Блюз — сімейство історичних танців, що розвивалися разом із блюзовою музикою та виконувалися під неї, або сучасних танців, що танцюються в цій естетиці. Блюз-танці у сучасному розумінні часто розглядаються як підгрупа свінгових танців і викладаються у свінг-школах, хоча історично мають незалежне від них походження і відрізняються манерою виконання; попри це, відбулася певна гібридизація рухів блюзових та свінгових танців шляхом взаємного запозичення.

Коріння блюзових танців сягає афроамериканського танцю, який сам по собі бере свій початок у музичних традиціях країн Африки на південь від Сахари та історичних танцях, привезених до Сполучених Штатів європейськими іммігрантами.

Історія блюзових танців

Передісторія Блюз виник у танцях, привезених до Америки поневоленими африканцями, які дотримувалися музичних традицій країн Африки на південь від Сахари. Проте в історії доколоніальних африканських танців на південь від Сахари немає документальних свідчень про тривалі танці один на один між гендерно різними партнерами; африканські культури, очевидно, вважали цей тип танців недоречним; він виник вже під впливом європейців.

Рабство у Сполучених Штатах мало великий вплив на афроамериканський танець, оскільки люди з дуже різних африканських культур були об'єднані під час поневолення. В результаті цього їхні специфічні культурні традиції, включаючи танці, часто втрачалися або змішувалися з креолізованим афроамериканським танцювальним стилем. На цей танцювальний стиль також вплинули елементи британсько-європейських танців, привезені до Сполучених Штатів європейськими іммігрантами. Танцювальні рухи передавалися з покоління в покоління афроамериканців, переглядалися та перероблялися, що зрештою призвело до появи специфічного афроамериканського танцювального словника. З часом афроамериканський танець став більш формальним, ніж його африканські попередники, але більш енергійним та динамічним, ніж європейські танці.

Протягом періоду після Реконструкції, приблизно 1875—1900 років, коли на американському Півдні були прийняті закони Джима Кроу, танцювальні кроки почали втрачати свій зв'язок з релігією та духовністю і стали вважатися суто світськими. Танці чорношкірих людей з робітничого та нижчого класу втратили деякі зі своїх євроамериканських рис. Танці в цю епоху стали асоціюватися з вираженням задоволення та сексуальності з партнером, а важливість групових танців була зменшена. Африканський стиль танців у нахилі змістився в бік більш вертикальної стійки, менш пов'язаної з аграрними посиланнями, та для сприяння зв'язку з партнером.

Розвиток блюзової музики

В. К. Генді, автор одних із перших опублікованих блюзових пісень, задокументував свій ранній досвід із блюзовою музикою на танцях, що відбулися в Клівленді, штат Міссісіпі, приблизно в 1905 році. Місцевий гурт, що складався з трьох темношкірих чоловіків із пошарпаними струнними інструментами, виконав «моторошну» пісню: «Танцюристи збожеволіли». Пізніше Генді описав захоплену реакцію натовпу на те, що його власний гурт грав блюзову музику в 1909 році: «В офісних будівлях навколо білі люди нашорошували вуха. Стенографістки танцювали зі своїми начальниками. Усі кричали, вимагаючи ще». Пізніше він включив елементи музики хабанера у свою блюзову музику, оскільки помітив, що темношкірі люди танцюють ще більш захоплено, коли ці елементи присутні. У 1914 році він вперше виконав пісню " Saint Louis Blues ". У той час танго було модним, тому він використав вступ у стилі танго, перш ніж раптово перейти до блюзового стилю. Як згадував Генді, після хвилинного вагання публіка з головою поринула в танець.

У цей момент блюз почав формуватися як окремий жанр. Мелодія під назвою «Slow Drag Blues», написана Сноуденом, була записана приблизно в — роках гуртом Dabney's Band. За словами Альберта Мюррея, танцювальний рух у стилі блюз не має нічого спільного з чуттєвою відданістю. «Будучи завжди питанням елегантності, [це] обов'язково питання зібраності. Практикувальники цього стилю не розкидають свої тіла; вони не розслабляються повністю. Втрата спокою та контролю ставить людину повністю поза традицією».

Танці під блюзову музику іноді називали «повільним волоченням» (slow draging), термін, який використовували чорношкірі танцюристи в Чикаго протягом 1940-х років. До 1960-х років набув поширеннятермін «потирання живота» (belly-rubbing). У 1970-х роках як чорношкірі, так і білі почали називати дуже близькі повільні танці між парами просто «повільними танцями». Ступінь прихильності партнерів один до одного зазвичай визначав, наскільки близько вони танцювали, і існували дуже різні рівні майстерності та стилі роботи ніг.

Фактично, сама природа народної танцювальної культури забезпечує виживання соціально та культурно корисних або цінних танців. Багато кроків, характерних для танців, пов'язаних з популярними блюзовими піснями 1920-х років, були адаптовані для нових музичних структур у джазі та нових танцювальних форм, таких як лінді-хоп. Ранні афроамериканські блюзові танці були дуже простими в своєму основному русі та дозволяли широке розмаїття музичної інтерпретації, втілюючи чорний естетичний підхід до ритму, руху та мелодії, який пронизував чорну музику. Вони часто були простими одно- або двокроковими, і хоча деякі рухи могли бути адаптовані та інтегровані в деякі основні популярні танці, блюзові танці як окремий танцювальний жанр та соціальна практика ніколи не ставали особливим фокусом для білої Америки так, як це зробили такі танці, як лінді-хоп та чарльстон.

Блюзовий стиль танців

Кажуть, що блюзові танці як жанр мають певну естетику:

Атлетична та рівна постава тіла та рух, що характеризуються тим, що вага утримується на подушечках стоп, коліна зігнуті, стегна відведені назад, а груди подані вперед. Асиметрія та поліфонічний вигляд/відчуття тіла, що характеризуються рівністю частин тіла. Жодна кінцівка чи частина не має пріоритету, але всі вони працюють разом одночасно та послідовно. Фокус та переміщення ваги відбувається через різні частини тіла; поліцентричність. Ритмічний рух. Не один ритм використовується в тілі/з тілом, а кілька метрів або ритмів. Артикульовані рухи тулуба (груди, грудна клітка, таз, сідниці) з визначенням та підкресленням різних ритмів. Імпровізація між танцюристами та на основі власних рухів. Заснована на ритм-секції гурту. Малювання ритмів, танець у просторі між ритмами, поштовхи та потяги, створюючи відчуття напруги як у тілі, так і в тілі, яке рухається в просторі, залишаючись при цьому вільним та розслабленим.

Певні рухи або танці «Болрум» (буквально «бальна зала»), танець, який згадувала документалістка Мура Ден, — це повільний танець, який виконували лінді-хоппери у бальній залі «Савой» під блюзову музику та балади. Це повільніший, плавний, але дуже ритмічний танець, що включає багато обертань, підйомів та прогинів. Шугар Салліван, відома танцюристка у стилі лінді-хоп, описала його як романтичний.

У танці «Риб'ячий хвіст» рух сідниць утворює різноманітні вісімки, елемент, що виник в африканських танцях. Африканські танці зазвичай не сприймають тісний тілесний контакт, тому використання цього руху в партнерських танцях у Сполучених Штатах вважалося непристойним, коли його вперше представили. «Фанкі Батт» був подібним рухом, який включав «розтирання» сідниць. « Сквот» та «Муч» також виконувалися рухами стегон. Подібні танці були популярними в Нью-Йорку до 1913 року.

Повільний дрег у його різних формах вперше був задокументований і виконувався під музику епохи регтайму.

«Зміїні стегна» — це рух, у якому коліна рухаються вперед і назад по черзі, тримаючи при цьому стопи разом, що призводить до руху стегон. Як і в «Балл з Джеком», подібному русі, у якому коліна тримаються разом, це призводить до обертання стегон.

Танець «Страт» надзвичайно схожий на танці, які можна побачити в Південній Африці, Гані та Нігерії. Танець «Страт» часто асоціювався з «кейквоком» — ще одним історичним афроамериканським танцем.

Див. також

Джук-джоун Повільний дрег (танець) Ерл Снейкхіпс Такер Кен «Зміїні стегна» Джонсон

Примітки

Бібліографія

Посилання

Історія Навчальні матеріали