Рабство в Праведному халіфаті (Халіфаті Рашиді) стосується рабства рухомого майна, яке мало місце в Праведному халіфаті (632—661), періоді, коли був створений Ісламський халіфат, а мусульманське завоювання поширилося за межі Аравійського півострова.

Рабство в Праведному халіфаті базувалося на ісламському праві щодо рабства, на основі життя та прикладу Магомета та його послідовників, яке стало взірцем для наслідування та традицією рабства в Праведному халіфаті та наступних халіфатів.

Работоргівля в Праведному халіфаті розширювалася паралельно з ранніми мусульманськими завоюваннями Імперії, коли немусульманські військовополонені, а також цивільне населення були поневолені, а завойовники стягували данину й податки з підкореного населення. Під час Праведного халіфату правила щодо рабства в ісламському праві були прийняті у великих масштабах і заклали основу для інституту рабства в Омеядському халіфаті та історії рабства в мусульманському світі до ХХ століття.

Передісторія Рабство в Праведному халіфаті ґрунтувалося на ісламському законі рабства та Сунні Магомета.

У розповідях про Магомета зазначалося, що він купував, володів, продавав та здавав у оренду рабів-чоловіків та жінок. За твердженнями Ібн Кайїм аль-Джаузії: «У Магомета було багато рабів і рабинь. Він купував і продавав їх, але купував [більше рабів], ніж продавав, особливо після того, як Бог наділив його Своїм посланням, а також після його еміграції з Мекки. Він [один раз] продав одного чорношкірого раба за двох. Його звали Яків аль-Мудбір. Він купував рабів більше [ніж продавав]. Він звик здавати в оренду та наймати багато рабів, але наймав більше рабів, ніж здавав в оренду»(Ibn Qayyim al-Jawziyya, "Zad al-Ma'ad. Part I, p. 160)Yi, M. (1900). ISLAM: The Sunnah of The Prophet, The Perils of Flawed Doctrines. Storbritannien: Mkoma Yi. p. 113. Випадок, згаданий про те, як Магомет купив білого раба за ціною двох чорношкірих рабів, описаний в уривку з Сунан ан-Наса: «До Пророка прийшов раб і пообіцяв йому виїхати з Медини, але Пророк не зрозумів, що той був рабом. Тоді прийшов його господар, шукаючи його. Пророк сказав: „Продай його мені“, — і купив його за двох чорношкірих рабів. Після цього він не приймав обіцянок від нікого, поки не запитував: „Чи він раб?“»Sunan an-Nasa'i 4184.

Серед дружин Магомета Джувайрія бінт аль-Харіс була рабинею, яку відпустили на волю за умови шлюбу з ним, тоді як Сафія бінт Хуяй була його рабинею, перш ніж він відпустив її на волю за умови шлюбу.Taef El-Azhari, E. (2019). Queens, Eunuchs and Concubines in Islamic History, 661—1257. Storbritannien: Edinburgh University Press. Окрім одинадцяти дружин, у Магомета також було дві наложниці-рабині, Марія аль-Кібтія та Райхана бінт Зейд. Серед інших його рабинь можна відзначити Сальму, яка була повитухою та нянькою для його дружин і дочок; Умм Айяш, Маймона бт. Саад та його власна стара няня Умм Айман.

У записах Ібн Кайїма аль-Джаузі згадуються імена 39 рабів і рабинь Магомета: «Ось імена рабів Мухаммеда: Якан Абу Шарх, Афлах, Убайд, Дхакван, Тахман, Мірван, Хунайн, Санад, Фадала Ямамін, Анджаша аль-Хаді, Мадам, Каркара, Абу Рафі, Таубан, Аб Кабша, Саліх, Рабах, Яра Нубіян, Фаділа, Вакід, Мабур, Абу Вакід, Касам, Абу ‘Айб, Абу Мувайхіба, Зайд ібн Харіта, а також чорношкірий раб на ім'я Махран, якого (Мухаммед) перейменував на Сафіна („корабель“)… […] Рабинями Пророка є Сальма Ум Рафі, Маймуна, дочка Абу Асіба, Маймуна, дочка Саада, Хадра, Радва, Разіна, Ум Даміра…»(Zad al-Ma'ad, pp. 114—116)(Ibn Qayyim al-Jawziyya, "Zad al-Ma'ad. Part I, p. 160)Yi, M. (1900). ISLAM: The Sunnah of The Prophet, The Perils of Flawed Doctrines. Storbritannien: Mkoma Yi. p. 112 Анвар Хекмат зазначив, що Магомет після своєї смерті володів чотирнадцятьма рабами та рабинями.

Життя Магомета вважалося взірцем для інших мусульман, і багато його вчинків були взірцем для наслідування для наступних поколінь мусульман. Ставлення Магомета до рабів, його поведінка у сфері рабства та работоргівлі не були винятком.

Работоргівля Работоргівля в Праведному халіфаті була побудована на поєднанні поневолення військовополонених під час ранніх мусульманських завоювань халіфату; рабів-данників та податків; а також комерційної работоргівлі работорговцями.

Військовополонені Під час Праведного халіфату перша хвиля ранніх мусульманських завоювань халіфату поширилася за межі Аравійського півострова та заснувала імперію. Нова імперія халіфату розширилася до Візантійської Палестини та Сирії на півночі, Єгипту на заході та Персії на сході. Військова експансія імперії відбувалася паралельно з работоргівлею військовополоненими, яка розширювалася паралельно із завоюваннями, коли полонених поневолених немусульманських народів вбивали або поневолювали. Це вважалося законним за ісламським правом, за яким кафіри (немусульмани) з дар аль-харб («земель війни» або немусульманських територій) могли бути законно поневолені.

Кіпр Повідомляється, що тисячі людей були поневолені під час нападу Праведного халіфату на Кіпр.

Аль-Вакіді, апуд аль-Баладхурі, описав, як кіпріотів було взято в полон (рабство) під час вторгнення 649 року: «Він [Муавія] захопив Кіпр силою, вбиваючи й беручи в полон, після чого затвердив [умови їхньої попередньої] мирної капітуляції та відправив туди 12 000 воїнів, утримання яких повністю оплачувалося з дівану».Robinson CF. Slavery in the Conquest Period. International Journal of Middle East Studies. 2017;49(1):158-163. doi:10.1017/S0020743816001227

У Сирійській хроніці 1234 року, спираючись на джерело середини VIII століття, описано, як загарбники розлучали чоловіків, жінок і дітей на Кіпрі та відправляли їх до Сирії та Єгипту як рабів; у двох грецьких написах стверджувалося, що кількість людей, викрадених з Кіпру, становила 200 000.

Єгипет Коли під час арабського завоювання Єгипту звістка про перемогу мусульман під Геліополем досягла Фаюма, його намісник Доментіан та його війська втекли, не повідомивши жителів Фаюма та Абуїта, що вони залишають свої міста ворогові. Коли звістка досягла Амра, він послав війська через Ніл, щоб вторгнутися у Фаюм та Абуїт, захопивши всю провінцію Фаюм практично без опору. Населення Фаюма було поневолене, а місто розграбовано (традиційна доля міст, які чинили опір).

Після падіння Александрії полководець Амр ібн аль-Ас написав халіфу: «Ми завоювали Александрію. У цьому місті є 4000 палаців, 400 місць розваг, тисячі бажаних європейських рабинь, молоді дівчата, молоді хлопці та незліченні багатства».Scott, J. C. (2013). Battle of Tours. Storbritannien: eBookit.com.

Палестина Не лише воїнів-чоловіків поневолили як військових. Під час ісламських завоювань були поневолені тисячі жінок і дітей. Після падіння Кесарії в 640 році 4000 «голів» (полонених) було відправлено халіфу Умару в Медину, де їх зібрали та оглянули на рівнині Джурд — рівнині, яка зазвичай використовувалася для збору військ Медини перед битвою, з місцем для тисяч людей, перш ніж їх роздали як військову здобич сиротам ансарів.

Халіф Абу-Бакр раніше віддав двох дівчат, захоплених під час ранніх завоювань, як рабинь двом дочкам одного зі сподвижників Магомета, але оскільки ці дві рабині померли, халіф Умар замінив їх двома дівчатами з партії рабів після падіння Кесарії. Халіф Умар залишив у себе кількох освічених юнаків із числа рабів з Кесарії, щоб використовувати їх як секретарів у новоствореному державному урядовому апараті, оскільки в Аравії відчувався гострий брак людей, які вміли читати й писати.

Персія У 651 році під час мусульманського завоювання Персії Абд-Аллах ібн Амір відправив армію під командуванням Рабі ібн Зіяда Харісі до Сакастану. Через деякий час Рабі досяг Заліка, прикордонного міста Сакастану, де змусив дехкана міста визнати владу Праведного халіфату. Потім він зробив те саме у фортеці Каркуя, де знаходився відомий храм вогню, згаданий у Таріх-і Сістан. Далі він захопив більше земель у провінції. Далі він обложив столицю провінції Зранг, і після важкої битви за містом її губернатор Апарвіз здався. Коли Апарвіз пішов до Рабі ібн Зіяда, щоб домовитися про договір, він побачив, що Рабі використовує тіла двох загиблих солдатів як стілець. Це жахнуло Апарвіза, який, щоб врятувати мешканців Сакастану від арабів, уклав з ними мир в обмін на велику данину в 1 мільйон дирхамів, включаючи 1000 рабів-хлопчиків (або дівчат), які несли 1000 золотих посудин. Рабі ібн Зіяд був потім призначений губернатором провінції.

Зороастрійців змушували сплачувати додатковий податок, який називався джизья, або ж їх вбивали, поневолювали чи ув'язнювали. Тих, хто платив джизью, збирачі податків ображали та принижували. Зороастрійці, яких брали в полон під час війн, звільнялися, якщо вони приймали іслам.

Сирія Тисячі людей були взяті в полон та поневолені після завоювання Кесарії Приморської (634—641). Згідно зі старими даними, місто захищали 700 000 оплачуваних візантійських солдатів, 30 000 самарян та 200 000 євреїв, з яких 4000 були захоплені та поневолені після падіння міста.

Сучасний християнський візантійський свідок мусульманського завоювання Леванту (634—641) жалкував, що мусульманські завойовники вбивали дорослих чоловіків, захоплювали жінок і дітей і поневолили їх як військову здобич:

"Вони забирають дружину у чоловіка й забивають його, наче вівцю. Вони відривають немовля від матері й віддають її в рабство; дитина волає з землі, а мати чує, та що ж їй робити?… Вони відокремлюють дітей від матері, як душу від тіла, і вона дивиться, як відбирають її коханих з її лона, двоє з них йдуть до двох господарів, а вона сама — до іншого… Її діти плачуть у скорботі, їхні очі гарячі від сліз. Вона звертається до своїх коханих, молоко ллється з її грудей: «Ідіть з миром, мої любі, і нехай Бог супроводжує вас».Hoyland, R. G. (1997). Seeing Islam as Others Saw it: A Survey and Evaluation of Christian, Jewish, and Zoroastrian Writings on Early Islam. USA: Darwin Press. p. 262

Сучасні джерела згадують про набіги мусульманських військ з метою захоплення в рабство немусульманського цивільного населення, яке за ісламським правом вважалося «кафірами» з «дар аль-харб» і, отже, підлягало поневоленню в період завоювань; один із таких випадків, як повідомляється, стався поблизу міста Антіохія в Сирії:

"Коли араби дізналися про свято, що відбувалося в монастирі святого Симеона Стовпника в околицях Антіохії, вони з'явилися там і взяли в полон велику кількість чоловіків і жінок, а також незліченну кількість хлопчиків і дівчаток. Ті християни, що залишилися, вже не знали, у що вірити. Дехто з них казав: «Чому Бог дозволяє, щоб таке траплялося?»Hoyland, R. G. (1997). Seeing Islam as Others Saw it: A Survey and Evaluation of Christian, Jewish, and Zoroastrian Writings on Early Islam. USA: Darwin Press. p. 23

Данники Рабів також забезпечували за рахунок людської данини та податків. Завойовники могли вимагати від переможених людей надання їм людських полонених у вигляді данини або податків, яких просили передати членів свого народу рашидунським завойовникам для поневолення.

Північна Африка Після завоювання Кіренаїки у 642 або 643 році Амр ібн аль-Ас встановив джизью, яку мали сплачувати лівійські племена, у розмірі 13 000 динарів. Він також вимагав від племені насамонів продати арабам певну кількість своїх «синів і дочок» на суму, що дорівнює їхній частці від загальної джизьї.

Коли Амр ібн аль-Ас завоював Триполі у 643 році, він змусив єврейських та християнських лівійців віддати своїх дружин та дітей у рабство арабській армії як частину їхньої джизьї.

Укба ібн Нафі часто рабував для себе (і продавав іншим) незліченну кількість берберських дівчат, «таких, яких ніхто у світі ніколи не бачив».

Бакт