Ґі Каміль Ліж'є (, 12 липня 1930 — 23 серпня 2015) — французький автогонщик та власник команди. Протягом життя він побудував успішну кар'єру в абсолютно різних сферах: був регбістом, м'ясником, автогонщиком і власником команди Формули-1.

Ліж'є мав сина Філіппа та доньку Паскаль, а його онук Етьєн Ліж'є свого часу вважався перспективним французьким автогонщиком.

Ранні роки Ліж'є народився в сім'ї фермера і залишився сиротою у віці 7 років. У підлітковому віці він кинув школу й пішов працювати помічником м'ясника у своєму рідному місті Віші.

Завдяки своїй атлетичності та жазі до суперництва, у 1947 році Ліж'є став чемпіоном Франції з академічного веслування. Також він захоплювався регбі й грав настільки добре, що під час військової служби виступав за збірну французької армії, а згодом навіть пробився до складу другої збірної Франції. Проте через травми його регбійна кар'єра швидко обірвалася.

Цілеспрямований та націлений на успіх, Ліж'є відкладав усі гроші, які заробляв помічником м'ясника, щоб профінансувати свої амбітні плани. У 1960 році він узяв в оренду екскаватор, а невдовзі купив власний бульдозер і зайнявся будівельним бізнесом.

За сприяння мера Віші П'єра Кулона, Ліж'є заснував компанію з будівництва громадських об'єктів Ligier Travaux Publics. Завдяки тогочасному буму на будівництво автомагістралей у Франції, він зміг стрімко розширити свій бізнес. До 1961 року в його компанії вже працювало 1200 співробітників та налічувалося 500 одиниць техніки, а сфера діяльності розширилася на будівництво мостів, дамб та інфраструктурний розвиток. У цей період ділові контакти дозволили йому зав'язати важливі дружні стосунки з тогочасними місцевими політиками — Франсуа Міттераном та П'єром Береговуа.

Після завершення регбійної кар'єри Ліж'є переключився на перегони, але мотоциклетні. У 1959 та 1960 роках він ставав чемпіоном Франції з шосейно-кільцевих мотогонок у класі 500cc, виступаючи на мотоциклі Norton Manx «LA».

Кар'єра гонщика

Свою першу спробу в автоперегонах Ліж'є зробив за кермом Simca 1300 на Кубок Паризького автосалону () у Монлері в 1957 році. Проте лише в 1960 році він уперше спробував свої сили в перегонах на автомобілях із відкритими колесами, виступивши на боліді Формули-Юніор Elva-DKW у Монако та Монлері.

До 1964 року Ліж'є вже виступав на спорткарах Porsche у складі команди Огюста Вьєйє. Спершу він змагався на моделі 356, а згодом — на 904 Carrera GTS, на якій у тандемі з Робером Буше посів сьоме місце в загальному заліку марафону 24 години Ле-Мана 1964 року. Того ж року Ford France підписало з Ліж'є контракт на виступи в одному з двох болідів Формули-2 Brabham BT6. Це були тогорічні моделі, але протягом сезону одну з них замінили на новішу Brabham BT10. Напарником Ліж'є по команді став Жо Шлессер. У своєму дебютному заїзді на сицилійській трасі Енна-Пергуза Ліж'є фінішував п'ятим. Таким чином, у досить пізньому як для автоспорту віці — 34 роки — Ліж'є розпочав свою «справжню» кар'єру професійного гонщика.

У 1965 році Ліж'є за кермом GT40 приніс перемогу Ford France на 24-му Гран-прі Альбі у класі спорткарів. А в 1966 році він посів друге місце на 14-му ралі Рут-дю-Нор (), виступаючи на Shelby Mustang GT350 (шасі 5R209), яке орендували у Марсіаля Делаланда.

Ліж'є дебютував у Формулі-1 за кермом приватного Cooper-Maserati T81 на Гран-прі Монако 1966 року. У п'яти стартах за кермом цієї машини він або взагалі не потрапляв до фінішної класифікації, або фінішував поза заліковою зоною. Того ж року вони з Шлессером об'єднали зусилля та стали ексклюзивними імпортерами продукції Ford-Shelby у Франції.

Того ж року виступи в тандемі зі Шлессером за команду Ford France на GT40 знову принесли хороші результати — зокрема, п'яте місце в перегонах 1000 кілометрів Нюрбургрингу. І хоча сезон для Ліж'є завершився достроково через перелом коліна під час вільного заїзду перед Гран-прі Німеччини, усе могло закінчитися значно гірше. Після цієї аварії лікарі збиралися ампутувати ногу і лише завдяки втручанню Шлессера її вдалося врятувати.

У 1967 році на Гран-прі Великої Британії Ліж'є виставив ще один приватний болід — Brabham-Repco BT20. Його фініш на восьмому місці в Німеччині приніс йому єдине залікове очко в кар'єрі Формули-1. Крім того, того ж року Ліж'є разом зі Шлессером здобув перемогу в пергонах 12 годин Реймса, виступаючи на Ford GT40 Mk IIB.

У 1968 році Ліж'є виступив на Ford Escort TC у гонці Кубок швидкості (). Того ж року компанія Ford France почала згортати свою програму в автоспорті, тому Ліж'є об'єднав зусилля з Шлессером та Жозе Берою, щоб створити команду Ecurie InterSport, придбавши два боліди McLaren для Формули-2. Проте саме того року Шлессер загинув на Гран-прі Франції, перебуваючи за кермом експериментального боліда Honda RA302 з повітряним охолодженням та магнієвим кузовом.

У 1969 році Ліж'є лише одного разу повернувся на трасу за кермом Ford Escort TC в перегонах Кубок ACIF (), проте вже в 1970 році він повернувся до регулярних змагань. В перегонах 24 години Ле-Мана він виступив на спорткарі, що вже носив його власне ім'я — Ligier JS1, і продовжував брати участь у різних гонках на витривалість на машинах власного виробництва аж до 1974 року.

Загалом Ліж'є взяв участь у тринадцяти Гран-прі Формули-1, завоювавши одне очко в залік пілотів завдяки фінішу на восьмому місці на Гран-прі Німеччини 1967 року — це сталося тому, що двоє гонщиків попереду нього виступали на машинах Формули-2 і не мали права претендувати на чемпіонські очки у Формулі-1.

Власник команди

У 1968 році Ліж'є заснував компанію Ligier Cars для виробництва власних спортивно-гоночних автомобілів. Це стало втіленням спільної мрії, яку він розділяв зі своїм колишнім напарником, бізнес-партнером і близьким другом — покійним Жо Шлессером: побудувати «хорошу машину». Для проєктування автомобілів Ліж'є найняв Мішеля Тетю, а дебютним проєктом компанії став прототип JS1. Ініціали «JS» у цій та всіх наступних назвах моделей стали даниною пам'яті Шлессеру. Компанія створила лише три екземпляри моделі JS1, після чого виробництво переключилося на її наступницю — модель JS2.

Гоночний прототип JS3, незважаючи на свою назву, насправді був створений у проміжку між моделями JS1 та JS2. Після доволі скромних успіхів у перегонах спорткарів, Ліж'є звернув свою увагу на Формулу-1, викупивши активи команди Equipe Matra Sports. Маючи у своєму розпорядженні досвідчений колектив, зокрема конструктора Жерара Дюкаружа, та двигуни Matra V12, у 1976 році він заснував команду Équipe Ligier. На початку 1980-х років стайня досягла значного успіху завдяки виступам таких пілотів, як Жак Лаффіт, Патрік Депайє та Дідьє Піроні.

У 1981 році давній друг Ліж'є Франсуа Міттеран став президентом Франції. Коли у 1983 році у Ліж'є виникли серйозні проблеми, президент розпорядився, щоб державні компанії, такі як Elf, Gitanes та Loto, забезпечили його команді спонсорську підтримку. Ліж'є також користувався особливими привілеями, коли справа стосувалася силових агрегатів: на компанію Renault чинився політичний тиск, щоб змусити її постачати мотори його стайні, яка використовувала їхні двигуни з по рік та з по рік. Проте це не завжди гарантувало отримання найновіших і найдосконаліших модифікацій, які були в арсеналі французького автовиробника. Через ексклюзивні контракти Renault з Lotus під час першої ери турбодвигунів (—) та з Williams в еру 3,5-літрових моторів (—), Ліж'є зазвичай доводилося встановлювати на свої боліди лише торішні версії агрегатів. Утім, після розформування заводської команди Renault наприкінці року ситуація змінилася, оскільки приблизно з середини сезону 1986 року Ліж'є почав отримувати найсвіжіші специфікації двигунів нарівні з Lotus.

Альянс Ліж'є, Міттерана та П'єра Береговуа досяг свого піку на початку 1990-х років із реконструкцією автодрому Маньї-Кур, який мав стати новою штаб-квартирою для компанії Ligier та новим місцем проведення Гран-прі Франції. Президент Міттеран та прем'єр-міністр Береговуа повністю підтримали цю ідею.

На Гран-прі Монако 1996 року пілот Олів'є Паніс здобув дев'яту й останню перемогу у Формулі-1 для команди Ligier.

Загалом за свою історію команда Équipe Ligier устигла взяти участь у 326 Гран-прі, 50 разів піднімалася на подіум, здобула дев'ять перемог, завоювала друге місце в Кубку конструкторів 1980 року та сконструювала понад 20 різних болідів Формули-1.

Життя після Формули-1 Після банкрутства автомобільної компанії у 1975 році, Ліж'є викупив її французькі активи та залишки незібраних автомобілів. Проте відновлювати виробництво моделей Monica він так і не став.

Створивши чимало різноманітних спортивно-гоночних автомобілів та болідів Формули-1, у 1980-х роках Ліж'є вирішив диверсифікувати свій бізнес. Розпочавши з виробництва кабін для тракторів, згодом Ligier Group переключилася на випуск машин, відомих у Франції як «voitures sans permis» () або «voiturettes» (). Цей специфічний клас транспортних засобів можна водити без наявності повноцінних водійських прав, а первістком бренду в цьому сегменті стала модель Ligier JS4. Дводверна JS4 вирізнялася майже кубічним сталевим монококом, скляними задніми дверима та від самого початку комплектувалася двигуном Motobécane об'ємом 49 куб. см. Машина була короткою, але доволі широкою, що стало прямою відповіддю на тогочасні зміни в законодавстві, які дозволили мікроавтомобілям цього класу мати два посадкові місця замість одного.

У 1992 році Ліж'є усвідомив, що соціалістичний уряд не буде вічним і продав свою команду Сірілю де Рувру, який знову її перепродав у 1994 році, тепер уже Флавіо Бріаторе. Гроші, отримані від цієї угоди, Ліж'є спрямував на те, щоб практично повністю захопити ринок натуральних добрив у центральній Франції, і успішно зайнявся нарощуванням свого нового статку.

Усього за кілька місяців Соціалістична партія Міттерана зазнала розгромної поразки на виборах, а 1 травня 1993 року Береговуа вчинив самогубство. Сам Ліж'є залишався залученим до справ своєї колишньої команди Формули-1 у ролі амбасадора, аж поки в лютому 1997 року її знову не продали — цього разу Алену Просту, який перейменував стайню на Prost Grand Prix.

У 2004 році Ліж'є придбав мажоритарний пакет акцій компанії Automobiles Martini, поширивши своє традиційне фірмове маркування «Ligier JS» на нові моделі, зокрема Ligier JS49, JS51 та JS53.

У 2014 році бренд Ligier знову опинився в центрі уваги світового автоспорту, коли компанія Onroak Automotive, що належала Жаку Ніколе, розпочала виробництво нових гоночних машин. Частина з них виступала під прапорами власної стайні Ніколе — OAK Racing. Команда, зокрема, виставила новий прототип Ligier JS P2 для участі в Чемпіонаті світу з автоперегонів на витривалість та перегонах 24 години Ле-Мана, а місця за кермом боліда зайняли сам Ніколе та Жан-Марк Мерлен.

Син Ліж'є також став конструктором болідів Формули-3.

Після його смерті 23 серпня 2015 року в Невері, похоронна церемонія відбулася 28 серпня в церкві Святого Блеза у Віші.Les obsèques du pilote de F1 Guy Ligier se sont déroulées à Vichy – La Montagne

У Ліж'є залишилися дружина та двоє дітей — син Філіп і донька Паскаль.

Відзнаки Ліж'є є кавалером Ордена Почесного легіону.

Результати виступів 24 години Ле-Мана Рік Команда Напарники Автомобіль Клас Кола 1964 Auguste Veuillet Робер Бюше Porsche 904/4 GTS GT2.0 323 7 1 1965 Ford France S.A. Моріс Трентіньян Ford GT40 P5.0 11 Схід Схід 1966 Ford France S.A. Боб Гроссман Ford GT40 S5.0 205 Схід Схід 1967 Ford France S.A. Жо Шлессер Ford Mk IIB P+5.0 183 Схід Схід 1970 Automobiles Ligier Жан-Клод Андрюе Ligier JS1-Ford Cosworth P2.0 65 Схід Схід 1971 Automobiles Ligier Патрік Депайє Ligier JS3-Ford Cosworth P3.0 270 НКЛ НКЛ 1972 Automobiles Ligier Жан-Франсуа Піо Ligier JS2-Maserati S3.0 7 Схід Схід 1973 Automobiles Ligier Жак Лаффіт Ligier JS2-Maserati S3.0 24 ДСК ДСКДжерело:

Формула-1