«Соціалізм, економічний розрахунок та підприємницька функція» — це книга з питань економічної теорії та історії економічної думки, написана Хесусом Уертою де Сото у 1992 році. Її мета — пояснити, чому, на думку автора, соціалізм є інтелектуальною помилкою, яку теоретично спростували інтелектуали Австрійської школи економіки — використовуючи економічну суб'єктивістську парадигму. І зроблено це було за десятиліття до падіння соціалістичного блоку у Східній Європі, крім того цю ж саму теорію можна застосувати до сучасної держави загального добробуту .

У теоретичному розділі книги пояснюється функціонування ринкової економіки,на основі концепції підприємницької функції — або підприємництва, як прагнення до (суб'єктивних) можливостей отримання прибутку — та характеристики знань, які, на думку автора, необхідні для координації виробничих процесів.

Уерта де Сото розвиває цю концепцію, інтегруючи теоретичні рамки праксеології Людвіга фон Мізеса та економіки знань Ізраїля Кірцнера. Базуючись на цьому, він пояснює теоретичну неможливість скоординованої продуктивності в умовах соціалізму та інтервенціонізму в їхніх різних формах, а також наслідки реалізації цих укладів.

Він також пропонує нове визначення соціалізму та інтервенціонізму, вже не як державної власності на засоби виробництва, а як «інституціоналізованої агресії проти вільного здійснення підприємницької функції» — частково це відповідає визначенню соціалізму запропонованої Гансом-Германом Хоппе у його книзі *Теорія соціалізму та капіталізму *.

У розділах присвячених історичним подіям він розглядає дебати щодо економічних розрахунків у соціалізмі, захищаючи аргументи, висунуті Мізесом у 1920 році, та внесок його учнів Фрідріха Гаєка та Лайонеля Роббінса в ці дебати.

Він критикує статичні інтерпретації економічного процесу (характерні для парадигми загальної рівноваги неокласичної економіки ), які, як стверджує Уерта де Сото, спотворили розуміння аргументів Мізеса щодо неможливості економічних розрахунків без ринкової системи цін — як це відбувається у соціалістичних економіках. Уерта де Сото зазначає, що, як не парадоксально, економісти-марксисти в цих дебатах використовували неокласичну парадигму, яка базується на ідеї «ідеального» ринку, для формулювання відповідей. Він також пропонує пояснення та спростування аргументів різних соціалістичних теоретиків у цих історичних інтелектуальних дебатах.

Книга має сім видань (останнє у 2024 році). Видана видавництвом Unión Editorial. Перекладена англійською, російською та китайською мовами.

Основні аргументи книги

Людська діяльність та підприємницька функція В економіці, з точки зору Австрійської школи, коли індивіди діють для досягнення своєї мети, ми говоримо про підприємницьку функцію, яку вони виконують. Підприємницька функція, відповідно, полягає у виявленні та оцінці можливостей для досягнення мети. Однак, під час виявлення цих можливостей генерується інформація, якою індивід раніше не володів і яка тепер існує завдяки його діям.Jesús Huerta de Soto, Socialismo, cálculo económico y función empresarial, 2° edición, 2001

Характеристики інформації Знання або інформація, що виникають в результаті підприємницької діяльності, мають особливі характеристики; це суб'єктивні, практичні та неформалізовані знання.

Це неявне знання, які суб'єкт може використовувати на свою користь, але водночас нездатні до детального аналізу. Щоб проілюструвати цю концепцію, можна розглянути написання цієї самої статті: хоча ідеї, висловлені тут, піддаються індивідуальному аналізу, метод, за допомогою якого цей автор організовує ідеї та обирає мову, яку він вважає (з різним ступенем успіху) доречною для їх передачі, є прихованим розумовим процесом і, в буквальному сенсі, «незрозумілим» методом.

Іншим поширеним прикладом для ілюстрації цієї ідеї є здатність велосипедиста підтримувати рівновагу на поворотах; хоча існують точні фізичні формули для визначення мінімального кута нахилу, який повинен мати велосипед, щоб уникнути падіння, суб'єкт (велосипедист) не враховує їх під час дій, а радше покладається на своє «почуття рівноваги» – концепцію, яку неможливо екстерналізувати, але при цьому це корисно для суб'єкта лише в контексті його дій.

У цьому сенсі практичні знання є індивідуальним та розпорошеним типом знань, тобто кожен суб'єкт володіє крихітною частиною інформації, яка генерується та передається глобально на соціальному рівні, але яку в принципі знає лише конкретний індивід, оскільки вона виникла в результаті його конкретних дій.

Створення та передача неявної, неартикульованої інформації Як згадувалося, на основі визначення можливостей (засобів), що дозволяють людям досягати своїх цілей, створюється інформація, якої раніше не існувало. Ця інформація або знання, одного разу створені, можуть використовуватися іншими членами суспільства, але вони завжди є суб'єктивною інформацією і не існують незалежно від людей, які здатні цю інформацію інтерпретувати або відкривати для себе. Іншими словами, саме люди завжди створюють, сприймають і передають інформацію; а передача соціальної інформації є неявною та суб'єктивною, тобто не є явною та артикульованою, і водночас дуже узагальненою, оскільки передається та суб'єктивно сприймається лише в обсязі, необхідному для координації соціального процесу.

«Інтелектуальний поділ праці» Через обмежені можливості людського розуму, а також зростання обсягів нової інформації в соціальному процесі, що зумовлене підприємницькою функцією, розвиток суспільства вимагає постійного розширення та поглиблення розподілу знань, а це, в свою чергу, вимагає збільшення населення.

Економічний розрахунок і соціалізм

Примус до підприємницької функції На думку теоретиків економічного лібералізму загалом та економічного розрахунку, зокрема, у соціалістичній системі, яка прагне економічного планування, здійснення підприємницької діяльності обмежується або повністю забороняється заходами, які система запроваджує для досягнення своїх цілей планування. Примус не лише запобігає використанню можливості отримання прибутку, але й перешкоджає самому існуванню такої можливості .

Отже, якщо примус є систематичним у соціальній сфері і підприємницька функція при цьому не може бути реалізована в цій сфері, жодного з інших типових наслідків підприємницької діяльності не виникне:

по-перше, між суб'єктами не буде створено чи передано жодної нової інформації, по-друге, оскільки вільне використання можливостей отримання прибутку не допускається, то у суб'єктів не буде стимулу сприймати ситуації соціальної невідповідності або відсутності координації, що виникають.

Обмеження інституцій соціального планування Центральний орган планування або втручання в значній мірі не усвідомлює знань, розпорошених серед усіх учасників процесу, які можуть підпадати під його повноваження. Тому планувальник має мало або взагалі не має шансів знати, що шукати, як знайти або де розміщувати розпорошену інформацію, яка генерується в рамках соціального процесу, інформацію, необхідну для його контролю та координації.

Отже, керівна інституція не зможе виконувати жодних економічних розрахунків, оскільки, незалежно від своїх цілей, вона не зможе визначити, чи перевищують витрати на досягнення цих цілей цінність, яку вона надає самим цілям. Якщо інформація про конкретні обставини, необхідна для оцінки витрат, розпорошена серед усіх учасників соціального процесу, яких примушує керівна інституція, вона не зможе отримати знання чи інформацію, необхідну для розрахунку справжньої вартості своїх проектів.

Планування, інформатика та економічні розрахунки У цьому контексті можна розрізнити два сценарії: або комп'ютерами володіє і планувальна організація, і окремі особи, або ж їх має лише планувальна організація. У першому випадку використання комп'ютерів індивідумами збільшує обсяги доступної інформації, тим самим ще більше ускладнює її збір плановою організацією.

Якщо комп’ютери мають тільки органи планування, вони не будуть дуже корисними, оскільки неможливо збирати та обробляти інформацію, яка ще не була створена (або яка може змінитися, що зробить раніше зібрану інформацію застарілою і в результаті непотрібною).

Мізес та початок дискусії про економічні розрахунки

Істотний внесок Мізеса в теорію економічного розрахунку Істотний внесок Мізеса полягає в теоретичному аналізі процесів створення та передачі практичної інформації, яка формується суспільством.

У 1920 році у своїй статті «Господарський розрахунок у соціальній спільноті» Людвіг фон Мізес, замість того, щоб говорити про розпорошену практичну інформацію, говорить про певний тип інтелектуального поділу праці, який, на його думку, становить сутність ринку та забезпечує і генерує інформацію. В результаті це робить можливим економічний розрахунок або оцінку, необхідну для будь-якого бізнес-рішення.

Два роки по тому у 1922 році Мізес повторив ту саму ідею ще більш чітко, зазначивши, що в суспільствах, заснованих на розподілі праці, розподіл прав власності породжує своєрідний інтелектуальний або розумовий поділ праці, без якого жодне виробництво чи економіка не були б можливими.

У 1927 році Мізес заявляє, що соціалізм не може генерувати практичну інформацію у формі ринкових цін, необхідну для забезпечення інтелектуального розподілу знань, що є важливим у сучасному суспільстві, тобто тих знань, що виникають лише як наслідок творчої здатності людської діяльності чи підприємницької функції.

Іншим суттєвим внеском Мізеса було відкриття того явища, що інформація, яка постійно створюється та генерується ринком, виникає в результаті здійснення підприємницької функції, залежно від конкретних обставин часу та місця, які оцінюються лише кожним індивідом в контексті, в якому вона діє, так що якщо вільне здійснення підприємницької діяльності перешкоджається, а суспільство організовується примусово, підприємці, не маючи змоги діяти вільно, перестануть бути такими і навіть не будуть помічати інформації, яку вони перестають сприймати та створювати, повністю незалежно від ступеня блискучості своїх ідей чи професійної кваліфікації управлінського типу.

Соціалістичні пропозиції щодо вирішення проблеми економічного розрахунку Після публікації статті Мізеса соціалісти спробували довести, що суспільство, подібне до того, яке вони пропагують, насправді може бути життєздатним. Було представлено два типи аргументів: одні прагнули продемонструвати, що економічний розрахунок можливий у суспільстві, яке не використовує гроші; інші, які, на думку прихильників економічного розрахунку, не до кінця розуміли теорію, спрямували дискусію на функціонування статичної економіки, де економічний розрахунок не потрібен. В певній мірі це визнавав навіть сам Мізес.

Перша група пропонувала здійснювати економічні розрахунки на основі натуральних внесків, робочих годин та одиниць прибутку; також виділяється «конкурентне рішення» Оскара Ланге.

Друга група ж включала такі аргументи, як формальна подібність та математичні рішення.

Економічний розрахунок у натуральній формі Ідея соціалістичної економіки, організованої без використання грошей, має довгу історію в рамках соціалістичної ідеології. Дійсно, в рівноважній моделі немає потреби в грошах, оскільки передбачається, що вся інформація є запланованою і що жодних змін не відбувається. Простіше кажучи, період за періодом одні й ті ж товари та послуги повинні вироблятися та розподілятися порівну між одними й тими самими людьми. Тому економічний розрахунок не становив би проблем навіть без грошей.

Загалом, ідея, на думку деяких авторів соціалістичної ідеології полягає в тому, що держава встановлюватиме потреби кожного громадянина відповідно до «об’єктивних» критеріїв, наданих експертами (біологами, агрономами тощо). Потім відповідне відомство або статистичний інститут плануватиме, скільки споживчих товарів (чобіт, штанів, сорочок тощо) має бути вироблено протягом року, а потім розподілятиме їх порівну між громадянами.

Економічний розрахунок у робочих годинах