Екологічне миротворення (часто зване екологічним миробудівництвом) досліджує та пропагує захист довкілля та співпрацю як фактор у створенні більш мирних відносин. Миротворення – це як теорія, так і практика визначення умов, які можуть призвести до сталого миру між минулими, теперішніми або потенційними майбутніми супротивниками. На найпростішому рівні війна руйнує екосистеми та засоби до існування тих, хто залежить від природних ресурсів, а анархія конфліктних ситуацій призводить до неконтрольованої, руйнівної експлуатації природних ресурсів . Запобігання цим наслідкам дозволяє легше рухатися до сталого миру. З більш позитивної точки зору, екологічна співпраця може бути одним із місць, де ворожі сторони можуть підтримувати діалог, а сталий розвиток є передумовою для сталого миру . Galtung, Johan. 1975. "Three approaches to peace: peacekeeping, peacemaking and peacebuilding." In Peace, War and Defence - Essays in Peace Research Vol. 2, 282-304. Copenhagen: Christian Ejlers.Lederach, John Paul. Building Peace: Sustainable Reconciliation in Divided Societies (Washington, DC: United States Institute of Peace Press) 1997.
Визначення Вивчення миробудівництва (термін, введений Галтунгом, 1975) UN Secretary-General. 1992. "An Agenda for peace: preventive diplomacy, peacemaking and peace-keeping." UN Doc. A/47/277. June 17. розвивається з інтересу до визначення умов, які ведуть від тимчасового припинення насильства до сталих процесів врегулювання конфліктів та взаємної співпраці між тими, хто раніше був супротивниками або може вступити в руйнівні конфлікти в майбутньому. Як передбачали ключові мислителі, такі як Галтунг чи Ледерах, миробудівництво стосується всебічної та довгострокової трансформації конфліктної ситуації в бік негативних, а зрештою й позитивних форм миру . Починаючи з того часу, як Генеральний секретар Бутрос Бутрос-Галі просував «Порядок денний миру» в 1992 році, Організація Об'єднаних Націй прийняла термінологію постконфліктного миробудівництва та розробила програми на його основі.
Останні дослідження виявили дві домінуючі точки зору: точка зору, що базується на співпраці, ґрунтується на потенціалі екологічної співпраці сприяти миру завдяки ефекту переливу. Ця точка зору зосереджується переважно на міждержавному рівні та часто стосується запобігання конфліктам, а не постконфліктного миробудівництва . На противагу цьому, перспектива ресурсного ризику визнає нестабільність, спричинену ресурсами, особливо після внутрішньодержавних конфліктів, та наголошує на необхідності пом'якшення цих ризиків для підтримки відсутності насильства ( негативний мир ) шляхом сприяння екологічній співпраці.
Точне визначення поняття «екологічне миротворчість» варіюється в різних наукових та політичних документах, і цей термін часто вживається як синонім таких понять, як «екологічна миротворчість», «дипломатія катастроф» або екологія миру . В одному огляді літератури, опублікованому у 2018 році, висловлюється думка, що поняття «екологічна миротворчість» може використовуватися для позначення «усіх форм співпраці з екологічних питань між різними соціальними групами, які мають на меті та/або досягають створення менш насильницьких і більш мирних відносин між цими групами». У цьому контексті під миром чітко розуміють як негативні форми миру (відсутність насильства), так і позитивні форми миру (соціальна справедливість та неможливість насильницького конфлікту). У тому ж дусі Крампе та Свейн вважають, що «екологічне миротворчість можна визначити як стале управління природними ресурсами з метою запобігання конфліктам та побудови миру — до, під час або після конфлікту — з акцентом на потенціал екологічної співпраці для підтримки миру та стабільності.
Асоціація екологічного миробудівництва використовує таке визначення: «Екологічне миробудівництво інтегрує управління природними ресурсами в запобігання конфліктам, пом’якшення, вирішення та відновлення для підвищення стійкості громад, постраждалих від конфлікту». У 2021 році кілька провідних науковців та лідерів Асоціації екологічного миробудівництва запропонували таке визначення: «Екологічне миробудівництво охоплює численні підходи та шляхи, за допомогою яких управління екологічними проблемами інтегрується та може сприяти запобіганню, пом’якшенню, вирішенню та відновленню конфліктів». Carius, A. (2006). Environmental Peacebuilding: Cooperation as an Instrument of Crisis Prevention and Peacebuilding: Conditions for Success and Constraints. The German Federal Ministry for Economic Cooperation and Development. Це визначення з того часу отримало широке визнання.
Механізми Екологічне миротворення може бути результатом односторонніх зусиль або співпраці між двома ворогуючими сторонами. Такі актори, як міжнародні донори, уряди чи громадянське суспільство, можуть працювати самостійно або взаємодіяти з іншими зацікавленими сторонами для вирішення екологічних проблем та проблем управління ресурсами, які породжують або можуть створити конфлікт. Ці зусилля можуть, навмисно чи ненавмисно, призвести до більш мирних умов, наприклад, шляхом підвищення довіри, заохочення до співпраці або створення нових міждержавних інституцій (див., наприклад, Ініціативу басейну Нілу або Комісію річки Меконг ). Якщо у повоєнних містах буде забезпечено водну інфраструктуру, колишні комбатанти можуть отримати підтримку для створення альтернативних засобів до існування (наприклад, земля, море та навчання для сільського господарства), або ж можна буде управляти високоцінними ресурсами (наприклад, нафтою, газом) для пом'якшення невдоволення, руйнування навколишнього середовища та наслідків ресурсного прокляття . UNEP. (2004). Understanding Environment, Conflict, and Cooperation. Nairobi: Kenya.З 1990-х років Програма Організації Об'єднаних Націй з навколишнього середовища (ЮНЕП) включила екологічне миробудівництво та вирішення конфліктів до свого порядку денного, Halle, S. (Editor). (2009). From Conflict to Peacebuilding: The Role of Natural Resources and Environment. United Nations Environment Programme. Nairobi: Kenya.проводила екологічні оцінки зон конфліктів та рекомендувала більш тісно інтегрувати екологічні питання в роботу Комісії ООН з миробудівництва .
У статті 2021 року було зроблено спробу розвинути теоретичне мислення щодо того, чому екологічне миротворення призведе до миру. Спираючись на ранні роботи Кена Конки дослідження пропонує три потенційні механізми, «завдяки яким покращене управління природними ресурсами в постконфліктних контекстах теоретично позитивно впливає на мир: (а) гіпотеза контакту, згідно з якою сприяння міжгруповій співпраці зменшує упередження та дискримінацію; (б) поширення транснаціональних норм, де впровадження екологічних та інших норм належного управління підтримує розширення прав і можливостей людини та зміцнює громадянське суспільство; та (в) надання державних послуг, де забезпечення доступу до державних послуг відповідає інструментальним потребам громад, тим самим зміцнюючи їхню віру в державу».
У своїй статті, що здобула нагороду , Маккензі Ф. Джонсон, Лус А. Родрігес та Мануела Кіхано Ойос розрізняють п'ять ключових механізмів, за допомогою яких може працювати екологічне миробудівництво: (1) покращення економічного розвитку та засобів до існування людей (особливо в політично нестабільних районах), (2) створення або зміцнення інституцій управління ресурсами, які здійснюють інклюзивне та прозоре управління, (3) побудова довіри та співпраці між (колишніми, нинішніми або потенційними) сторонами конфлікту, (4) підтримка сталого навколишнього середовища (особливо для ресурсозалежних груп) та (5) розширення знань, зокрема щодо охорони навколишнього середовища та врегулювання конфліктів.
Межі наукових досліджень Хоча існує значна кількість якісних досліджень на основі конкретних прикладів, присвячених вивченню впливу окремих проєктів або ініціатив з екологічного миротворчості (див. розділи «Екологічне миротворчість на Близькому Сході» та «Екологічне миротворчість в інших регіонах світу» нижче), статистичних досліджень з великою вибіркою на цю тему проводиться менше, що ускладнює достовірне встановлення того, чи є такі ініціативи з екологічного миротворчості безпосередніми причинами, а не наслідками більш мирних міждержавних відносин. Нечисленні доступні дослідження, проведені на великій вибірці, свідчать про те, що транснаціональна природоохоронна діяльність Schoenfeld, Stuart. 2010. "Environment and Human Security in the Eastern Mediterranean: Regional Environmentalism in the Reframing of Palestinian-Israeli-Jordanian Relations" in P. H. Liotta, David Mouat, Judith Lancaster, Bill Kepner and David Smith, eds. Achieving Environmental Security: Ecosystem Services and Human Welfare. Amsterdam: IOS Press. та міжнародне співробітництво у сфері водних ресурсів Kramer, A. (2008). Regional Water Cooperation and Peacebuilding in the Middle East. Adelphi Research, Initiative For Peace.можуть сприяти розбудові миру.
У статті 2024 року в журналі «Міжнародні справи» було запропоновано комплексний документ, що визначає порядок денний, у якому визначено критичні прогалини в дослідженнях щодо зміни клімату та запропоновано чотири основні підтеми для подолання зміни клімату та розбудови миру, сприяючи інтеграції кліматичних аспектів у дослідження та практику миру:
дискурс та розробка норм щодо зміни клімату та миробудівництва; вплив зміни клімату на ефективність миротворчих операцій; взаємодія між зміною клімату та розбудовою миру на місцевому рівні; та роль гібридних процесів розбудови миру.
Підкреслюючи «подвійний тягар», з яким стикаються суспільства, що постраждали від конфліктів, одночасно борючись із впливом клімату та нестабільністю, автори виступають за більш інтегрований, міждисциплінарний та емпірично обґрунтований дослідницький підхід для вирішення складних зв'язків між зміною клімату, екологічним стресом та сталим розбудовою миру.
Екологічне миротворення на Близькому Сході Мадридська конференція 1991 року, спільно організована Сполученими Штатами та СРСР, зібрала представників урядів Ізраїлю, Сирії, Лівану та Йорданії, а також Палестинську делегацію у складі Йорданської делегації. На конференції були створені робочі групи з питань біженців, регіональної безпеки, економічного розвитку, водних ресурсів та навколишнього середовища. Робочі групи з питань водних ресурсів та навколишнього середовища, а також певною мірою група з питань економічного розвитку, мали на меті залучити екологічну співпрацю та сталий розвиток до формулювання шляху до сталого миру на Близькому Сході.
Наступні угоди в Осло між Ізраїлем та Організацією визволення Палестини, а також мирний договір між Йорданією та Ізраїлем містили розділи, що передбачали спільні комітети з питань водних ресурсів, співробітництва у сфері довкілля та економічного розвитку. Коли переговори між Ізраїлем та Палестинською адміністрацією зайшли в глухий кут, а відносини знову стали дуже ворожими, прогрес у співпраці з питань водних ресурсів, довкілля та сталого розвитку також зупинився. На формальному рівні існують контакти між урядовцями та експертами, що перетинають лінії протистояння, водна інфраструктура була утримана від насильства під час Другої інтифади, і існує певний рівень співпраці – не широко розголошений – з нагальних питань, пов'язаних з водними ресурсами та довкіллям. Відносини співпраці між Йорданією та Ізраїлем підтримуються, але прогрес обмежений наслідками невирішеного Палестино-Ізраїльського конфлікту.