Ірена Лепальчик (польською Irena Lepalczyk, народилася 1 жовтня 1916 року у Смоленську, Російська імперія, - померла 26 травня 2003 року у Лодзі, Польща) — польська педагогиня. Професорка гуманітарних наук, спеціалізація — соціальна педагогікаProf. dr hab. Irena Lepalczyk, [w:] archiwalna baza „Ludzie nauki” portalu Nauka Polska (OPI PIB) [dostęp 2013-08-29].. Учениця та співробітниця Гелени Радлінської — продовжувачка її наукової думкиProfesor Irena Lepalczyk. „Gazeta Wyborcza Łódź”, s. 12,5 lipca 2013. Agora. ISSN 0860-908x.. Почесна докторка Лодзького університету. Співзасновниця школи соціально-педагогічного мислення в академічному середовищі Польщі.
Біографія Дитинство та юність провела у Варшаві. 1935 року склала іспит на атестат зрілості, а 1937 року розпочала вивчати історію у Варшавському університеті. 1938 року перервала навчання, щоб, окрім випадкових заробітків, займатися скаутською діяльністю — керувала 14-м варшавським дівочим скаутським загоном «Бяла», що діяв при гімназії королеви Ядвіги.
Після початку Другої світової війни, як скаутка опікувалася дітьми-сиротами та біженцями. 1942 року стала командиркою загону «Гжибув», вступила до жіночої військової служби та розпочала навчання на педагогічних курсах, які проводили сестри-урсулинки під керівництвом Гелени Радлінської. У 1943–1944 роках очолювала Превентивний центр Центральної ради соціального забезпечення. Після завершення курсу, за наполяганням Гелени Радлінської, Ірена Лепальчик розпочала навчання на таємному соціально-освітньому відділенні педагогічного факультету Вільного польського університету
Після закінчення війни продовжила навчання у Лодзькому університеті, здобувши ступінь магістра філософії у галузі соціальної педагогіки 1946 року. Після завершення навчання залишилася в університеті на посаді асистентки кафедри соціальної педагогіки. 1947 року поїхала до Бельгії на шестимісячне стажування. У грудні 1949 року її звільнили з університету з політичних причин, що, однак, не завадило їй написати докторську дисертацію (на основі досвіду, здобутого у Брюсселі) та захистити її 1950 року, здобувши науковий ступінь докторки.
Після звільнення з університету працювала у Центрі підготовки соціальних працівників у Лодзі, а після його ліквідації — у Бібліотеці імені Людвіка Варинського у Лодзі. Після повторного відкриття кафедри соціальної педагогіки повернулася до роботи у Лодзькому університеті у 1961 році.
1970 року здобула ступінь габілітованої докторки, 1971 року стала доценткою, а 1972 року змінила Александера Камінського на посаді керівниці кафедри соціальної педагогіки Лодзького університету. У 1973–1977 роках очолювала Міжфакультетський відділ культури та освіти Лодзького університету. Також була членкинею Ради поширення науки Польської академії наук. 1980 року отримала звання професорки гуманітарних наук. Вийшла на пенсію 1987 року.
З 2005 року Лодзьке наукове товариство присуджує Премію професорки Ірени Лепальчик за дослідження у галузі соціальної педагогікиRegulamin Nagrody Łódzkiego Towarzystwa Naukowego im. Profesor Ireny Lepalczyk. ltn.lodz.pl. [dostęp 2013-08-29]. (pol.).
.
Похована на муніципальному цвинтарі в Долах у Лодзі (пл. Xb).
Наукові інтереси Наукові інтереси Ірени Лепальчик зосереджувалися на широкому розумінні соціальної педагогіки, її історії та теорії: культурно-освітній роботі, роботі з догляду та виховання, а також питаннях соціального середовища. Вона також досліджувала історію соціальної роботи, читання та інституційної підтримки сімей і дітей. Є авторкою понад 250 наукових публікацій, а також рецензенткою й науковою керівницею докторських та габілітаційних дисертацій.
Основні роботи
Текстильники та книги (1959), Проблеми читання учнів середньої школи (1965), Про популяризатора (1971), Зліт дітей та дорослих з рейок у маленькому містечку (1972) Бібліотечна педагогіка Гелени Радлінської (1974) Державний університет як освітнє середовище (1971, 1972), Соціальна асоціація як освітнє середовище (1974), Соціальна педагогіка Гелени Радлінської (1980), Проблема навчання соціальних працівників (1981), Елементи педагогічної діагностики (1987), Інституційна допомога дітям та сім'ям (1988), Сім'я з проблемою алкоголізму (1989), Трансформація соціального середовища (1990), Соціальна педагогіка. Людина у світі, що змінюється (1993, 1995), Гелена Радлінська. Людина і вихователь (1994, 1995), Олександр Камінський (1996), Багатство життя та творчості А. Камінського (1999) .
Примітки