Мішель Афляк (‎, ; 9 січня 1910 — 23 червня 1989) — сирійський філософ, соціолог і арабський націоналіст. Його ідеї відіграли значну роль у розвитку баасизму та його політичного руху; кілька баасистів вважають його головним засновником баасистської думки. За життя Афляк опублікував різні книжки, зокрема The Road to Renaissance (1940), The Battle for One Destiny (1958) і The Struggle Against Distorting the Movement of Arab Revolution (1975).

Народився в родині середнього класу в Дамаску, Сирія. Навчався в Сорбонні, де познайомився зі своїм майбутнім політичним соратником Салахом ад-Діном аль-Бітаром. Афляк повернувся до Сирії, яка тоді була частиною керованого Францією мандату в Сирії та Лівані, у 1932 році, розпочавши політичну діяльність у комуністичній політиці. Він став комуністичним активістом, але розірвав зв'язки з комуністичним рухом, коли Сирійсько-ліванська комуністична партія підтримала колоніальну політику через Народний фронт під час французького мандату в Сирії і Лівані. У 1940 році Афляк і аль-Бітар заснували Арабський рух відродження; пізніше він перейменувався на Арабський рух Баас, узявши назву від групи Закі аль-Арсузі з такою самою назвою. Рух виявився успішним, і 1947 року Арабський рух Баас об'єднався з арабською баасистською організацією аль-Арсузі, утворивши Арабську партію Баас. Афляка обрали до виконавчого комітету партії та обрали «амідом», тобто партійним лідером.

Арабська партія Баас об'єдналася з Арабською соціалістичною партією Акрама аль-Хаурані, утворивши 1952 року Арабську соціалістичну партію Баас; у 1954 році Афляка обрали лідером партії. У середині та наприкінці 1950-х років партія почала розвивати відносини з Гамалем Абделем Насером, президентом Єгипту, що зрештою призвело до створення Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР). Насер змусив Афляка розпустити партію; він це зробив, але без консультацій із членами партії. Невдовзі після розпаду ОАР Афляка знову обрали генеральним секретарем Національного командування Партії Баас. Після Революції 8 березня становище Афляка в партії настільки послабилося, що 1965 року він був змушений подати у відставку з посади партійного лідера. Афляка усунули під час сирійського державного перевороту 1966 року, що призвело до розколу в Партії Баас. Він утік до Лівану, але пізніше переїхав до Іраку. У 1968 році Афляка обрали генеральним секретарем іракської Партії Баас; під час перебування на цій посаді він не мав де-факто влади. Він обіймав цю посаду до смерті 23 червня 1989 року.

Теорії Афляка про суспільство, економіку та політику, які сукупно відомі як баасизм, стверджують, що Арабський світ має бути об'єднаний в одну арабську націю, щоб досягти розвиненого стану. Він критикував як капіталізм, так і комунізм, а також погляд Карла Маркса на діалектичний матеріалізм як на єдину істину. Баасистська думка надавала великого значення свободі та арабському соціалізму — соціалізму з арабськими рисами, який не був частиною міжнародного соціалістичного руху в західному розумінні. Афляк вірив у відокремлення держави від релігії та був переконаним прихильником секуляризації, але виступав проти атеїзму. Хоча він був християнином, він вважав іслам доказом «арабського генія». Після розколу Партії Баас 1966 року сирійська Партія Баас звинуватила Афляка в крадіжці ідей аль-Арсузі, назвала його «злодієм» і пізніше, 1971 року, засудила його до «смерті in absentia». Іракська Партія Баас відкидає це й не вважає, що аль-Арсузі зробив внесок у баасистську думку.

Ранні роки Афляк народився 9 січня 1910 року в родині середнього класу православних християн у Дамаску, де його батько Йосип працював торговцем зерном. Початкову освіту він здобув у західних школах керованого Францією мандату в Сирії та Лівані. У 1929 році він залишив Сирію, щоб вивчати філософію в Сорбонні в Парижі; під час перебування там на нього вплинули праці Анрі Бергсона, і він познайомився зі своїм давнім соратником Салахом ад-Діном аль-Бітаром, сирійським націоналістом. Афляк заснував у Сорбонні Арабський студентський союз і відкрив для себе праці Карла Маркса. Він повернувся до Сирії 1932 року й почав діяти в комуністичній політиці, але залишив рух, коли уряд Леона Блюма, підтриманий Французькою комуністичною партією (ФКП), продовжив стару політику Франції щодо її колоній. Афляк та інші вважали, що ФКП мала про-незалежницьке ставлення до французьких колоній. Не допомогло й те, що Сирійсько-ліванська комуністична партія підтримала рішення ФКП. Відтоді Афляк розглядав комуністичний рух як інструмент Радянського Союзу. На нього справили враження організація та ідеологія Сирійської соціал-націоналістичної партії Антуна Сааде.

Політична кар'єра

Арабський рух Баас: 1940—1947

Після повернення до Сирії Афляк і аль-Бітар стали вчителями в Таджгіз аль-Ула, «найпрестижнішій середній школі Сирії». Афляк викладав історію, а аль-Бітар — математику й фізику. До 1940 року Афляк і аль-Бітар створили студентський гурток, який зазвичай збирався щоп'ятниці. Того року Афляк і аль-Бітар заснували політичну партію — Арабський рух відродження. Більшу частину вільного часу 1941 року вони використовували для агітації за партію. У 1942 році Афляк показав свої здібності «переконливого промовця», який умів ефективно використовувати «театральну паузу». Партія змінила назву на Арабський рух Баас, щоб позначити радикальні зміни, що охоплювали Близький Схід; Рашид Алі аль-Ґайлані, прем'єр-міністр Іраку, кинув виклик британському пануванню над Іраком. Заміна слова «Відродження» на «Баас» (, буквально — воскресіння/відродження) означала, що арабське відродження було ідеологічно замінене потребою в арабському відродженні-баасі. Зміна назви змусила Закі аль-Арсузі, лідера Арабської партії Баас, звинуватити Афляка й аль-Бітара в крадіжці назви його партії. Хоча обидва чоловіки просували партійну платформу, засновану на арабському націоналізмі, Афляк і аль-Арсузі стали запеклими суперниками.

24 жовтня 1942 року Афляк і аль-Бітар залишили викладацькі посади, вирішивши повністю присвятити себе політичній боротьбі. У 1941 році було створено Сирійський комітет допомоги Іраку для підтримки іракського уряду на чолі з Рашидом Алі аль-Ґайлані проти британського вторгнення під час англо-іракської війни. Аль-Арсузі, лідер іншого арабського руху Баас, скептично ставився до нового комітету й виступав проти допомоги іракцям на тій підставі, що вони все одно програють. У 1941 році рух почав публікувати документи під назвою «Арабський рух відродження». Пізніше, 1945 року, Афляк і аль-Бітар звернулися до французької мандатної влади з проханням надати рухові партійну ліцензію. Арабський рух Баас не став офіційною партією до 1947 року, коли він об'єднався з Арабським рухом Баас аль-Арсузі й заснував Арабську партію Баас. Арабський рух Баас, очолюваний Афляком і аль-Бітаром, залучав прихильників із баасистського руху аль-Арсузі; у 1940-х роках аль-Арсузі почав ізолюватися від публічного життя; у нього розвинулася глибока недовіра до інших, і, за словами деяких його соратників, він став параноїдальним. Коли два баасистські рухи об'єдналися й заснували Арабську партію Баас у 1947 році, єдиним питанням для обговорення було те, скільки соціалізму слід включити; Вахіб аль-Ганім і Джалаль ас-Саїд із баасистського руху на чолі з аль-Арсузі хотіли, щоб Афляк і аль-Бітар прийняли радикальнішу соціалістичну політику.

Заснування та ранні роки Перший з'їзд Арабської партії Баас відбувся в Дамаску 1947 року. Афляк посів провідну позицію аміда — іноді це перекладають як «дуайєн» або «лідер» — і був обраний до виконавчого комітету з чотирьох осіб. За статутом, ухваленим на з'їзді, це робило його фактичним лідером партії з широкими повноваженнями всередині організації. Аль-Бітара обрали генеральним секретарем Національного командування. Закі аль-Арсузі, лідер Арабського Баасу, не отримав жодної посади чи членства в партії. Як амід, Афляк відповідав за ідеологічні питання й став наставником партії, тоді як аль-Бітар керував її щоденним управлінням. Об'єднання виявилося проблематичним; кілька членів баасистської партії, очолюваної аль-Арсузі, були більш лівими й пізніше, під час керівництва Афляка, стали різко критикувати його лідерство.

Наприкінці 1940-х років Афляк і аль-Бітар безкоштовно викладали баасистську думку, а 1948 року заснували газету Аль-Баас. Афляк перевірив силу Партії Баас під час арабо-ізраїльської війни 1948 року: після перших сирійських поразок він очолив кілька демонстрацій проти уряду президента Шукрі аль-Куватлі. Він особисто очолював демонстрації й заявляв, що аль-Куватлі, землевласник, був корумпованим і капіталістичним політиком, винним у поразці сирійської армії. Афляк закликав до відставки аль-Куватлі й написав кілька статей в аль-Баас, критикуючи його президентство та його прем'єр-міністра Джаміля Мардам-бея, який пізніше домігся арешту Афляка. Уряд аль-Куватлі було повалено внаслідок державного перевороту, очоленого військовим офіцером Хусні аз-Заїмом. Аз-Заїм заборонив усі партії, заявивши, що Сирія не готова до створення ліберальної демократії. Афляка, якого було звільнено, знову заарештували під час президентства аз-Заїма й відправили до сумнозвісної в'язниці Меззе. Правління аз-Заїма тривало недовго: у серпні 1949 року його повалили, і його місце зайняв демократично обраний Хашим аль-Атассі. Аль-Атассі створив уряд національної єдності, а Афляка призначили на посаду міністра освіти — єдину урядову посаду, яку він коли-небудь обіймав; він перебував на ній із серпня до грудня 1949 року. Президентство аль-Атассі також тривало недовго, і 1951 року Адіб Шішаклі прийшов до влади внаслідок військового перевороту.

Спершу Афляк підтримав новий уряд, вважаючи, що він і Партія Баас можуть співпрацювати з Шішаклі, оскільки поділяють ті самі арабські націоналістичні настрої. Його оцінка Шішаклі виявилася хибною, і одним із перших рішень Шішаклі як правителя стала заборона всіх політичних партій, зокрема партії Афляка. Керівництво Партії Баас і кілька провідних членів утекли до Лівану на тлі посилення урядових репресій. У Лівані Афляк і аль-Бітар погодилися на об'єднання Арабської партії Баас і Арабської соціалістичної партії (АСП), очолюваної Акрамом аль-Хаурані, для створення Арабської соціалістичної партії Баас у 1952 році. Новостворена партія діяла як база операцій проти правління Шішаклі. Афляк та інші також співпрацювали з небаасистськими опозиційними силами. Шішаклі було повалено в лютому 1954 року.

Політика влади: 1954—1963

Після повалення аш-Шішаклі в Сирії відбулися перші демократичні вибори за п'ять років. Партія Баас, очолювана Афляком, аль-Бітаром і аль-Хаурані, отримала 22 місця в парламенті. Це зростання впливу значною мірою можна пояснити аль-Хаурані: кілька старих опорних пунктів АСП проголосували за Партію Баас через присутність аль-Хаурані. На той час Афляк втрачав значну частину своєї влади на користь аль-Хаурані та його прихильників, які становили більшість у партії. Доказом цього було рішення Партії Баас відкрито співпрацювати із Сирійською комуністичною партією (СКП), проти чого Афляк виступав. Другий Національний конгрес партії обрав Афляка генеральним секретарем новоствореного Національного командування — титулом, еквівалентним «партійному лідеру».