V380 Ori — молода кратна зоряна система, розташована поблизу туманності Оріона в сузір'ї Оріона, вік якої, як вважається, становить від 1 до 3 мільйонів років. Вона знаходиться в центрі NGC 1999 і є основним джерелом освітлення цієї та інших туманностей у цьому регіоні.
Система V380 Оріона — Також вважається, що дуже слабка холодна зоря, розташована на кутовій відстані приблизно 9" може бути гравітаційно пов’язаною з основною системою, що робить її імовірною ієрархічною четверною зоряною системою. Два інфрачервоні джерела в межах NGC 1999 у деяких каталогах були зазначені як компоненти-супутники системи, однак наразі вони не вважаються зорями. Під час їхнього відкриття ці об’єкти отримали позначення V380 Ori-B та V380 Ori-C, проте така система номенклатури може спричиняти плутанину під час ідентифікації справжніх компонентів зоряної системи.
Головний компонент видно як змінну зорю 10-ї зоряної величини в центрі NGC 1999, яку називають первинною. Спекл-інтерферометрія показує холодного компаньйона, відокремленого на 0,15 дюйма (приблизно 62 а.о.), який називають третинною. Спектроскопія показує третю зорю на проєктованій відстані менш як 0,33 а.о., яку називають вторинною. Дві найближчі зорі, первинна та третинна, оточені навколозоряним диском, що лежить майже ребром для спостерігачів на Землі. Четверта зоря має проєктовану відстань 4000 а.о. і віддаляється від трьох інших.
Вважається, що система сформувалася приблизно 20 000 років тому, коли всі чотири зорі перебували на невеликій відстані одна від одної. Унаслідок їхньої гравітаційної взаємодії найменш масивна зоря була викинута на нестабільну, проте все ще гравітаційно зв’язану орбіту навколо решти компонентів системи.
Розрахунки показують, що первинна та вторинна компоненти, дві найближчі зорі системи, здійснюють оберт навколо спільного центра мас із періодом близько 104 днів. Водночас сигнатури радіальних швидкостей у спектрах характеризуються значною невизначеністю, через що параметри орбіти залишаються недостатньо точно визначеними. Порівняння співвідношення мас, отриманого з орбітального розв’язку, з масами, оціненими на основі інших фізичних характеристик зір, свідчить про те, що орбіта спостерігається майже з полюсного напрямку.
Властивості
Первинна зоря — це гаряча біла зоря типу Ae/Be Гербіга, якій присвоювали різні спектральні типи від B9 до A1. Вона має температуру поверхні 10 500 ± 500 K, приблизно в 2,87 раза масивніша за Сонце, в 3 рази більша за його радіус і в 100 разів світніша. Вона має сильне магнітне поле, яке змінюється кожні 4,1 дня, і вважається, що це період обертання зорі. Моделі показують, що вісь обертання нахилена під кутом 32 градуси. Це змінна зоря, що вважається змінною Оріона, з періодичним згасанням та іншою мінливістю, спричиненою затемненням навколишнім пилом. Видима зоряна величина змінюється нерівномірно між 10,2 та 10,7. Властивості зорі розраховуються на основі її максимальної яскравості, яка вважається найменш затемненою.
Вторинна зоря — це зоря типу T Тельця, яку можна виявити за допомогою характерних спектральних ліній, що не можуть бути утворені гарячішою первинною зорею, яка має температуру поверхні 5500 ± 500 K, приблизно в 1,6 раза масивніша за Сонце, вдвічі більша за його радіус і втричі світніша.
Природа третинного компонента невідома. Не було виявлено жодних спектральних ліній, що походять від цього компонента.
Четверта зоря, яку іноді називають V380 Orionis B, — це невеликий, холодний об'єкт спектрального типу M5 або M6, який є або червоним, або коричневим карликом.
Туманність Одна з зір-компонентів V380 Orionis, ймовірно, випустила астрофізичний струмінь, який допоміг очистити отвір у формі замкової щілини в навколишній туманності, відомий як NGC 1999. Система оточена ударною хвилею — загальна структура має розмір понад 17 світлових років (5,3 парсека) у поперечнику.
Посилання