Європейський парламент III скликання був обраний на виборах 1989 року і діяв до виборів 1994 року.
Головні події
15–18 червня 1989 Вибори до Європейського парламенту 1989 року.
25 липня 1989 Перше засідання (установча сесія) третього скликання парламенту. Енріке Барон обраний президентом Європейського парламенту.
1992 Маастрихтський договір
14 січня 1992 Еґон Клепш обраний президентом Європейського парламенту.
1 січня 1993 Комісія Делора III приступає до роботи; вона стала першою комісією Європейського Союзу, заснованою Маастрихтським договором. Було вирішено обмежити її повноваження до 1995 року, щоб її мандат надалі збігався з мандатом Європейського парламенту.
1 листопада 1993 Набуття чинності Маастрихтським договором.
Президент Європейського парламенту
Президент Європейської комісії
Перелік депутатів Європарламенту
Інтеграція Східної Німеччини Однією з ключових політичних та юридичних подій під час III скликання Європейського парламенту стало об'єднання Німеччини у жовтні 1990 року. До Європейської Спільноти доєдналися п'ять нових федеральних земель (територія колишньої НДР), громадяни яких не мали демократичного представництва в Європарламенті, обраному в 1989 році.
Аби уникнути довготривалого процесу ратифікації змін до європейських договорів заради розширення парламенту посеред каденції, було застосовано прецедентний механізм «м'якої інтеграції». 21 лютого 1991 року німецький Бундестаг призначив 18 спостерігачів від східнонімецьких земель до Європейського парламенту. Серед них були представники різних політичних сил, зокрема ХДС, СДПН та ПДС.
Ці 18 політиків були фактично інтегровані в повсякденну роботу Європарламенту:
вони були розподілені між існуючими політичними групами (фракціями); вони регулярно відвідували пленарні сесії в Страсбурзі; вони брали активну участь у роботі парламентських комітетів.
Єдиним законодавчим обмеженням для них була відсутність офіційного права голосу під час ухвалення рішень. Ця практика тривала аж до завершення повноважень III скликання у 1994 році, коли кількість повноправних місць для Німеччини було розширено до 99.
Згодом, цей історичний прецедент статусу спостерігача (без зміни договорів) неодноразово згадувався у дискусіях щодо прискореної політичної інтеграції до Європейського Союзу нових держав-кандидаток, зокрема України.
Примітки