Рабство в Омеядському халіфаті стосується класичного рабства, що мало місце в Омеядському халіфаті (661—750), який охоплював більшу частину Близького Сходу з центром у столиці Дамаску в Сирії.

Работоргівля в Омеядському халіфаті була масштабною та розширювалася паралельно з імперськими завоюваннями Омеядів, коли немусульманські військовополонені, а також цивільне населення були поневолені, а завойовники стягували данину й податки з підкореного населення. Работоргівля була продовженням попередньої работоргівлі та рабства в Праведному халіфаті, за винятком масштабів, які відбувалися паралельно з масовими імперськими завоюваннями.

Коли правляча еліта Халіфату заснувала постійну урбанізовану резиденцію, інститут рабства розширювався паралельно зі зростанням можливостей та потреб нового урбанізованого й більш розвиненого державного апарату. Система сексуального рабства в гаремі, а також військове рабство чоловіків-рабів набули поширення в цей період, хоча вони повністю сформувалися лише в наступному періоді існування рабства в Аббасидському халіфаті.

Работоргівля

Работоргівля в Омеядському халіфаті була побудована на спадщині работоргівлі часів попереднього Праведного халіфату. Вона була побудована на поєднанні поневолення військовополонених під час ранніх мусульманських завоювань халіфату; рабів-данників та рабів, отриманих як данину й податки, а також комерційної работоргівлі работоргівцями.

Військовополонені За часів Омеядського халіфату продовжувалися імперські мусульманські завоювання, розпочаті ще за часів попереднього Рашидунського халіфату. Територія халіфатської імперії поширилася на Північну Африку, Іспанію та Південну Францію на заході, а також на Центральну Азію та Індію на сході. Військова експансія імперії відбувалася паралельно з работоргівлею військовополоненими, яка розширювалася разом із завоюваннями, коли полонених з підкорених немусульманських народів перетворювали на рабів. Це визнавалося законним згідно з ісламським правом, за яким кафіри (немусульмани) з Дар аль-Харб (немусульманських земель) вважалися законними об'єктами для поневолення.

Центральна Азія Під час арабського завоювання Середньої Азії у війні проти королеви Бухари в Центральній Азії в 670-х роках армія Омеядів взяла в полон 80 тюркських військовополонених. Омеяди порушили свою обіцянку повернути їх і замість цього депортували їх у рабство до Аравії, де вони підняли повстання, вбили свого поневолювача, а потім наклали на себе руки.Naršaḵī, pp. 54, 56-57, tr. pp. 40-41; cf. H. A. R. Gibb, The Arab Conquests in Central Asia, London: The Asiatic Society, 1923, pp. 19–20

Іберійський півострів та Франція

Під час мусульманського завоювання королівства вестготів на території сучасних Іспанії, Португалії та Південної Франції існував той самий звичай поневолення, що й під час попередніх завоювань. Вестготи були християнами і тому вважалися законними об'єктами для поневолення відповідно до принципу кафіру (Дар-аль-Харб).

Були повідомлення про захоплення та викрадення цивільних осіб для рабства. Багато жінок та дітей, ймовірно, були викрадені для рабства під час завоювання міста Сарагоса в 712 році.Collins, R. (1989). The Arab Conquest of Spain: 710—797. Storbritannien: Wiley. p.42

Здається, що ззвичай поневолювати був звичайною практикою під час завоювання, і це досягало таких масштабів, що армія Омеядського халіфату включала гарантію, що всі, хто здасться, будуть звільнені від поневолення, і з цією метою укладалися місцеві договори. Один із таких місцевих договорів між Абд аль-Азізом і Теодемиром, володарем семи міст на південному сході Іберійського півострова, підписаний 5 квітня 713 року, містив обіцянку, що всі, хто добровільно підкориться мусульманському пануванню, будуть звільнені від страти, розлучення з членами своїх сімей та поневолення.Collins, R. (1989). The Arab Conquest of Spain: 710—797. Storbritannien: Wiley. p. 39-40

Таке ж поневолення мало місце, коли були захоплені вестготські частини Південної Франції. Під час падіння Нарбонни в 720 році дорослих чоловіків було вбито, а жінок і дітей поневолено.Collins, R. (1989). The Arab Conquest of Spain: 710—797. Storbritannien: Wiley. p.105 Після повстання губернатора Серданії Мунузи в 730-х роках його християнська вдова Лампегія була відправлена переможним полководцем з династії Омеядів як подарунок халіфу в Дамаску.Philippe Sénac Les Carolingiens et al-Andalus: viiie — ixe siècles, Maisonneuve & Larose, 2002 (), réédition Folio 2014.

Індія Військова політика та політика податкових надходжень були причиною поневолення індійців на центральноазіатському невільничому ринку, яке почалося під час завоювання Омеядами Сінда у VIII столітті, коли армії полководця Омеядів Мухаммеда бін аль-Касіма поневолили десятки тисяч індійських мирних жителів, а також вояків.Levi, Scott C. «Hindus beyond the Hindu Kush: Indians in the Central Asian Slave Trade.» Journal of the Royal Asiatic Society, vol. 12, no. 3, 2002, pp. 277–88. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/25188289. Accessed 15 Apr. 2024. Работоргівля немусульманськими індійцями, яких незаконно перевозили до ісламського світу через Гіндукуш та невільничі ринки Центральної Азії, така як бухарська работоргівля, розпочалася в період Омеядів і тривала тисячу років.Levi, Scott C. «Hindus beyond the Hindu Kush: Indians in the Central Asian Slave Trade.» Journal of the Royal Asiatic Society, vol. 12, no. 3, 2002, pp. 277–88. JSTOR, http://www.jstor.org/stable/25188289. Accessed 15 Apr. 2024. Під час завоювання Омеядами Сінда в 710-х роках вдова переможеного індуїстського короля, за традиційним описом, була взята в рабині полководцем Омеядів, а її дочка Сур'я Деві була взята як військова здобич і віддана як наложниця халіфу в Дамаску.End of ‘Imad-ud-Din Muhammad ibn Qasim. The Arab Conqueror of Sind by S.M. Jaffar — Quarterly Islamic Culture, Hyderabad Deccan, Vol.19 Jan 1945

Північна Африка Ібн Абд аль-Хакам розповідає, що арабський полководець Гасан ібн аль-Нуман часто викрав «молодих берберських рабинь неперевершеної краси, деякі з яких коштували тисячу динарів». Аль-Хакам підтверджує, що під час завоювання Північної Африки Муса ібн Нусайр, його син і небіж захопили до ста тисяч рабів. У Танжері Муса поневолив усіх берберських жителів. Муса розграбував фортецю поблизу Кайруана і забрав із собою як рабів усіх дітей. Кількість поневолених берберів «досягнула такої кількості, про яку ніколи раніше не чули в жодній з країн, що підпадали під панування ісламу» до того часу. В результаті «більшість африканських міст обезлюділи, [а] поля залишилися необробленими». Незважаючи на це, Муса «ніколи не припиняв просувати свої завоювання, доки не прибув до Танжера, цитаделі їхньої [берберської] країни та матері їхніх міст, яку він також обложив і взяв, зобов'язавши її мешканців прийняти іслам».

Історик Паскуаль де Гаянгос зазначив: «Через систему ведення війни, прийняту арабами, не виключено, що зазначена тут кількість полонених потрапила до рук Муси. Як християнські, так і арабські джерела свідчать про те, що густонаселені міста нерідко зрівнювали з землею, а їхніх мешканців, яких налічувалося кілька тисяч, відводили в полон».

Послідовні мусульманські правителі Північної Африки продовжували масово поневолювати берберів. Історик Г'ю Н. Кеннеді зазначив, що «ісламський джихад неприємно схожий на гігантську работоргівлю». Арабські хроніки зафіксували величезну кількість захоплених берберських рабів, особливо в розповідях Муси ібн Нусайра, який став губернатором Африки в 698 році і який «був жорстоким і безжальним до будь-якого племені, яке виступало проти догматів мусульманської віри, але щедрим і поблажливим до тих, хто навернувся». Мусульманський історик Ібн Кутайба розповідає про те, як Муса ібн Нусайр вів «битви на знищення» проти берберів і як він «вбив їх безліч і взяв у полон дивовижну кількість».

За словами історика Ас-садфі, кількість рабів, захоплених Мусою ібн Нусайром, була більшою, ніж під час будь-якого з попередніх ісламських завоювань.

Данники Рабів також отримували у вигляді людської данини та податків. Завойовники могли вимагати, щоб їм передавали полонених у вигляді данини або податків від переможених народів, яких зобов'язували віддавати завойовникам представників свого народу для перетворення на рабів.

Бакт Раби також постачалися через людську данину та оподаткування. Постійним джерелом постачання африканських рабів для Халіфату був договір бакт, укладений у 650 році між Праведним халіфатом та Суданським християнським королівством Донгола, за яким християнське королівство було зобов'язане щорічно постачати Халіфату до 400 рабів через Єгипет.

Північна Африка У 698 році Муса ібн Нусайр був призначений губернатором Іфрикії, ставши першим губернатором, який не підпорядковувався губернатору провінції Єгипет. Він був відповідальним за завершення завоювання Магрибу, Балеарських островів та Сардинії. Його війська окупували Танжер, фактично захопивши всю північну половину сучасного Марокко, а потім завоювали Сус.al-Baladhuri, p. 362 of English translation. У 711 році Тарік ібн Зіяд розпочав Арабське завоювання Піренейського півострова з території Північної Африки, до 726 року встановивши повний контроль над Піренейським півостровом та провінцією Аль-Андалус. Під час свого перебування на посаді губернатора Іфрікії Муса ібн Нусайр здійснював набіги на поселення берберів та брав полонених, яких розглядали як військову здобич та забирали в рабство в Омеядському халіфаті. Частка халіфа Омеядів серед захоплених берберських рабів становила 20 000.

718 року губернатором Іфрікії був призначений Ісмаїл ібн Убайд Аллах ібн Абі аль-Мухаджир. Він заохочував берберів до прийняття ісламу та стримував зловживання арабської військової касти. Ісмаїл дотримувався шаріату та скасував надзвичайні податки та данину рабам для берберського населення. Йому приписують завершення навернення берберського населення до ісламу.Ibn Khaldun, ibid. Його наступник Язід ібн Абі Муслім, який став губернатором у 720 році, знову запровадив джизью для берберів та розширив інші податки та данини. Він також татуював руки берберської гвардії Кайруана з їхніми особистими іменами на правій руці та фразою «Гвардія Язида» на лівій руці. Його було вбито у 721 році.

Внаслідок оподаткування зіммі та данини рабам, обурене берберське населення почало сприймати радикальних хариджитських активістів зі Сходу, особливо суфритів та ібадитив, які почали прибувати до Магрибу з 720-х років. Хариджити проповідували сувору форму ісламу, обіцяючи новий політичний лад, де всі мусульмани будуть рівними незалежно від етнічної приналежності чи племінного статусу.

Комерційна работоргівля Існувала також комерційна торгівля рабами, спрямована до Халіфату. Це були раби, яких захоплювали або купували купці-работорговці та доставляли до Халіфату, де їх продавали.

Червономорська работоргівля Работоргівля з Африки до Аравії через Червоне море мала давнє доісламське коріння, і комерційна работоргівля не була перервана ісламом. Хоча в доісламській Аравії арабські військовополонені були поширеними об'єктами рабства, імпорт рабів з Ефіопії через Червоне море також мав місце.

Червономорська работоргівля, схоже, існувала щонайменше з I століття, коли поневолених африканців перевозили через Червоне море до Аравії та Ємену. Торгівля рабами в Червоному морі між Африкою та Аравійським півостровом тривала століттями до її остаточного скасування в 1960-х роках, коли у 1962 році було скасоване рабство в Саудівській Аравії.

Ринок рабів