Білоруський музей у Вільнюсі або Вільнюський білоруський музей імені Івана Луцкевича (, , ) — білоруський науковий та освітній заклад, що діяв у 1921–1945 роках у Вільнюсі на вулиці Вастробрамській, 9 (у так званих «Василіанських мурах», поруч із Білоруським науковим товариством та Вільнюською білоруською гімназією).
Колекція Івана Луцкевича Іван Луцкевич збирав пам'ятки білоруської старовини ще з 3-го класу гімназії. Вони склали багату колекцію та стали основою музею, створеного ним в 1921 році. До 1908 року, коли Луцкевич передав свою колекцію до редакції «Нашої Ніви», вона вже включала копії Біблії Франциска Скорини, Статут Великого князівства Литовського, кілька слуцьких поясів, копії першої білоруської газети «Мужицька правда» та інші цінні речі.
Колекція складалася з етнографічного (одяг, тканини, предмети побуту, музичні інструменти), археологічного (предмети з курганів та інших розкопок), художнього (живопис, ікони, графіка, декоративно-прикладне мистецтво), нумізматичного відділів, колекції зброї та спорядження, а також бібліотеки (переважно стародруки та рукописи).
На основі публікації в польському журналі «Сигнали» (Sygnały № 75 за 1939 рік), яка точно описувала колекцію білоруського музею, відомо, які експонати містив відділ фольклору та народних інструментів. У колекції музею були волинка (так звана волинка Ігната Буйницького), колісна ліра (подарунок редакції «Нашої Ніви» Людомиру Міхалу Роговському у 1910 році), а також жалійки, валторни та пастуші сопілкиSygnały : sprawy społeczne, literatura, sztuka R.6, nr 75 (15 sierpnia 1939). Їхні обриси видно на старій фотографії однієї з кімнат музею, а зовнішній вигляд описано у вірші, серед інших, Міхася Машари: «Ось на стіні волинка, цимбали / Тихо висять; / Їхній час минув, / І серця хоробрих та успішних / Вони вже не радіють»В. Воранаў Дудары Глыбоцкага краю..
Фотоархів Особливу цінність мав фотоархів музею, який нараховував близько 2 тисяч одиниць і був першою спробою комплексної оцінки та зібрання візуальних документів з історії Білорусі. Фотографії надходили до музею як від приватних осіб (наприклад, від Л. Дубейківського, Б. Данейки, Є.Р. Романова), так і від білоруських організацій (ТБШ, Білоруський студентський союз тощо). Найбільша колекція фотокопій експонатів (зброя, печатки, монети, археологічні знахідки) надійшла з приватного музею мінського археолога Генрика Татура. У колекції також були унікальні індивідуальні фотографії піаністки та громадської діячки Каміли Дунін-Марцинкевич, автопортрет художника Йосипа Дроздовича (1943), а також фотокопії робіт художників К. Шимоніса, Я. Зікараса, Я. Клоса, П. Римші, Я. Шилейки, А. Варнаса, В. Дзіджокаса, П. Сергієвича, П. Мірановича та іншихІванова В. Фотаархіў Беларускага музея імя І. Луцкевіча ў Вільні // Аўтограф. Альманах. — 2022. — В. 6. — С. 187—194., с. 188—191..
Після ліквідації музею його фотоархів було розділено. Сьогодні близько 630 фотографій зберігаються в Литовському національному музеї (Вільнюс), ще 158 фотографій (за період 1862–1943 років) були передані до Білоруського державного архіву кінофотодокументів (Дзержинськ) у 1956 році, а решта частин знаходяться в колекціях Національного історичного музею Республіки Білорусь та Білоруського державного архіву-музею літератури і мистецтваІванова В. Фотаархіў Беларускага музея імя І. Луцкевіча ў Вільні // Аўтограф. Альманах. — 2022. — В. 6. — С. 187—194., с. 191, 194..
Діяльність у міжвоєнний період На основі колекції Івана Луцкевича Білоруське наукове товариство (БНТ) у 1921 році заснувало музей, названий на згадку про дарувальника «Білоруський музей імені Івана Луцкевича». Офіційна назва згідно зі статутом — «Віленський білоруський історико-етнографічний музей імені Івана Луцкевича»Іванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 92—142.. Процес створення установи розпочався у січні 1918 року, коли Іван Луцкевич офіційно передав свій архів, бібліотеку та колекції новоствореному БНТ. Наприкінці 1918 року Білоруський комітет допомоги жертвам війни отримав дозвіл від німецької окупаційної влади зайняти будівлю колишньої духовної семінарії в «Василіанських мурах». На початку 1921 року колекції були перенесені з квартири Луцкевичів на вулицю Вастробрамську, 9LCDA. Ф. 281. Оп. 2. С. 12.Іванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 97..
Музей розташовувався в невеликій будівлі з п'ятьох-шістьох кімнат (загальною площею близько 500 кв. м, пізніше до нього додалося 15 кімнат). Облаштуванням музею займалися брат Івана — Антон Луцкевич, а також інженер Леон Дубейковський. Музей завжди був національним за своєю концепцією та суттю, об'єднував навколо себе білоруську інтелігенцію та виступав установою національної пам'ятіІванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 96, 131.. Антон Луцкевич активно пропагував діяльність установи у вільнюському середовищі, зокрема шляхом включення інформації про музей до путівників та наукових збірників. У 1938 році польська влада запропонувала передати колекцію до Регіонального музею, але Антон Луцкевич відмовився, через що державне фінансування було припинено. Відтоді музей існував виключно на пожертви НАРБ. Ф. 591. Воп. 1. С. 248.Іванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 96-98..
Головною ідеєю Івана Луцкевича було збирати матеріали, які б дали змогу вивчати матеріальну та духовну культуру білорусів — насамперед народну, білоруську історію — з особливим акцентом на період Великого князівства Литовського. Саме так писав Антон Луцкевич про мету створення музею та вибір епохи, яку він мав ілюструватиA. Łuckiewicz Muzeum Białoruskie im. Jana Łuckiewicza w Wilnie // Balticoslavica. — Wilno: Instytut Naukowo-Badawczy Europy Wschodniej, 1933. — Т. 1.. У 1937 році, коли в анкеті його запитали про характер колекції музею, він відповів, що музей є регіональним та національним з території довоєнних білоруських земель, що входили до складу Великого князівства ЛитовськогоВ. Лабачэўская Новыя звесткі пра зборы Беларускага музея імя Івана Луцкевіча ў Вільні // Спадчына. — 1995. — № 5. — С. 162..
Перший відомий 278-сторінковий опис фондів було складено в 1922 році. У ньому експонати були розділені на групи: фольклор (106 предметів), малюнки від руки в папках (797 малюнків), зброя (126 предметів), черепиця та цегла (435 предметів)Аддзел рукапісаў Бібліятэкі Акадэміі навук Літвы. Ф. 21..
У 1933 році А. Луцкевич описав окремі відділи. Доісторичний відділ складався з близько 200 експонатів – предметів палеоліту , неоліту, бронзової та залізної доби з понад 18 повітів, знайдених під час археологічних розкопок як Івана Луцкевича, так і Євстафія Тишкевича. Окремо виділялися сфрагістична колекція (близько 103 печаток), колекція перснів, предмети релігійного культу (давні хрести, складні, церковний прилад, антимінси, ікони та значки, церковне приладдя та ризи, ікони білоруського, російського та візантійського стилю), світський живопис, графіка, колекція гравюр. Етнографічний відділ складався з колекції тканин та одягу, робіт народних різьбярів, музичних інструментів, глиняних, фаянсових та скляних виробів. Побутовий відділ об'єднував старовинний одяг та аксесуари, слуцькі пояси, головні убори. Відділ зброї складався з давньої та сучасної зброї. Був також відділ рукописів та друкованих матеріалівАддзел рукапісаў Бібліятэкі Акадэміі навук Літвы. Ф. 21..
Згідно з анкетою, заповненою 1 січня 1937 року А. Луцкевичем (своєрідний звіт до міністерства), музей мав 4228 експонатів, з яких 1511 знаходилися в експозиції та 2711 у колекціях. Кількість експонатів у відділах становила: етнографія — 86, образотворче мистецтво — 161, скульптура — 65, декоративно-прикладне мистецтво — 154, нумізматика — 2492, археологія — 184, бібліотека — 10555 томівВ. Лабачэўская Новыя звесткі пра зборы Беларускага музея імя Івана Луцкевіча ў Вільні // Спадчына. — 1995. — № 5. — С. 162..
Події 1939–1944 років
Після окупації Вільнюса совєтськими військами 19 вересня 1939 року установа зіткнулась з репресіями. 30 вересня було заарештовано директора Антона Луцкевича та низку інших діячів (Володимира Самойла, Антона Неканду-Трепку, В'ячеслава Богдановича, Янку Пазняка). Музей фактично припинив діяльність, а ключі залишилися у заступника голови БНТ Болеслава ГрабінськогоІванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 92—142., с. 100.
Після анексії Литви до складу Совєтського Союзу, у жовтні 1940 року, музей було передано Інституту литовських досліджень. Наприкінці 1940 року близько 2500 інвентаризованих експонатів та 5000 книг було передано до Інституту литовських досліджень, а частину архіву музею – до НКВДІванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 92—142., с. 101-102.
У жовтні 1940 року президент литовської Академії наук Вінцас Креве-Міцкявічюс призначив керівником музею етнографа Мар'яна Пецюкевича. До штату також входили художники Петро Сергієвич, Язеп Найдзюк , бібліотекар Янка Шутович та литовський мистецтвознавець Владас Дрьема. 16 січня 1941 року музей отримав назву «Білоруський музей № 1 при Академії наук Литовської РСР». У травні 1941 року до Вільнюса прибула делегація Білоруської РСР у складі Тимофія Горбунова, Янки Купали та Якуба Коласа, яка вела переговори з керівництвом Академії наук Литовської РСР (зокрема, з Мікаласом Біржишеком) про перенесення музею до Мінська, але литовська сторона фактично відмовилася передавати колекції, посилаючись на їх регіональний вільнюський характерІванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 92—142., с. 106-109.
18 грудня 1940 року в музеї почав працювати Янка Шутович, який 7 липня 1941 року (під час німецької окупації ) обійняв посаду директора установи. Музей продовжував працювати, було проведено інвентаризацію (литовський мистецтвознавець Владас Дрема опрацював 7442 одиниці), фонди поповнювалися, зокрема, за рахунок фольклорних колекцій (наприклад, за допомогою композитора Тадеуша Шаліговського)Іванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 92—142., с. 116-117. Згідно зі спогадами Я. Шутовича «Незабутня скарбниця» (1971), незважаючи на складний воєнний час, музей значно поповнювався експонатами та книжковими фондами за рахунок ліквідованих культурно-освітніх організацій та приватних осіб. Згідно з інвентарними книгами, у відділі сфрагістики та нумізматики було зареєстровано близько 3000 одиниць, а в бібліотеці – близько 15000 . Загалом, за підрахунками директора, на день ліквідації закладу в ньому зберігалося понад 50 000 експонатів, а в бібліотеці — понад 25 000 томів книгІванова В. Беларускі Музей імя Івана Луцкевіча — шлях да ліквідацыі // Homo Historicus. Гадавік антрапалагічнай гісторыі. — Мінск: Выдавец Зміцер Колас, 2022. — С. 92—142., с. 175.