Анатолій Дмитрович Смиранін (; ) — радянський російський актор і режисер. Народний артист Грузинської РСР (1946).
Життєпис Анатолій Смиранін народився 23 грудня 1892 року в ОдесіТеатральная энциклопедия. Том 4. / Гл. ред. П. А. Марков. — Москва: Советская энциклопедия, 1966. — Стр. 991.. Хлопчиком-юнгою на кораблі свого батька-капітана він обійшов багато портових міст Середземномор'я. Гімназистом у 1905 році разом із матір'ю рятував сусідів-євреїв під час чорносотенних погромів в Одесі. Закінчив 5-ту Одеську гімназію у 1909 році. У юності разом із майбутнім письменником Валентином Катаєвим плавав по одеських лиманах і читав один одному вірші.
Всупереч волі батька покинув юридичний факультет Одеського університету, у 1910 році прийшов на театральну сцену й залишався актором до останнього дня життя. Пережив три російські революції та дві світові війни. Під час Першої світової війни, пішовши на фронт добровольцем, мало не загинув. Упродовж життя зустрічався, дружив і працював із найцікавішими людьми своєї епохи та здобув їхнє визнання.
Театральний актор У 1917–1919 роках працював у товаристві «Російської драми» в Одесі. У 1920–1922 роках — у театрі Політуправління Морських сил. У 1922 році в Батумі терміново був введений у виставу братів Адельгеймів і після спектаклю почув слова подяки, а на власному бенефісі, що відбувся невдовзі, — слова визнання. Грав разом з Олександром Южіним, який гастролював півднем Росії, у ролі Шейлока.
У 1922–1936 роках працював у театрах Сухумі, Батумі, Краснодара, Ростова-на-Дону та Саратова.
Анатолій Смиранин вважав своїми вчителями Миколу Собольщикова-Самаріна, у якого працював на початку 1920-х років в Одесі, Бориса Глаголіна, з яким гастролював у середині 1920-х років, та Івана Слонова, з яким служив у Саратовському театрі драми. У 1928 році, знімаючись на Одеській кінофабриці ВУФКУ, подружився з Олександром Довженком, який став частим гостем у його домі. У 1929 році під час гастролей у Харкові зустрівся з Всеволодом Меєргольдом, який бачив його у виставі, щодо виконання ролі Кірсанова в запланованій постановці фільму «Батьки і діти».
З 1929 року, працюючи в Ростовському драматичному театрі, Анатолій Смиранин отримав запрошення від Олександра Таїрова до Московського Камерного театру, від Євсея Любимова-Ланського — до очолюваного ним театру МГСПС, а Юрій Завадський, який формував трупу Великого драматичного театру імені Горького, також запросив його до свого колективу. Хвороба та смерть трирічної доньки вибили Смираніна з душевної рівноваги, яку він віднайшов лише після від'їзду на Кавказ до Грузії, звідки також отримав запрошення до театру.
З 1936 року, працюючи в Тбіліському російському драматичному театрі імені Грибоєдова, став провідним актором і ставив вистави. У 1946 році йому було надано звання народного артиста Грузинської РСР. Виконував головні ролі у виставах молодого Георгія Товстоногова, а в 1961 році юний Роберт Стуруа, у дипломній виставі якого він грав, надіслав йому захоплену листівку зі словами вдячності.
Кіноактор Стояв біля витоків російського кінематографа. У 1916 році в Москві потрапив на кінофабрику Ханжонкова, а згодом — Єрмольєва, у якого знімався в Ялті в 1919 році разом з Іваном Мозжухіним, Наталією Лисенко, Володимиром Стрижевським і Ваграмом Папазяном, з яким дружив багато років.
У 1920-х роках знімався на кіностудіях ВУФКУ та «Межрабпомфільм», а в 1940–1950-х роках — на студіях «Грузія-фільм» та «Вірменфільм». У 1961 році на «Ленфільмі» знявся разом із молодим Михайлом Козаковим та зовсім юною Анастасією Вертинською у фільмі «Людина-амфібія». Останнім партнером у кіно став тоді ще молодий Валентин Гафт, з яким Смиранін востаннє вийшов на знімальний майданчик у жовтні 1970 року, за чотири місяці до смерті.
Сім'я Друга дружина — акторка Олена Сергіївна Смираніна (Пірумова). Син і онук, яких обох звали Анатоліями, також стали акторами.
Творчество
Роли в театре
«Сірано де Бержерак» Е. Ростана — Сірано «Нора» Г. Ібсена — Крогстад «Підступність і кохання» Ф. Шиллера — Президент «Глибока розвідка» О. Крона — Мехті-Ага «Провінційна історія» О. Бальзака — Брідо «Постріл» О. Безименського — Пришлецов «Останні» Максима Горького — Іван Коломійцев «Дні Турбіних» М. Булгакова — Тальберг «Господиня готелю» К. Гольдоні — кавалер Ріпафратта «Тартюф» Мольєра — Тартюф
Роли в кино
1919 — «Життя — Батьківщині, честь — нікому» 1927 — «Не по дорозі» 1944 — «Я — чорноморець» — немецький майор 1944 — «Малахів курган» — текст від автора 1946 — «Давид Гурамішвілі» — Фрідріх II (король Прусії) 1946 — «Робінзон Крузо» — батько Робінзона 1957 — «Особисто відомий» — царський намісник 1961 — «Людина-амфібія» — Бальтазар 1964 — «Генерал і маргаритки» — працівник військового архіву 1966 — «Гра без нічиєї» — професор Бернард
Нагороди
Заслужений артист Грузинської РСР Народний артист Грузинської РСР (5 березня 1946) Орден «Знак Пошани» (24 лютого 1941)
Примітки
Посилання