Франкістські репресії (), також відомі в неіспаномовній історіографії як Білий терор (, ) — це тривалий процес масового фізичного, економічного, політичного та культурного насильства, що здійснювався фракцією націоналістів під час Громадянської війни в Іспанії (1936–1939), а також диктатурою генерала Франсіско Франко у повоєнні роки (1939–1975) проти прихильників Другої Іспанської республіки, лівих організацій, профспілок, національних меншин та будь-яких дисидентів.

Репресії мали на меті не лише покарання противників, але й залякування населення та проведення «соціальної чистки» (). Вони включали масові страти без суду (так звані «прогулянки» та «вилучення»), ув'язнення в концентраційних таборах, примусову працю, систематичні тортури, масове викрадення немовлят, а також жорстке придушення каталонської, баскської та галісійської культур і мов. За оцінками істориків, жертвами фізичного знищення стали від 130 000 до 400 000 осіб.

Історія

Репресії під час Громадянської війни (1936–1939) Жорстока і систематична репресія була невіддільною складовою військового перевороту липня 1936 року. У таємних інструкціях генерал Еміліо Мола наголошував: «Дія має бути надзвичайно жорстокою... Усі керівники політичних партій, товариств чи профспілок, не прихильних до Руху, повинні бути ув'язнені та піддані показовим покаранням».

«Чистка» тилу націоналістів проводилася свідомо: знищували не лише військових, які залишилися вірними Республіці, але й губернаторів, мерів, депутатів Народного фронту, масонів, профспілкових лідерів та інтелігенцію. Серед відомих жертв перших місяців війни — видатний поет Федеріко Гарсія Лорка.

Основними методами знищення в цей період були так звані «прогулянки» (ісп. paseos) та «вилучення» (ісп. sacas), коли озброєні загони фалангістів або карлістів забирали людей з домівок чи тюрем і розстрілювали їх на узбіччях доріг або біля стін цвинтарів. Особливою жорстокістю відзначилися колоніальні війська під командуванням полковника Хуана Ягуе (Африканська армія), які під час наступу на Мадрид масово розстрілювали полонених та цивільних (наприклад, під час різанини в Бадахосі було вбито від 500 до 4000 осіб).

Перший етап франкізму (1939–1959) Після офіційного завершення війни 1 квітня 1939 року репресії не припинилися, а набули інституційного характеру. Генерал Франко відмовився від будь-якої амністії чи примирення. Ще 9 лютого 1939 року було ухвалено «Закон про політичну відповідальність», який мав зворотну дію і карав за «підривну діяльність», починаючи з жовтня 1934 року. Згодом, у 1940 році, було видано Закон про придушення масонства та комунізму.

На початку 1940 року в Іспанії налічувалося понад 270 000 політичних в'язнів та близько 90 000 інтернованих у концентраційних таборах. Для вирішення проблеми переповненості в'язниць режим запровадив систему «спокутування покарання працею» (). Десятки тисяч республіканців працювали в штрафних батальйонах на будівництві дамб, доріг та монументальних споруд, таких як Долина Полеглих.

Пізній франкізм (1959–1975) Зі зміною характеру опозиції (від підпільних політичних груп до робітничих страйків та студентських рухів) режим адаптував свої репресивні органи. У 1963 році було створено Суд громадського порядку (TOP), який мав покращити зовнішній імідж диктатури, перебравши частину політичних справ від військових трибуналів. Проте найтяжчі «злочини», такі як тероризм або дії проти армії, залишалися під юрисдикцією військових.

Наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років репресії знову посилилися, особливо у відповідь на активізацію діяльності баскської організації ЕТА та комуністичного ФРАП. Це призвело до гучного Бургоського процесу (1970) та останніх страт франкістського режиму у вересні 1975 року, лише за два місяці до смерті Франко, попри міжнародні протести та заклики Папи Римського Павла VI.

Види репресій

Фізичні репресії та в'язниці Понад сто тисяч людей були розстріляні після сумнівних військових трибуналів, які не забезпечували жодних процесуальних гарантій обвинуваченим. Утримання у в'язницях супроводжувалося катастрофічним перенаселенням, антисанітарією та голодом. Політична поліція (Бригада соціально-політичного розшуку) систематично застосовувала тортури на допитах.

Особливо жорстокою практикою стало викрадення дітей (). Режим розлучав немовлят з ув'язненими матерями-республіканками, змінював їхні імена в реєстрах та передавав на виховання в сім'ї, лояльні до франкізму. Метою було «очищення» дітей від впливу «марксизму». Лише між 1944 і 1945 роками було зафіксовано близько 30 000 таких дітей.Los niños robados del Franquismo . Ruth Alvarado Sánchez. Criminología y justicia.

Адміністративні та економічні репресії (Чистки) Масштабні адміністративні «чистки» () торкнулися всіх сфер суспільства. Чверть усіх вчителів та викладачів університетів Іспанії були звільнені, усунені з посад або змушені емігрувати, оскільки режим намагався впровадити жорстку націоналістичну та ультракатолицьку освіту.La depuración de la educación española durante el franquismo (1936-1975), Carlos de Pablo Lobo, Foro de Educación, 2007.

Економічні репресії полягали у накладенні величезних штрафів, конфіскації майна, нерухомості та банківських рахунків у політичних опонентів, а також у вилученні власності всіх лівих партій і профспілок на користь держави та правлячої партії «Фаланга».

Репресії проти жінок та меншин Жінки, які підтримували Республіку, піддавалися специфічним приниженням. Схваленою практикою було голити жінкам голови налисо, змушувати їх пити касторову олію (потужне проносне) і водити оголеними вулицями міст для публічного приниження. Багато вдів республіканців були позбавлені майна і змушені займатися проституцією заради виживання.

Режим також ввів жорстке переслідування гомосексуалів (згідно із Законом про волоцюг і нероб 1954 року), яких відправляли до концтаборів або психіатричних лікарень. Жорсткої сегрегації та культурного викорінення зазнав ромський народ (гітанос): режим забороняв їхні традиційні промисли, пересувний спосіб життя та використання ромської мови (кало).

Мовний та культурний геноцид Франкізм проголосив єдиною прийнятною мовою та культурою кастильську (іспанську). Культурні та національні ідентичності Каталонії, Країни Басків та Галісії розглядалися як прояв «Анти-Іспанії». Було ліквідовано статути автономії цих регіонів. Заборонялося використання каталонської, баскської (еускера) та галісійської мов в адміністрації, школах, пресі, на радіо та навіть у публічних розмовах (популярним було гасло режиму: «Розмовляй мовою Імперії!»). Знищувалися книги на регіональних мовах, заборонялися національні імена при хрещенні, а баскські написи на могилах змушували збивати та перекладати іспанською.

Кількість жертв Точний підрахунок кількох жертв франкістського терору ускладнений тим, що тисячі розстріляних були скинуті у безіменні масові поховання на узбіччях доріг по всій країні без будь-якої фіксації у книгах реєстрації актів цивільного стану. Лише з 2000-х років «Асоціація відновлення історичної пам'яті» (ARMH) почала масову ексгумацію цих поховань.

Історики наводять різні дані. Британський історик Г'ю Томас оцінював кількість розстріляних націоналістами приблизно у 100 000 осіб. Пол Престон та Хуліо Касанова вказують на цифру 150 000 вбитих. Загальна цифра, що враховує розстріляних, а також померлих від хвороб і голоду в тюрьмах та концтаборах, за оцінками Ентоні Бівора та Майкла Річардса, може сягати від 200 000 до 350 000 (аж до 400 000) осіб.

Див. також Червоний терор в Іспанії Громадянська війна в Іспанії Франкістська Іспанія Державний тероризм

Примітки

Посилання Офіційний сайт Закону про історичну пам'ять Іспанії База даних жертв Громадянської війни та франкізму