складання єдиних правових принципів для довідки та, за необхідності, розвиток національних правових систем.

Під час складання PECL було враховано право держав-членів ЄС, а отже, загальне та цивільне право, а також неєвропейське право. У PECL доступні норми, які в такому вигляді досі не були включені до жодної правової системи. Автори PECL також переслідували довгострокову мету вплинути на розвиток права в Європі.

PECL як спільне ядро європейських систем Під час формулювання PECL Комісія Ландо також використовувала різні європейські правові системи. Порівнюючи ці правові системи, часто можна виявити значні відмінності щодо певних норм.

Щоб надати зацікавленим сторонам справедливу правову конструкцію для їхніх ділових операцій, яка не надає переваги стороні з певної юрисдикції, різні національні законодавства, про які йде мова, були більш-менш об'єднані для формування спільного ядра.

Цей підхід покликаний усунути невизначеність у міжнародних операціях. Кожна сторона може бути впевнена, що не зазнає невигідних наслідків через несприятливі аспекти конкретного національного законодавства після того, як сторони домовилися про застосування Принципів: «... єдиним шляхом до справді єдиного ринку було і залишається запровадження спільного набору правил, що дозволить подолати традиційні бар’єри, пов’язані з тим, що кожна національна правова система має власні, розрізнені та суперечливі норми з цього питання».

Таким чином, буде уникнуто несприятливого впливу різних національних законів на поведінку учасників ринку, буде сприяти торгівлі, а також юридично однорідному європейському ринку.

Таким чином, PECL досягла успіху в подоланні розриву між цивільним правом європейського континенту та загальним правом англо-американської системи, пропонуючи правила, створені для узгодження різних поглядів двох систем.

Водночас, PECL надає допомогу суддям національних судів та арбітрам у арбітражних провадженнях, що вирішують транскордонні питання. Якщо національне законодавство не дає задовільного рішення, «Суд [...] може прийняти рішення, передбачене Принципами, знаючи, що воно становить спільну основу європейських систем».

Написаний мовою, відомою всім сторонам, та з використанням єдиної термінології, PECL також слугує «основою для будь-якого майбутнього Європейського кодексу договорів», що відповідає вищезгаданим резолюціям ЄС, які зрештою можуть замінити окремі національні закони.

PECL як частина європейського Часто сторони міжнародних договорів купівлі-продажу не домовляються про національне право, яке регулює їхню договірну угоду. Натомість вони іноді домовляються про чинність міжнародно визнаних правових принципів, так званих «загальних принципів права».

Ці правові принципи, , на основі яких суд може прийняти рішення для врегулювання спорів сторін, складаються із «законів кількох систем, праць юристів та опублікованих арбітражних рішень», а отже, сукупності міжнародної правової практики в окремій галузі права. Таким чином, PECL, як і Принципи Unidroit або CISG, також є частиною .

Чи підлягає сторонами, проте активно оскаржується в міжнародному приватному праві. Це також стосується його правової природи як такої. PECL не відіграє значної ролі у складанні міжнародних договорів купівлі-продажу або як закон, що регулює такі договори. Можливість включення PECL до таких договорів – або прямо, або шляхом посилання на «загальні торговельні принципи» чи подібне – справді прямо згадана в PECL.

Однак на практиці PECL рідко визнаються сторонами як право, що підлягає застосуванню. Проте у торгівлі між державами-членами Європейського Союзу PECL мають певний вплив, оскільки вони були створені саме для такої торгівлі. PECL дають змогу суду, якщо він їх застосовує, ухвалити зважене рішення. Крім того, існує ймовірність, що національні законодавчі органи будуть звертатися до PECL у зв’язку з можливими реформами, щоб ознайомитися з поточним європейським консенсусом щодо договірного права, не вдаючись до детального аналізу законодавства окремих держав.

Вплив на розвиток права та національних правових систем PECL були створені, як і у випадку з CISG та Принципами Unidroit, з метою стати прикладом для існуючих та майбутніх національних правових систем.

Норми, передбачені цими «м’якими нормами», були інтегровані в нові закони різних держав Центральної та Східної Європи. Наприклад, частини норм PECL стали частиною Цивільного кодексу Німеччини (BGB) під час реформи зобов’язального права у 2002 році.

Вплив на європейський цивільний кодекс Триває довга правова суперечка щодо того, чи потрібен незалежний Європейський цивільний кодекс, що виходить за рамки існуючої суттєвої нормативно-правової бази ЄС. Якщо буде консенсус, що Європейський цивільний кодекс потрібен, PECL передбачає важливі кроки до створення такого кодексу.

Дослідницька група з питань Європейського цивільного кодексу (SGECC), що базується на PECL та, відповідно, Lando-Commission, представила у 2009 році проєкт Загальної системи відліку (DCFR) у співпраці з іншими інституціями. Це проєкт кодифікації всього європейського договірного права та суміжних галузей права.

У рамках своїх зусиль щодо створення цілісної європейської правової бази Європейська комісія у липні 2010 року опублікувала «Зелену книгу» щодо варіантів політики у сфері європейського договірного права,European Commission, "Green Paper from the Commission on policy options for progress towards a European Contract Law for consumers and businesses", COM(2010)348 final, published on 1 July 2010, accessed on 21 September 2024 у якій вона висунула сім варіантів подальшої роботи з підготовленим проєктом «Спільних орієнтирів», що винесено на обговорення. Ці варіанти варіюються від повністю необов’язкового представлення результатів у вигляді «набору інструментів» та «факультативного європейського інструменту договірного права» до Директиви або Регламенту, що встановлює обов’язковий європейський цивільний кодекс.European Commission, "Green Paper from the Commission on policy options for progress towards a European Contract Law for consumers and businesses", COM(2010)348 final, published on 1 July 2010, accessed on 21 September 2024 Хоча Європейська комісія стверджує, що варіанти будуть винесені на відкрите обговорення, вона вже готує конкретні положення щодо факультативного інструменту за допомогою «експертної групи» та «консультативної ради зацікавлених сторін».

Однак концепція підготовленого проєкту Спільної референтної системи зазнала різкої критики з боку європейських держав-членів. Існують побоювання, що без ретельного перегляду проєкту надійне застосування законодавства неможливе.

Див. також

Європейське деліктне право Рим I Рим II

Примітки

Джерела

H. G. Beale et al. Cases, materials and text on contract law, 3rd edn. Oxford: Hart, 2019.