Аврора Бернардес (; Буенос-Айрес, 23 лютого 1920 de Aurora Bernárdez, en la página «Aurora Bernárdez (Aficionados)» en el sitio web Facebook. Consultado el 8 de abril de 2013. — Париж, 8 листопада 2014)Cruz, Juan (2014): «Muere Aurora Bernárdez, viuda de Cortázar y clave en su vida literaria», artículo en el diario El País (Madrid) del 8 de noviembre de 2014. Afirma que Bernárdez sufrió el ataque cerebrovascular el viernes 7 de noviembre. Sin embargo el jueves 6 de noviembre la agencia Télam (Argentina) afirmó que había sufrido una caída el martes 4 de noviembre., artículo en el diario La Jornada (Jalisco) del 4 de marzo de 2008. Consultado el 4 de abril de 2013. — аргентинська перекладачка та письменниця.

Життєпис Батьки — іспанці Франсиско Бернардес та Долорес Новоа.

Від попереднього батькового шлюбу вона мала п'ятьох зведених братів і сестер — Енріке, Франсіско Луїса Бернардеса (письменника й поета), Рікардо, Федеріко та Аделаїду. А крім того мала рідних брата і сестру — Маріано та Тересу (1931—2010). У дитинстві кілька років прожила в Луго (Галісія). Вивчала філософію в університеті Буенос-Айреса, який закінчила зі ступенем з філософії та літератури.

Шлюб з Кортасаром Письменниця Інес Малінов розповідає, як 1948 року Хуліо Кортасар (1914—1984), який тоді був письменником-початківцем, зустрів свою подругу Аврору Бернардес, що, за словами Кортасара, мала «дуже кирпатий ніс»«Las mujeres de Cortázar, I», artículo que copia un texto de Miguel Herráez en Julio Cortázar, el otro lado de las cosas. Consultado el 4 de abril de 2013. Se puede consultar en el sitio web ar.fotolog.com/juliocortazar/12357833/#profile_start:

Її стосунки з Кортасаром були інтенсивними від самої миті їхнього знайомства, адже вони відразу відчули сильну спорідненість, особливо інтелектуальну. В останні місяці перебування Кортасара в Буенос-Айресі ці стосунки стали ще ближчимиMario Goloboff: Julio Cortázar. La biografía. Buenos Aires: Seix Barral, 1998. Pág. 97. Consultado el 4 de abril de 2013.. Згодом він вирушив у подорож сам; його перебування в Парижі було нетривалим, майже туристичним ознайомчим візитом. Повернувшись до Буенос-Айреса, вони ще більше зблизилися й вирішили разом переїхати до Європи. У жовтні 1951 року Кортасар назавжди емігрував до Франції за стипендією французького урядуMario Goloboff: Julio Cortázar. La biografía. Buenos Aires: Seix Barral, 1998. Pág. 98. Consultado el 4 de abril de 2013..

Спершу він мешкав в Університетському містечку. Там у нього викрали значну частину привезених із собою книжок — чимало збірок французької та англійської поезії, а також книжок з літератури загаломMario Goloboff: Julio Cortázar. La biografía. Buenos Aires: Seix Barral, 1998. Pág. 96. Consultado el 4 de abril de 2013..

Її подруга Ла Мага (Едіт Арон) влаштувала її на роботу в магазини Printemps, де працювала сама.

Він знайшов роботу в єврейського книготорговця, про вакансію в якого дізнався з оголошення в газеті. Його обов'язком було пакувати книжки й розвозити їх до різних книгарень міста. Щоб пересуватися Парижем, він купив моторолер Vespa, на якому в середині 1952 року потрапив у досить серйозну аварію.

Того ж 1952 року Кортасар зблизився з Ла Магою.

Наприкінці грудня 1952 року Бернардес приєдналася до нього в Парижі.

Аврора отримала кілька перекладацьких робіт (зокрема переклад товстої енциклопедії філософії), що дозволило їм забезпечувати себе.

Кортасар уклав контракт на переклад деяких оповідань Едгара Аллана По. У квітні 1953 року, маючи дуже обмежений бюджет, вони вирушили до Флоренції, Італія, де жили в недорогому пансіонаті. Після подорожі північною Італією оселилися в Римі. В середині серпня 1953 року повернулися до Парижа. Після повернення з цієї подорожі вони одружилися, цивільна церемонія відбулася 22 серпня 1953 року в мерії 4-го округу, навпроти базару Hôtel de Ville. Їхніми свідками були Естер Гершковіч (подруга Аврори зі студентських років у Буенос-Айресі) та її чоловік, колишній рекламний менеджер Ліпа Берд.

Невдовзі після цього Кортасар отримав роботу тимчасового перекладача в ЮНЕСКО. Згодом Аврора також влаштувалася на роботу перекладачкою в ЮНЕСКО, де пропрацювала багато років — до 1985 року, — і так само на тимчасових контрактних умовах, щоб зберегти свою незалежність. Це давало їм змогу подорожувати до місць, які цікавили їх обох. Наприкінці 1950-х років вони жили в квартирі на вулиці П'єра Леру, 24 bis, у VII окрузі Парижа. Саме там Кортасар почав писати роман «Класики». Працюючи усними та письмовими перекладачами в ЮНЕСКО, вони здійснили кілька подорожей — кожен окремо — до Риму та Монтевідео. Разом вони подорожували до Індії.

На початку 1960-х років Кортасар отримав замовлення на переклад повного зібрання прозових творів Едгара Аллана По для Університету Пуерто-Рико. Гонорар у 3000 доларів дозволив йому купити в Парижі старий павільйон (фактично складське приміщення) на площі Женераля Бере у XV окрузі. Після реконструкції під керівництвом аргентинської архітекторки Анджеліни Камісії будівлю перетворили на трирівневу квартиру. Саме там мешкала Аврора Бернандес. Аврора також брала участь у роботі над перекладом, який критики вважають найкращим перекладом творів американського письменника.

Бернардес працювала перекладачкою разом із Кортасаром. Вона також співпрацювала з ним у процесі підготовки кількох майбутніх перекладів його творів іншими мовами.

За словами письменника Сауля Юркевича (1931—2005), який дружив з обома, Кортасар і Бернардес від початку становили ту «закохану пару, яка, як ніхто інший, уміла постійно збагачувати свою співзвучність». Кортасар ласкаво називав її Глоп, artículo de Karla Evelia Gasca del 9 de marzo de 2012 en el sitio web Infrarrojo. Consultado el 4 de abril de 2013.. Завершивши роман «Гра в класики» (1962), він написав своєму другові Франсіско «Пако» Порруа (1922), літературному керівнику Editorial Sudamericana:

Надалі кожен із них продовжував багато подорожувати за кордон у службових справах.

Переклади Аврора Бернардес перекладала з французької, англійської та італійської мов іспанською твори таких авторів, як-от«Mi otoño es verde» , artículo del 6 de marzo de 2013 en el sitio web Soy de Banfield. Consultado el 4 de abril de 2013.:

Гюстав Флобер (1821—1880), Вільям Фолкнер (1897—1962), Володимир Набоков (1899—1977), Рей Бредбері (1920—2012), «Привиди нового», «Механізми радості» Жан-Поль Сартр (1905—1980), Сімона де Бовуар (1908—1986), Жан Ануй (1910—1987), «Антігона» Пол Боулз (1910—1999), Лоуренс Даррелл (1912—1990), Александрійський квартет Альбер Камю (1913—1960), «Непорозуміння», «Калігула» та «Перша людина», Італо Кальвіно (1923—1985), «Невидимі міста», «The Cosmicomics», Франсуа Моріак (1885—1970), «Від Паскаля до Ґрема Ґріна».

Розлучення Кортасара 1963 року Бернардес і Кортасар вирушили на Кубу, щоб дізнатися про Кубинську революцію (1959-). Саме там Кортасар почав перетворюватися на політично ангажованого латиноамериканського письменника. Натомість Аврора Бернардес повернулася до Парижа глибоко розчарованою й сповненою рішучості більше ніколи не ступати на цей острів. Так Бернардес і Кортасар поступово увійшли в «повільну, але неминучу кризу», як письменник написав своєму другові, художникові Хуліо Сільві (1930). Наприкінці червня 1968 року вони переїхали до будинку, який придбали в Сеньйоні (Прованс, на півдні Франції). Місяць потому рішення Кортасара почати нове життя й дозволити Бернардес почати власне було остаточно ухвалене — «з кимось, кого ти знаєш, бо часто навідуєш її на вулиці Себастьєна Боттена», — писав Кортасар своєму другові Пако Порруа. Криза досягла кульмінації з появою литовської письменниці Уґне Карвеліс (1936), яка була його агенткою у видавництві «Галлімар».

Наступним кроком стало тимчасове розставання: Аврора Бернардес повернулася до Парижа, а Кортасар залишився працювати в Сеньйоні. Цей час для роздумів допоміг їм зміцнитися у своїх рішеннях, логічним завершенням яких стало розлучення. «Є людина, яка цілковито наповнює моє життя і з якою, сподіваюся, пройду останній відтинок уже дуже довгого життя», — зізнався він Пако Порруа. Поява Уґне Карвеліс в житті письменника збіглася із завершенням процесу поступового розпаду їхньої пари. Водночас саме розлучення не означало віддалення між ними: вони обоє зберегли дружбу упродовж багатьох років.

Попри розлучення, ті 14 років, які вони провели разом, створили між ними нерозривний зв'язок і взаємну прихильність, що назавжди залишилися незмінними. Бернардес і Кортасар надалі продовжували спілкуватися зі спільними друзями, а також самі залишалися близькими друзями до кінця життя письменника.

Коли — вісім років потому — його роман із Уґне Карвеліс завершився, Кортасар попросив Аврору Бернандес дати йому розлучення, щоб одружитися з письменницею та фотографкою Керол Данлоп (1946—1982). Із Карвеліс він ніколи не був одружений.

Смерть Кортасара У той час Аврора Бернардес часто спілкувалася з цією парою, запропонувала їм будинок, який придбала на Майорці, а коли Керол Данлоп захворіла, постійно була поруч. Після смерті Данлоп — третьої й останньої жінки, з якою жив Кортасар, — Аврора Бернардес підтримувала його після того, як у нього діагностували лейкемію. Бернардес жила з ним і була поруч біля його смертного ложа. Після його смерті — 12 лютого 1984 року — вона стала єдиною спадкоємицею його опублікованих творів і літературною виконавицею заповіту Хуліо Кортасара, отримавши право розпоряджатися книжками з його бібліотеки — за винятком тисяч книжок іспанською мовою, переданих до Національної бібліотеки Нікарагуа, — а також його особистими документами, рукописами, машинописами, записниками й просто окремими клаптиками паперу, що зберігалися в коробках і шухлядах. Із цього архіву вже було опубліковано книжку Papeles inesperados (Alfaguara, 2009) (Alfaguara, 2009).

Після смерті Кортасара вона присвятила себе публікації його неопублікованих творів: Divertimento, El examen, Diario de Andrés Fava, Imagen de John Keats.

Вона впорядкувала листування за допомогою Ґладіс Анк'єрі, а також підготувала фото- й кіноархів, переданий на зберігання до Centro Galego de Artes da Imaxe. Після смерті поета Сауля Юркевича, який був редактором видання Obra completa, яке вийшло у видавництві Círculo de Lectores (Барселона), вона взяла цю роботу на себе у співпраці з барселонським філологом Карлесом Альваресом Ґарріґою (1968). 2000 року — після десятирічної роботи зі збирання матеріалів, яку провела Бернардес, — мадридське видавництво Alfaguara опублікувало перше видання листів Хуліо Кортасара. 2012 року вона представила розширене видання (із понад тисячею нових листів) і суттєво виправлене, оскільки відновила фрагменти, вилучені з першого видання, та відтворила листи з більшою точністю.

Премія 1994 року Бернардес отримала диплом «За заслуги» премії Konex Awards у категорії перекладу.

Смерть У середу, 5 листопада 2014 року, Аврора Бернардес перенесла інсульт після візиту до лікаря. Її госпіталізували в стані коми до неврологічного відділення лікарні Centre Hospitalier Sainte-Anne, розташованої в XIV окрузі на півдні Парижа. Вона померла в суботу, 8 листопада 2014 року, у віці 94 роки. Її тіло кремували в крематорії кладовища Пер-Лашез, а прах перенесли на кладовище Монпарнас, де поховали в гробниці Хуліо Кортасара та Керол Данлоп.

Переклади українською

Книгу було перекладено українською мовою у межах Програми підтримки перекладів SUR Міністерства закордонних справ Аргентиниhttps://www.facebook.com/ArgentinaEnUcrania/posts/pfbid02Amz6GGTJMffEQTRvnY3Hu8wVqFEDjCKZTrCRjGebsYSFpMKa79d3Kbz7yDvLsAuhlhttps://www.facebook.com/ArgentinaEnUcrania/posts/pfbid02qJmyqRZ6UuV9Sp9hPPJJpphn4hggtyVyvoG9PkZYXpWDnVxC18GxmxsuAr7kbcgnlhttps://programa-sur.cancilleria.gob.ar/obras.php.

Примітки